31. Покарання, його мета, види покарань. Обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання чиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Покарання має особистий характер, спеціальну мету і тягне за собою судимість.

Метою покарання є:

кара; виправлення засудженого; запобігання вчиненню засудженим нових злочинів (спеціальна превенція):ьзапобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальна превенція).

Під карою як метою покарання розуміється застосування до засудженого такого комплексу обмежень його прав та свобод, який буде відчутним і водночас до­статнім для досягнення основних цілей покарання — виправлення засудженого, а також спеціальної і загальної превенції.

Виправлення являє собою такі зміни особистості засудженого, коли він позбав­ляється негативних рис та установок, які можуть зумовити його готовність до суспільно небезпечної та протиправної поведінки.

Кримінальне покарання є необхідним засобом охорони держави, суспільства і безпеки особи від злочинів. У боротьбі зі злочинністю кримінальне покарання має кілька функцій: 1.воно є формою державного правомірного примусу, загроза застосування якого стримує правопорушників. 2. реальне виконання кримінального покарання, впровадження конкретних правообмежувальних процедур до винних осіб чинить сильний вплив як на самого винного, так і на його оточення.

Покарання є заходом примусу, що застосовується державою за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, юридичним наслідком злочину.

Як форма примусу покарання полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Кара — це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Мета кари досягається виконанням покарання та самим фактом його призначення, що спричиняє засудженому певні моральні випробування.

Система покарань містить види: штраф; позбавлення військового звання, чину; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

За порядком призначення покарання поділяються на три групи:

1) основні покарання;

2) додаткові покарання;

3)покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

До основних покарань відносять:

1) громадські роботи— встановлюються на певний строк;

2) виправні роботи— призначаються на певний строк і обов'язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудженого в доход держави певний % заробітку засудженого;

3) службові обмеження для військовослужбовців— встановлюються на певний строк з відрахуванням у доход держави певний % грошового забезпечення, одержаного засудженим;

4) арешт - на певний строк;

5) обмеження волі на певний строк з утриманням в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов'язковим залученням до праці;

6) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на певний строк;

7) позбавлення волі на певний строк і відбувається в кримінально-виконавчих установах;

8) довічне позбавлення волі —актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше 25 років.

До додаткових покарань відносять:

1) позбавлення військового, спеціального звання — безстрокове;

2) конфіскацію майна — призначається лише у випадках, прямо передбачених у санкціях статті за особливо тяжкі корисливі злочини.

Покараннями, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові є:

1)штраф — встановлюється у певних межах неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,;

2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — на строк від 2 до 5 років як основне і від 1 до 3 років як додаткове покарання.

Призначення покарання здійснюється судом за певними критеріями. Покарання призначається в межах санкції статті, суд повинен особливо врахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. За наявних підстав винна особа може бути повністю або частково звільнена судом від покарання за вчинений злочин.

Під обставинами, які пом'якшують та обтяжують покарання, мають на увазі різного роду чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність злочину і злочинця, отже, і ступінь його відповідальності.

Обставини, які пом'якшують та обтяжують, мають велике значення при призначенні покарання. Врахування обставин, які пом'якшують, дає суду право: а) призначити покарання ближче до мінімуму санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин; б) при альтернативній санкції призначити менш суворий вид покарання, передбачений в ній; в) виходячи зі ст. 69, застосувати покарання більш м'яке, ніж передбачено законом. Наявність обставин, які обтяжують, навпаки, надає суду можливість: а) призначити покарання, рівне максимуму санкції статті КК або наближене до цього максимуму; б) при альтернативній санкції призначити більш суворе з зазначених видів покарання; в) виключити застосування ст. 69.

У статті 66 визначені обставини, які пом'якшують покарання:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених в КК.

Перелік передбачених законом обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним, що дає суду можливість враховувати як обставини, що пом'якшують, і такі, що в законі прямо не зазначені (ч. 2 ст. 66), проте суди широко враховують при призначенні покарання (наприклад, бездоганна трудова діяльність, зразкова поведінка до вчинення злочину, поганий стан здоров'я, наявність на утриманні підсудного непрацездатних членів сім'ї тощо).

Суд не може не враховувати зазначені в законі обставини, які пом'якшують покарання. Так, наприклад, суд не може не врахувати як обставину, яка пом'якшує, щире каяття винного. Це прямо передбачено п.1 ч. 1 ст. 66.