Кваліфікаційне завдання № 16

1. Сигнал (в теорії інформації і зв'язку) - матеріальний носій інформації, використовуваний для передачі повідомлень в системі зв'язку. Сигнал може генеруватися, але його прийом не обов'язковий, на відміну від повідомлення, яке має бути прийняте приймаючою стороною, інакше воно не є повідомленням. Сигналом може бути будь-який фізичний процес, параметри якого змінюються відповідно до переданим повідомленням.

2. Клеоксен й Демокрит предложили передавать на видимое расстояние отдельные буквы греческого алфавита посредством комбинации из двух факелов. С этой целью греческий алфавит, в котором двадцать четыре буквы, они записали в виде квадратной таблицы из пяти строк и пяти столбцов. В каждой клетке (за исключением последней) располагалось по одной букве. Передаточные станции представляли собой две стены с зубцами, между которыми имелось пять промежутков. Сообщения передавались факелами, вставляемыми в промежутки между зубцами стен. Факелы первой стены указывали на номер строки таблицы, а факелы второй стены — на номер буквы в строке. Изображение на рисунке соответствует пятой букве второй строки — К. Вероятно, это был первый телеграфный код. Показывая букву за буквой, можно было передать любое, причем не согласованное заранее сообщение. Однако из-за таких недостаков, как громоздкость, ограниченная работоспособность — только в ночное время, зависимость от погодных условий, "стены связи", описан­ные древнегреческим историком Полибием во II веке до н.э., практического применения не получили. И все же их можно считать прообразом телеграфа. Во всяком случае, термин "факельный телеграф" вполне уместен.

3. Квантува́ння (рос. квантование, англ. quantization, нім. Quantisierung f, Quantelung f) — дія, перетворення якоїсь величини з неперервною шкалою значень на величину з дискретною шкалою значень (напр., К. енергії частинок, К. сигналів). Напр., операція перетворення сигналу, при якій здійснюється його дискретизація за рівнем чи за часом або водночас і за рівнем, і за часом. В різних галузях цей термін набуває специфічного значення

4. Факсимільний зв'язок, фототелеграфний зв'язок, фототелеграф, передача на відстань плоских нерухомих зображень (графічних, ілюстративних і буквено-цифрових) з відтворенням їх в пункті прийому, здійснювана електричними сигналами, що поширюються по дротах, або радіосигналами; вигляд електрозв'язки . Історично Ф. с. включають до складу телеграфному зв'язку . В порівнянні з останньою вона характеризується великою різноманітністю передаваної документальної інформації і вищою перешкодостійкістю . Методами і засобами Ф. с. користуються при передачі фототелеграм і матеріалів смуг центральних газет при децентралізованной друці останніх. Ф. с. служить також для оперативної передачі ілюстрацій до друкарських періодичних видань, візуальній інформації з космічних апаратів, інженерної і технологічної інформації при внутрішньовиробничому зв'язку (на крупних підприємствах), для обміну гидрометеокартамі між метеорологічними станціями і т.д. Ф. с. включає наступні основні операції: розбиття всієї поверхні об'єкту передачі (оригінала) в передавачі факсимільного апарату на велике число досить малих елементів (елементарних майданчиків), що розрізняються за певною фізичною ознакою (наприклад, по оптичній щільності), і послідовне – елемент за елементом – перетворення зображення об'єкту в серію електричних імпульсів, що несуть інформацію про оригінала відповідно до вибраної ознаки; передача цих імпульсів по лінії зв'язки, їх зворотне перетворення і запис в тій же послідовності в приймальному пристрої, внаслідок чого виходить копія передаваного зображення. У розвитку уявлень про природу світла важливий крок зроблено під час вивчення одного явища, відкритого Г. Герцем і грунтовно вивченого видатним російським фізиком О. Г. Столєтовим. Це явище отримало назву фотоефект. Фотоефектом називають явище виривання електронів із речовини під дією світла. Розрізняють:

• зовнішній фотоефект - явище вибивання електронів з поверхні тіла під дією електромагнітного випромінювання;

• внутрішній фотоефект - явище збільшення електропровідності напівпровідника або діелектрика за рахунок електронів, вирваних з молекул або атомів під дією світла;

• вентильний фотоефект - збудження ЕРС на межі метал-напівпровідник чи на межі різнорідних напівпровідників.

Кваліфікаційне завдання № 17

1. Лі́нія безпосере́днього зв'язку́ або Лінія БЗ^[1][2] (англ. Leased line, рос. Линия непосредственной связи (НС)) це симетрична некомутована (постійна) лінія зв'язку, що з'єднує дві віддалені точки. Лінія постійного зв'язку між двома точками організовується телекомунікаційними компаніями (оператори та підприємства зв'язку). Зазвичай, лінії БЗ використовуються бізнесовими структурами щоб з'єднати географічно віддалені офіси. Навідміну від dial-up з'єднань, лінія БЗ є постійно активною (тобто підтримує з'єднання увесь час).

2. Изобрел этот самый семафорный телеграф - Иван Петрович Кулибин. механик-самоучка Кулибин в 1779 сконструировал свой знаменитый фонарь с отражателем, дававший мощный свет при слабом источнике. Апофеозом доэлектрических средств связи стал оптический, или семафорный, телеграф. Изобрел его французский механик Клод Шапп (1763-1805). Впрочем, раньше него выдвинул идею визуального телеграфирования известный английский естествоиспытатель Роберт Гук (1635-1703) - автор закона упругости для твердых тел, названного его именем. В своем докладе Лондонскому королевскому обществу в 1684 г. он предложил вывешивать большие буквы на высоких помостах и разглядывать их в изобретенную к тому времени подзорную трубу. Но идея Гука не была воплощена в жизнь. Во Франции в 1690-х годах пробовали прикреплять буквы к медленно вращающимся крыльям ветряных мельниц, однако успеха эти попытки не имели. Лишь столетие спустя, летом 1790 г., приступил к созданию семафорного телеграфа К. Шапп со своими братьями. Эксперементы велись втечение трех лет.

Что представляла собой станция семафорного телеграфа? Над крышей башни возвышался металлический шест, к которому крепилась вращающаяся на оси горизонтальная перекладина длиной 3—4 м. Сооружение напоминало современную телевизионную антенну, только, в отличие от нее, к обоим концам длинной перекладины были шарнирно прикреплены короткие (1 —1,3 м) также вращающиеся вокруг своих осей перекладины — линейки. От перекладин в комнату, где сидел телеграфист, были протянуты тяги. Посредством рычагов и блочного приводного механизма телеграфист приводил в движение перекладины. Изменяя положение длинной перекладины и линеек на ее концах, можно было составить ряд фигур. Перекладины, окрашенные в черный цвет, были хорошо видны днем на фоне неба (конечно, не в туманную погоду). Ночью к ним подвешивали зажженные лампы, но вскоре от ночных передач отказались из-за большого количества ошибок.Между городами устанавливали ряд башен на расстоянии 8-12 км одна от другой. Для передачи телеграммы ее надо было  сначала  закодировать, то есть изобразить ее текст  в  виде условных положений перекладины и линеек. Эта работа выполнялась     специальным кодировщиком. Затем телеграммапередавалась сигнальщику, или, иначе говоря, телеграфисту, который   последовательно в соответствии с кодом   устанавливал   на передающей башне перекладину и линейки в требуемые положения. Телеграфисты всех последующих  промежуточных башен повторяли эти комбинации. На каждой станции дежурили двое: наблюдатель с подзорной трубой и телеграфист. На последней (приемной) башне комбинацию записывали и, пользуясь кодом, расшифровывали, после чего телеграмму доставляли адресату.

3. Кодува́ння (англ. encoding, нім. Kodieren n) — 1. Операція заміни звичайних текстових даних скороченими умовними позначеннями; переклад будь-якої інформації, вираженої засобами природної мови, в послідовність умовних символів, сигналів за певними правилами, що називають кодом.

4. В современных системах факсимильной связи применяются различные способы преобразования электрического сигнала в изображение. Их можно разбить на три группы.    К первой группе относятся способы, использующие для получения изображения различного рода пишущие устройства (карандаши, перья и т. д.), способные оставлять след на бумаге.       При этом работой пишущего устройства управляет сигнал, обеспечивающий движение пишущего элемента и касание его с определенными участками бланка.  Вторую группу составляют способы, использующие для получения изображений различные физические или химические процессы, происходящие в специальных бумагах под действием электрического тока (сигнала). При этом изменяются отражательные свойства участков бланка. Например, те участки, через которые протекал большой ток, становятся более темными.  К третьей группе относятся способы, в которых процесс преобразования сигнала в изображение состоит из двух этапов. Вначале электрический сигнал, получаемый из канала, преобразуется в световой сигнал, который затем фиксируется на светочувствительном материале.При всех способах воспроизведение изображений выполняется поэлементно и последовательно. Такой процесс получения изображений называется синтезом, а соответствующее устройство — синтезирующим.