32. Мета, завдання та зміст плану витрат на виробництво продукції.

Собівартість це персоніфіковані витрати, пов’язані з результатом діяльності. На практиці, в економічній літературі і нормативних документах застосовується термін «витрати» - витрати підприємства, пов’язані з виконанням господарської діяльності. В залежності від повноти включаємих витрат розрізняють: технологічну собівартість – витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, комплектуючі вироби, паливо, енергію, заробітну плату з нарахуваннями, витрати на утримання та експлуатацію устаткування, тобто всі прямі витрати, пов’язані з виготовленням продукції; виробничу собівартість – розраховується додаванням технологічної собівартості та витрат, пов’язаних з управлінням, створенням умов та обслуговуванням виробничих підрозділів, тобто частини скісних (непрямих) витрат; повну собівартість продукції – розраховується додаванням виробничої собівартості та тієї частини скісних (непрямих), постійних витрат, які не були включені в виробничу собівартість.В залежності від видів показників продукції підприємства, витрати (собівартість) поділяють на: собівартість товарної, валової та реалізованої продукції. Мета планування витрат (собівартості) – оптимізація витрат з метою забезпечення раціонального використання ресурсів підприємства, необхідного розміру прибутку та рентабельності. Для розробки плану витрат використовують наступні дані: планові обсяги виробництва в натуральному виражені; норми витрат матеріальних ресурсів; договори на поставку матеріальних ресурсів; договори на поставку виготовленої продукції; норми витрат праці, чисельності, умови оплати праці; економічні нормативи (норми амортизації, відрахування на соціальні потреби, податки тощо); плани організаційно технічних заходів, плани інвестиційних проектів. Завданнями планування витрат є: розрахунок вартості ресурсів для виробництва продукції знаходження можливостей для виконання виробничої програми з найменшими витратами; визначення загальної величини витрат на виробництво; розрахунок собівартості виробництва кожного виду продукції, яка є нижнім рівнем її ціни; створення умов для визначення внутрішньо економічних відносин (організації оренди, форм оплати праці, стимулювання праці тощо). Планування витрат підприємства передбачає розробку наступних документів: планові калькуляції на окремі види продукції; кошториси витрат; зведений план витрат підприємства; розрахунок зниження собівартості продукції за техніко-економічними чинниками.

29. Планування чисельності персоналу за різними категоріями.

На підприємстві чисельність робітників визначається та планується за категоріями, а у кожній категорії за професіями, спеціальностями та кваліфікації. Чисельність основних робітників може бути розрахована на підставі виробітку або трудомісткості. 1)За виробітком чисельність основних робочих розраховується за наступною формулою: , де Впл – виробіток планового року; Феф – ефективний (корисний) фонд часу за рік; Квн – коефіцієнт виконання норм. 2)За трудомісткістю чисельність основних робітників розраховується: , де Твп – трудомісткість виробничої програми підприємства. 3)Чисельність основних робітників на автоматизованих та апаратних виробництвах розраховується за нормами обслуговування. , де З – кількість змін; Но – норма обслуговування на одного робітника; О – кількість обладнання у плановому періоді; Кяв – коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової. 4)Чисельність основних робітників при бригадному обслуговуванні можна визначити: . Чисельність допоміжних робітників розраховується цим аж методами що й основних. Чисельність керівників та спеціалістів (ІТП) визначається на основі штатних розписів та згідно нормативів, що розраховуються на підставі наукових досліджень та з урахуванням практичних особливостей підприємства. Так на одного керівника нижчої ланки припадає у середньому 25 робітників, середньої – 10 спеціалістів, вищої – 6-8 керівників середньої ланки. Планування чисельності молодшого обслуговуючого персоналу (МОП) здійснюється за нормами обслуговування або за кількістю точок обслуговування. Чисельність воєнізованої охорони визначається з урахуванням числа постів, змін чергування, режиму роботи. Загальну чисельність ПВП необхідно визначати на основі повної трудомісткості виробничої програми, яка складається з трудомісткості обслуговуючих робіт та трудомісткості управління. . Після визначення планової чисельності та структури персоналу складається баланс робочої сили і визначається додаткова потреба по кожній категорії персоналу. Якщо є додаткова потреба, то розробляються програми набору робітників на ринку праці, або через систему підготовки робітників у відповідних навчальних закладах та підприємствах. Якщо розрахунки показали, що на підприємстві є надлишок персоналу, то його ліквідація здійснюється за рахунок: зупинки прийому на роботу; зупинки тимчасових трудових договорів; ліквідації сумісництва; дострокового виходу на пенсію; першочергового скорочення пенсіонерів. В разі надлишку робочої сили й необхідності скорочення персоналу необхідно передбачити можливе працевлаштування по інших підрозділах, або ін-ти міри соціального захисту (вихідні посібники, перепідготовка, підвищення кваліфікації та ін.).

31. Планування фонду оплати праці. Визначення основної та додаткової заробітної платні. Планування оплати праці містить установлення фонду оплати та рівня середньої заробітної платні по кожній категорії працюючих, ощадливому використанні грошів та по підприємству в цілому. Механізм планування оплати праці повинен виконувати рішення наступних задач: відтворення робочої сили; розробку стимулів для підвищення кількості та якості праці в розрахунковому періоді; стислий зв’язок між обсягом виробництва та сумою коштів, спрямованих на оплату праці; забезпечення росту середньої заробітної платні і якості життя робітників підприємства; забезпечення раціонального співвідношення в оплаті праці працюючих різних категорій; скорочення плинності кадрів. Плановий фонд оплати праці – це сума вартісних коштів, необхідних для оплати праці робітників підприємства у відповідності до установленого плану виробництва і державним вимогам щодо оплати праці. До фонду входять основна та додаткова заробітна платня. Укрупнено плановий фонд заробітної платні можна розрахувати таким чином: , де ЗПпл – середня заробітна платня по підприємству у плановому році. Існує декілька методів планування фонду заробітної плати. Для більш стислої ув’язки обсягу виробництва й оплати праці використовують нормативний метод:

, де Нзп – норматив витрат заробітної платні на 1000 грн. продукції з ПДВ: , де ΔЗПпл – темп росту заробітної платні у плановому році, %; ΔППпл – темп росту продуктивності праці в плановому періоді, %. Витрати на оплату праці складаються з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інші заохочування та компенсаційні витрати. Плановий фонд оплати праці працівників, що оплачуються за окладами (керівники, спеціалісти, службовці) – ФЗПупр – розраховується за формулою: , де Окі – посадовий оклад і-ой групи працівників; Чупрі – чисельність групи, що получають і-ий оклад; м – кількість місяців, що буде відпрацьоване. Рівень динаміки матеріального добробуту працівників характеризує середня заробітна плата. Планова середньорічна заробітна плата визначається: , де ФЗПпл(р) – річний фонд оплати труда працівників; Чпл(р) – середньооблікова річна чисельність. Також розраховуються середньоденна та середньорічна заробітна плата: та , де ФЗПпл(д), ФЗПпл(г) – денний або годинний фонд оплати труда працівників за рік; Д – кількість робочих днів; tсм – тривалість зміни у плановому році. При плануванні заробітної плати треба забезпечити наступні вимоги – випередження зростання продуктивності праці в порівнянні зі зростанням середньої заробітної платні. Співвідношення темпів визначають індексним методом. , де Іпп, Ізп – відповідно індекси росту продуктивності праці та заробітної плати. З метою управління та вдосконалення витрат на оплату праці їх доцільно поділяти на змінну та постійну частини. Це дозволить контролювати використання заробітної плати, визначати вплив обсягу виробництва, структури виробництва, питому трудомісткість і рівень оплати праці на нормо годину змінної частини заробітної плати.