23. Порядок розробки планів забезпечення.

Планування потреби у необхідних ресурсах на багатьох підприємствах – це найбільш розроблена стадія внутрішньовиробничого планування. Однак на більшості українських підприємств визначення потреби у матеріальних ресурсах зводиться лише до фінансового планування. Але гроші не є єдиним і найбільш важливим ресурсом в перспективному і стратегічному плануванні. Вихідними даними до плану МТЗ є: інформація про кон’юнктуру ринку товарів; планований обсяг випуску продукції в асортименті та номенклатурі; план технічного та організаційного розвитку підприємства; аналіз витрат матеріальних ресурсів в звітному періоді; інформація щодо постійних та тимчасових постачальників з визначенням системи транспортного забезпечення, цін та тарифів; прогресивні норми витрат матеріальних ресурсів; прогнозні данні стосовно можливих ризиків в системі матеріально-технічного постачання, матеріальних та фінансових витрат. Розробка плану МТЗ складається з наступних етапів: 1 етап. Складання виробничої програми та обсягів поставок продукції в плановому періоді; розробку норм і нормативів витрат і запасів матеріальних ресурсів; строки поставок, строки зносу інструменту, запасних частин та ін.; завдання по економії матеріалів; заявки та розрахунки потреби цехів в різних допоміжних матеріалах, відомості про залишки НЗВ на початок і кінець планового періоду; дані про фактичні зміни матеріалів на складах підприємства, про витрати їх в минулому періоді. 2 етап. Розробка балансу матеріальних ресурсів, який складається з двох частин і визначається рівністю: де: Рв.п. – потреба в матеріалах на виконання виробничої програми; Рнзп – потреба в матеріалах на поповнення НЗВ; Рт.р. – потреба в матеріалах на забезпечення технічного розвитку підприємства у плановому році; Рр.е. – потреба в матеріалах на ремонтно-експлуатаційні роботи; Рк.б. – потреба в матеріалах на капітальне будівництво; Рз – потреба в матеріалах на утворення виробничих запасів; Рін. – потреба в матеріалах на забезпечення інших потреб. Моч. – очікуваний залишок матеріалів на початок року; Мнзв – залишок матеріалів у НЗВ; Мв.р. – кількість матеріалу, яку можливо одержати за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів; Мст. – матеріали, що отримуються за контрактами зі сторони; Мін. – кількість матеріалів з інших джерел постачання.

21. Розрахунок виробничої потужності підприємства.

В залежності від форми спеціалізації окремих підсистем (на виробництво окремих видів продукції або на виконання окремих технологічних процесів) існує два шляхи розрахунку виробничої потужності підприємства. При предметній спеціалізації підсистем підприємства (при спрямованості підрозділів на виробництво окремих видів продукції). Якщо окремі підрозділи (цехи) підприємства спеціалізуються на виробництві окремих видів продукції, виробнича потужність підприємства буде розраховуватись як сума виробничих потужностей окремих підрозділів. При технологічній спеціалізації підсистем підприємства (при спрямованості підрозділів на виконання окремих технологічних процесів). Якщо окремі підрозділи спеціалізуються на виконанні окремих технологічних процесів (первинна обробка, механічна обробка, складання тощо), виробнича потужність підприємства (системи) визначається потужністю ведучої підсистеми (цеху, дільниці, лінії, групи обладнання тощо). Наприклад, в машинобудуванні, зазвичай, ведучим цехом є цех механічної обробки, виробнича потужність якого і визначає виробничу потужність всього підприємства. В свою чергу цех механічної обробки є теж технологічно спеціалізованою системою в яку входять дільниці з технологічно спеціалізованим обладнанням (металоріжуче, металообробне тощо). Ведучою дільницею (підсистемою) цеху механічної обробки є, зазвичай, дільниця металоріжучого обладнання, виробнича потужність якої і визначає виробничу потужність всього цеху а потім і підприємства. В свою чергу дільниця металоріжучого обладнання теж складається з окремих груп технологічно спеціалізованого обладнання (токарне, фрезерне, свердлильне тощо). Виробнича потужність ведучої групи обладнання буде визначати виробничу потужність ведучої дільниці, а потім ведучого цеху і всього підприємства. В теорії, під ведучою підсистемою розуміють ту підсистему в якій виконується найбільший обсяг робіт, створюється найбільша додаткова вартість, в яку зведено найбільшу частку обладнання системи або найважливіші стадії виробничого процесу. В разі, коли кілька підсистем частково або повністю задовольняють вимогам до визнання їх ведучою підсистемою, виробнича потужність системи буде дорівнювати виробничій потужності тієї підсистеми яка має найменшу пропускну спроможність (найменшу виробничу потужність). Та підсистема, яка має найменшу виробничу потужність (пропускну спроможність), називається «вузьким місцем» системи. При цьому, в разі коли тільки одна підсистема відповідає вимогам до визнання неї ведучою, «вузьким місцем» системи буде та підсистема, яка має пропускну спроможність (виробничу потужність) меншу за пропускну спроможність (виробничу потужність) ведучої підсистеми. В разі, коли кілька підсистем частково або повністю задовольняють вимогам до визнання їх ведучою підсистемою, «вузьким місцем» системи буде та підсистема, яка має найменшу пропускну спроможність (виробничу потужність). З метою виявлення «вузьких місць» окремих систем проводиться аналіз відповідності пропускної спроможності підсистем, які входять в систему за допомогою розрахунку коефіцієнта сопряженності (К_с), який розраховується відношенням виробничої потужності (пропускної спроможності) кожної окремої підсистеми (П₁) до виробничої потужності (пропускної спроможності) ведучої підсистеми (П₂). При цьому, необхідно мати на увазі, що одиниці виміру виробничої потужності (пропускної спроможності) підсистем між якими розраховується коефіцієнт сопряженності мають бути однаковими. Для підсистем які є «вузьким місцем» системи розробляються відповідні заходи з метою збільшення їх виробничої потужності (пропускної спроможності) в плановому періоді. Особливо важливим процес «розширення вузьких місць» є для підприємств які мають великий ступінь використання своїх виробничих потужностей, тобто для тих підприємств, у яких обсяги виробництва продукції наближуються до розміру їх виробничої потужності.