диктіокаульоз

Диктіокаульоз

Dictiocaulosis

Загальна інформація

Нематодозне захворювання сіль­ськогосподарських тварин, зумовлене паразитуванням гельмінтів у трахеї та бронхах.

Патогенез

Диктіокаули розвиваються без участі проміж­ного живителя. В бронхах та трахеях, де паразитують гельмінти, самки виділяють яйця, що містять личинки. При кашлі тварини яйця потрап­ляють у рот, заковтуються і в кишечнику з них виплоджуються личинки. З екскрементами останні потрапляють у навколишнє середовище.У сприятливих умовах за 6—7 днів D.filaria та 3—4 дні D.viviparus стають інвазійними. Тварини заражаються, заковтуючи личинок із травою чи водою. До статевої стадії в організмі тварин диктіокаули розвиваються 25—40 днів.

Патологічні зміни

Трупи телят виснажені, слизові обо­лонки синюшні, м'язи бліді. Легені збільшені в об'ємі, з вогнищами пепатизації, ателектазу, емфіземи й катаральної бронхопневмонії. В бронхах, у середніх і задніх частках легень (рідше в трахеї) виявляють пінисту рідину та сотні диктіокаулів. Дрібні й середні бронхи запов­нені паразитами та слизисто-гнійними пробками. Серцевий м'яз рих­лий, на ендокарді крапкові крововиливи.

Діагноз

Фекалії досліджують за методами Бермана, Щербовича чи Вайда. Виявлені личинки рухаються повільно. Довжина личинок D.filaria — 0,50—0,54 мм, на головному кінці є потовщення; D.viviparus — 0,31— 0,36 мм, усередині видно рудиментовані стравохід і ки­шечник, заповнені круглими зернами, які надають тілу личинки сірого відтінку. Проміжок від головного кінця до кишечнику вільний від гранул, а біля хвостового кінця вони поодинокі. Тому головний і хвостовий кінці світлі. Хвостовий кінець загострений.

Лікування

Для дегельмінтизації використовують тетрамізол, фенбендазол, фебантел, альбендазол, ветамектин, ветлевамізол, мебендазол, івомек, оксфендазол. Тетрамізол (нілверм) призначають усереди­ну в дозі 10 мг/кг маси тіла дворазово з інтервалом 24 год у формі 1%-го водного розчину індивідуально або в складі лікувальної суміші з кормом. Вівцям і козам цей препарат застосовують у формі 5—10%-х стерильних водних розчинів підшкірно чи порошку в суміші з кормом у дозі 15 мг/кг. Тетрамізол вводять одноразово в ділянці шиї чи під лопатку.  Бровадазол призначають одноразово індивідуально чи груповим методом у суміші з сипкими концкормами в дозі 10 мг/кг. Вівцям при клінічній формі—15 мг/кг. Фебантел (ринтал) дають індивідуально чи груповим методом у суміші з концентрованими кормами великій ро­гатій худобі одноразово в дозі 7,5 мг/кг, вівцям—одноразово 10 мг/кг. Альбендазол призначають молодняку великої рогатої худоби одно­разово перорально в дозі 3,8 мг/кг у формі суспензії. Препарат не застосовують для лактуючих і репродуктивних тварин. Мебендазол (мебенвет) також дають молодняку великої рогатої худоби одноразово перорально в дозі 15 мг/кг. Тіротипоказаний лактуючим та репродук­тивним тваринам.  Івомек та ветамектин застосовують одноразово підшкірно в дозі 0,2 мг/кг у формі 1%-го розчину. Не вводять лактуючим тваринам. Оксфендазол використовують для молодняку великої рогатої худоби одноразово перорально в дозі 4,5 мг/кг у формі суспензії. Протипоказаний лактуючим і репродуктивним тваринам.  Альбендазол, мебендазол, оксфендазол призначають ягнятам узазначених вище дозах. Не застосовують цих препаратів для дорослих.  овець.

Профілактика

Телят поточного року народжен­ня і корів м'ясних порід досліджують вибірково (не менше ЗО голів із кожної групи) — перший раз через 45—50 днів після виганяння на пасовище, потім через кожні 15 днів до кінця пасовищного періоду, у неблагополучних господарствах проводять планові профілактичні дегельмінтизації. Телят і ягнят випасають на пасовищах, якими не корис­тувалися дорослі тварини. Пасовищну профілактику здійснюють зміною через кожні п'ять днів пасовищних ділянок із повторним їх викорис­танням через 3—4 міс.  Хіміопрофілактику при диктіокаульозі проводять, згодовуючи фенотіазино-сольову суміш (1:9) влітку. Можна додавати фенотіазин у корм вівцям та козам щоденно з розрахунку 1 г антгельмінтика на одну тварину.

Збудник хвороби

D.viviparus — у великої рогатої худоби; D.filaria — дрібних жуйних; D.arnfieldi — у коней. Диктіокаули — ниткоподібні гельмінти білувато-жовтого кольору, завдовжки 3—6 см. Спікули у самців D.filaria панчохоподібної форми.

Епізоотологія

Хворобу реєструють повсюди, але частіше — у зонах з високою вологістю. Хворіють телята від 3-місячного до 7—8-місячного віку при утриманні з молодняком старшого віку та доросли­ми тваринами, які є носіями інвазії. У телят поточного року народжен­ня перші випадки захворювання реєструють у кінці червня — на початку липня. Кількість хворих поступово збільшується, досягаючи максимуму в серпні—вересні.  У овець і кіз максимальну зараженість відмічають навесні: перший спалах інвазії— в липні—серпні, другий—у січні—лютому.  Симптоми — сильний болючий кашель, важке дихання, серозно-слизові витоки з носової порожнини, іноді підвищення температури тіла до 42 °С через 1—2 міс після зараження.  При інтенсивній інвазії поступово розвивається анемія, тварини худнуть, у підщелепному просторі, на грудях і кінцівках з'являються  набряки.