31. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Сечі. Життя та побут запорозьких козаків.

Початок козацтву поклали “уходники” – прикордонний український люд, який весною йшов у степ, полював звіра, рибалив, добував мед та збирав сіль на солоних озерах. Угодники формували цілі ватаги. На зиму більшість угодників поверталась назад, але частина залишалась у степу, закладаючи зимівники та хутори.

В цей час із зростом панщини в степ масово почали втікати селяни.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та селянством,

Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків.

Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.

В окремих випадках - організаторська роль місцевих, прикордонних землевласників і урядовців.

Найперш така колонізація була справою військовою – угодники були озброєні і вели безперервну війну з татарами. Степові промисли давали великий зиск, але були ділом небезпечним, а тому ватаги формувалися із витривалих, енергійних та підприємливих людей.

На кінець XV ст. ці степові здобичники стали називатись козаками. Ця назва тюркського походження означає вільну, незалежну людину. “Їздити в козаки”, “козакувати” означало промишляти в степах. І козацтво на той час було не окремим соціальним класом, а заняттям. Першу писемну згадку про українських козаків зустрічаємо у 1492 р.: кримський хан жаліється литовському князю Олександру на Черкас та козаків, які захопили татарський корабель.

Осередком козацтва стало Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали безпеку і змогу укріпитися, а крім того ця місцевість була недоступна литовським та польським урядовцям.

Козаки робили для захисту “січі” – засіки та укріплення.

Першу велику фортецю побудував у 1552 р. на о. Хортиці канівський і черкаський староста князь Дмитро Вишневецький.

Січ стала військовим і політичним центром козацтва. Назва "Запорізька Січ" поширилася на все об'єднане навколо Січі козацтво.

Запорізька Січ як державне утворення і як соціальна організація мала яскраво виражений демократичний характер. Це пояснюється тим, що:

по-перше, Запорізьку Січ створив сам народ, втіливши в ній свій вільнолюбний характер і ідеали суспільного життя;

по-друге, щоб вижити в умовах постійної зовнішньої загрози (з боку Криму, Туреччини, Речі Посполитої, Росії), козацтву потрібна була внутрішня злагода і стабільність, які забезпечувалися демократичними порядками.

В козацькому середовищі панувала цілковита рівність – бралися до уваги лише особисті якості.

Найважливіші питання вирішувалися на загальній раді. Що ухвалено на раді – обов'язкове для всіх.

Територіально Запоріжжя ділилось на п'ять, пізніше вісім паланок.

Запорожці не мали писаних законів, в основі громади лежав звичай.

Запорожці протягом усього свого існування мали власну старшину, яка змінювалась щороку. Військові начальники: кошовий отаман, суддя, писар, осавул, курінні отамани. Військові чиновники: булавничий, хорунжий, підписарій, бунчужний, довбиш, пушкар, товмач, тощо.

В руках кошового зосереджувалася військова, адміністративна, судова й духовна влада.

На освоєних землях козаки займались землеробством, вирощували сільськогосподарські культури. Умови степу якнайкраще сприяли розведенню дрібної та великої рогатої худоби. Козаки такох займалися полюванням, рибальством, бортництвом. Кожен козак мав навички торговця: необхідно було обмінювати або продавати вироби власного господарства, військові трофеї.