Глава II Історія міжнародного права і його науки

позицій, вважають неоліберали, і слід розглядати природу міжнародного права. Очевидно, тут проявляється нове зітк­нення позитивістів і натуралістів, започатковане ще класи­ками міжнародного права в період після Г. Гроція.

Розвиток науки міжнародного права в Україні*

Дослідження проблем міжна­родного права в Україні має глиоокі теоретичні та історичні традиції. Виникнення міжна­родно-правової думки в Україні пов'язане з формуванням українського народу і держави. Організований в окрему спільноту зі своїм незалежним механізмом управління (дер­жавою), кожний народ прагне визначитись у своїх відноси­нах з іншими народами, домовитися про ті засади справед­ливості, рівності і незалежності, які пануватимуть між ними як обов'язкові для виконання. Такі прагнення кожний на­род висловлює відповідно до свого розуміння прав народів — загальних, обов'язкових і необхідних для всіх суб'єктів міжнародних відносин.

Міжнародно-правові ідеї українського народу ми знахо­димо вже у «Слові про закон і благодать» (митрополита Іла-ріона), «Повісті врем'яних літ» (автором традиційно вважа­ють ченця Печерського монастиря Нестора), «Повчанні» (князя Володимира Мономаха), в «Руській Правді» та особ­ливо у «Слові о полку Ігоревім». Цінним джерелом для ро­зуміння становлення міжнародно-правових поглядів україн­ського народу є «Моління («Слово», «Посланіє») Данила Заточника», «Посланіє» Климентія Смолятича, «Златоуст» Кирила Туровського, літописи та інші історичні документи. В них обстоювалися засади мирних відносин з іншими дер­жавами («бисть князем Руським межи собою мир і любов братії», «лутчі єсть мир взяти», «межи собою в любові і мирі живіте»), поваги до чужої території («постави предели язи­ком і повеле жити, не преступая в чужюю часть», «на чужие предели не прескакайте, но будіте своїми довольни»), не-

* Параграф написано В. Г. Буткевичем у співавторстві з Л. Г. За-блоцькою.

98

8 Розвиток науки міжнародного права в Україні

втручання у внутрішні справи інших держав («чьюжих не возхіщати, і не в свої предели не вступатися», «не вступати­ся в чьюжой предел нікомуже»), поваги до віросповідання інших народів («милуй не только своєє вери, а і чюжия... аще то буде жидовин, або сарацин, або болгарин, або єре­тик, або латинянин, або от всіх поганих»), дотримання між­народних угод («аще ви будете хрест цілувати до братії, або до кому, або управивши серце своє, на немже можите усто­яти, тоже цілуйте, а цілувавши блюдіте, і, не приступні, по­губите души своєї») тощо.

Перші міжнародно-правові дослідження різноманітних проблем міжнародного права в Україні з'являються в XV— XVI ст. Особливо авторитетною серед них була праця Ста­ніслава Оріховського (1513—1566) «De jure naturae et gen­tium». Як і більшість досліджень того періоду, вона напи­сана латиною. Праця мала особливий успіх у Польщі, Італії, Швейцарії, Німеччині та інших країнах. Автор до­тримується природно-правових поглядів, але вже виріз­няє міжнародне право як специфічне правове явище.

Зважаючи на те, що в Україні на той час практично не було можливості досліджувати міжнародне право (через від­сутність наукових і навчальних закладів, відповідних архівів та бібліотек), більшість українців виїжджали для своїх нау­кових досліджень до інших держав (Литви, Польщі, Росії, Італії, Німеччини, Англії, Франції тощо). Там вони працю­вали писарями, перекладачами, супроводжували посольства і паралельно провадили дослідницьку роботу.

Тільки в XVII—XVIII ст. в Україні з'являється мож­ливість вивчати міжнародне право, але з урахуванням по­треб держав, під владою яких перебувала відповідна україн­ська територія. В Україні складаються три основні центри, де досліджуються міжнародно-правові проблеми: 1) на за­ході — під егідою Львівського університету; 2) в центрі — під егідою Київської духовної академії, а згодом Київсько­го університету; 3) на сході, де дуже швидко провідні по­зиції в цій галузі відійшли до Харківського університету. До цих центрів тяжіють наукові осередки інших міст Ук­раїни (Ужгорода, Чернівців, Луцька, Чернігова, Одеси, Ка-м'янця-Подільського та ін.), але про серйозні наукові праці з міжнародного права у них не можна говорити чи не до другої половини XVIII—XIX ст. Більшість талановитих уче­них виїздить на постійну роботу до Москви, Санкт-Петербур-

99