33. Калькулювання собівартості одиниці продукції.

Планова калькуляція – це розрахунок витрат на виробництво одиниці продукції в плановому періоді за калькуляційними статтями. При розрахунку калькуляції велике значення має вибір об’єкта калькулювання, під яким розуміють вид продукції певної споживчої вартості. При великій номенклатурі випуску виробів калькуляційною одиницею може бути група однорідних виробів. В залежності від призначення, часу на який вона розрахована, способу її складання розрізняють наступні види калькуляцій: За призначенням і часом: передзвітна, звітна, планова, проектна, нормативна; За охватом витрат: повні виробничі, окремих видів робіт і процесів, технологічні; За використанням вихідних даних: планові, нормативні, звітні. Завданнями розрахунку планової калькуляції собівартості окремих видів промислової продукції є: Забезпечення обґрунтованості показника собівартості одиниці продукції; Визначення напрямів можливого зниження собівартості продукції в результаті економії витрат; Визначення рівня беззбитковості по окремим видам продукції; Сприяння здійсненню високого рівня економічної роботи підприємства в умовах ринкової конкуренції; Визначення найбільш прибуткових видів продукції з метою формування ефективної структури виробничої програми. Вихідними даними для складання нормативної калькуляції є: Маршрутно-технологічні карти виготовлення замовлення; Норми витрат основних матеріалів, напівфабрикатів, енергії; Номенклатура матеріалів і їх ціна; Поопераційні розрахунки трудових витрат основних робітників, дані про умови оплати праці; Нормативи фінансових витрат тощо. Планування собівартості може здійснюватись різними методами. В залежності від: Об’єкта калькулювання: позаказне, попередельне, попроцесне; Бази розрахунку собівартості: фактичне, нормативне, «стандарт-костинг», змішане; Ступеню розподілу витрат: метод повного розподілу витрат загальної калькуляції, метод покриття витрат по змінним витратам. Метод загальної калькуляції (повного розподілу витрат) передбачає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції. Цей метод на сьогодні залишається основним на підприємствах не дивлячись на його вади. Перелік статей та спосіб їх розрахунку наведено у табл.

36. Задачі фінансового планування на підприємстві

Фінансовий план – це документ, що відображає об'єм надходжень і витрачання грошових коштів, що фіксує баланс доходів і напрям витрат підприємства, включаючи платежі до бюджету на плановий рік. Фінансовий план є завершальним розділом техніко-економічного плану підприємства і покликаний узагальнити у вартісній формі матеріали всіх попередніх розділів. В даному розділі розглядаються питання фінансового забезпечення підприємства і найефективнішого використовування наявних грошових коштів. Фінансове планування – це безперервний процес, що передбачає формування і використання фінансових ресурсів. До основних задач планування фінансів відносять забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами, визначення планових об'ємів необхідних грошових коштів і напрямів їх витрачання, встановлення і розвиток фінансових відносин з бюджетом, банками, страховими організаціями і іншими господарюючими об'єктами, дотримання інтересів акціонерів і інвесторів; виявлення шляхів найраціональнішого вкладення капіталу і резервів по його ефективному використанню; нарощування прибутку за рахунок раціонального використання грошових коштів і здійснення контролю за витрачанням грошових коштів і вкладеннями капіталу. Провідним фінансовим планом в сучасних умовах є поточний план. Він розробляється на рік з розбиттям по кварталах (місяцях) і включає наступні планові документи: Річний баланс доходів і витрат; Оперативні фінансові плани (платіжний календар, касовий план, кредитна заявка). Окремими документами можна виділити: план взаємостосунків з бюджетом, що включає платежі до бюджету (державний і місцевий) і бюджетного фінансування; план розподілу і використання прибутку підприємства. При розробці фінансового плану використовуються планові розрахунки по всіх аспектах діяльності підприємства – виробничої, комерційної, інноваційної, інвестиційної, соціальної і екологічної. Тільки спираючись на них можна розрахувати загальний фінансовий результат і його складові в розрізі окремих видів діяльності, платежі до бюджету і позабюджетних фондів, величину резервних фондів, чистий прибуток, фінансові ресурси і напрями їх використання. Основою для здійснення всіх фінансових розрахунків є планові об'єми продажів продукції підприємства, що розробляються в розділі «Виробнича програма підприємства».

Перелік статей калькуляції та спосіб їх розрахунку

№ з\п	Статті калькуляції	Спосіб розрахунку
1	2	3
	Сировина, основні матеріали	За нормами витрат на одиницю виробу по оптових цінах
	Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби
	Транспортно-заготівельні витрати	У % до вартості основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів
	Зворотні відходи (віднімаються)	За нормами і цінами можливого використання
	Паливо та енергія на технологічні цілі	За нормами витрат на одиницю виробу, внутрішньозаводськими цінами і тарифами на електроенергію
	Пряма заробітна плата основних робітників	Сума відрядних розцінок на одиницю виробу, плановий ФЗП робітників-погодинників з розподілом за видами продукції
	Доплати і надбавки до прямої заробітної плати основних робітників	У % до прямої заробітної плати робітників з плану по праці
	Нарахування на соціальні заходи основних робітників	У % до суми прямої заробітної плати з доплатами
	Загально виробничі витрати	Пропорційно обраної бази розподілу (сумі прямих витрат на оплату праці, сумі основної заробітної плати та ВУЕО тощо)
	в т.ч. витрати на утримання та експлуатацію обладнання	По кошторисних ставках, розрахованих методом коефіцієнто-машино-годин, або пропорційно базі розподілу
	Виробнича собівартість	Сума статей 1-10
	Адміністративні витрати	Пропорційно виробничій собівартості тощо
	Витрати на збут	Пропорційно виробничій собівартості тощо
	Повна собівартість	Сума статей 1-10 і 12-13

Для складання планових калькуляцій собівартості продукції попередньо складаються кошториси комплексних витрат в тому числі: Кошторис загально виробничих витрат; Кошторис витрат на утримання і експлуатацію обладнання (ВУЕО). В умовах високого ступеню невизначеності, коли ціна товарів і послуг визначається не індивідуальними витратами товаровиробників, а ринковою кон’юнктурою, в основі якої лежить зміна попиту і пропозиції, перевагу варто віддавати складанню калькуляції собівартості продукції методом величини покриття, по змінним витратам. За цим методом калькулювання виробничі витрати поділяються на змінні (залежать від зміни обсягу виробництва) і постійні (не залежать від зміни обсягу виробництва). При цьому постійні витрати вважаються витратами поточного періоду, не відносяться на собівартість, не розподіляються між виробами. Під «величиною покриття» або маржинальним прибутком розуміється різниця між виручкою від реалізації продукції і змінними витратами. Економічний зміст «методу величини покриття» полягає в тому, що «величина покриття» (маржинальний прибуток) є тією частиною виручки від реалізації продукції, яку підприємство використовує для покриття умовно-постійних витрат, а різниця між «величиною покриття» і умовно-постійними витратами формує прибуток підприємства. Якщо умовно-постійні витрати більші за маржинальний прибуток («величину покриття»), то підприємство збиткове, якщо менші – прибуткове. На підприємствах які виробляють однорідну продукцію розрахунок собівартості продукції «методом величини покриття» може проводиться за спрощеною методикою. При цьому розподіл витрат на умовно-змінні та умовно-постійні виконується виходячи зі зміни показників загальні витрати і обсяги виробництва. Недоліком даної методики визначення маржинального прибутку і прибутку підприємства є те, що вона не може бути застосована для підприємств з неоднорідною продукцією, тобто коли не можна розрахувати обсяг виробництва підприємства в єдиних натуральних одиницях.