Глава II Історія міжнародного права і його науки

Міжнародне право в епоху середньовіччя

Д. 1. Фельдман, Д. Б. Левін та ін.) характерний інший підхід. Дослідники вважали, що середньовіччя в міжнародному пра­ві розпочинається з краху Римської імперії, події якого (битва й поразка вестготів 387 p., взяття Риму Аларіхом 410 p., битва з Атіллою 451 р. і втрата влади імператором Західної Римської імперії Ромулом Августулом 476 р.) сут­тєво вплинули на міжнародне право. Тривала ця епоха, на думку радянських учених, до Вестфальського миру 1648 р. Втім, у дослідженнях ішлося більше про зміну розстановки сил у міждержавних стосунках, аніж про зміни в міжнарод­ному праві. Підхід західних учених більш обережний. Вони, зокрема, вирізняють такі етапи в розвитку міжнародного права: 1) перехідний період від античності до середніх віків (400—800 pp.); 2) раннє й розвинуте середньовіччя (800— 1300 pp.); 3) пізнє середньовіччя (1300—1500 pp.); 4) іс­панська епоха міжнародного права (1500—1648 pp.), яка є останнім етапом перед утвердженням основ класичного між­народного права.

Для розуміння змін, що відбулися в міжнародному праві перехідного періоду від античності до середніх віків, важ­ливо нагадати, що сталося принципово важливого у міждер­жавній сфері. Це насамперед подолання іранськими племе­нами інших держав регіону Месопотамії і Стародавнього Єгипту, що привело до утворення Перської імперії, яка ввійде в контакти від грецьких міст-полісів до держав Ста­родавньої Індії і Стародавнього Китаю. Водночас кілька сотень грецьких міст-полісів пішли шляхом об'єднань чи укладення союзних міжнародних договорів, що в кінцево­му підсумку привело до створення під егідою Македонії величезного міждержавного конгломерату, який охопив усе Середземномор'я, Північ Африки, Південь Європи і части­ну Азії. Стало очевидним, що регіональне міжнародне пра­во прямує до завершення. Державні об'єднання заторкнули практично всі наявні регіональні міжнародно-правові сис­теми. Заміна греків федерацією італо-грецьких міст-держав, а згодом Римською імперією лише посилило ліквідацію ре­гіональних міжнародно-правових особливостей, над чим плідно працювала як Перська, так і Римська імперії. Вся історія перехідного періоду є історією міжнародно-право­вих відносин цих двох імперій. її можна ще поділити на історію міжнародного правопорядку пізньої Римської ім­перії, період великих міграцій племен і народів та епоху

78

міжнародного правопорядку Перської імперії аж до її заво­ювання арабами.

Обидві імперії продемонстрували важливість міжнарод­ного права, бо, починаючи з невеликих державних утворень, вони виросли у величезні політичні структури, що функці­онували щонайменше на трьох континентах й домоглися цього не лише завдяки воєнним перемогам, а й міжнарод­ним договорам, союзним відносинам тощо. Водночас вони розглядали інші держави незалежно від "їхніх розмірів як суверенні структури з усіма наслідками, що звідси виплива­ли: розвиток дипломатичних зносин, недоторканність дип­ломатів, укладення угод та ін.

Щодо міжнародних угод слід зазначити, що і Римська, і Перська імперії послідовно залучали до своїх зобов'язань договірну норму pacta sunt servanda. Це дало підстави ряду дослідників (Ш. Вішер, А. Фердросс, Дж. Фіцморіс та ін.) вважати, що в цей час у міжнародних відносинах склався принцип pacta sunt servanda. Інші науковці (Г. Лаутерпахт, Г. Кельзен, П. Гугенхейм та ін.) їм заперечували, що під­став убачати в звичаєвій нормі «договорів потрібно дотри­муватися» принцип міжнародного права немає. Вони наго­лошували, зокрема, на тому, що в той час надто часто й ши­роко застосовувалось застереження rebus sic stantibus. Біль­шість (Л. Оппенгейм, Г. Вітон та ін.) схильні вважати про­голошення pacta sunt servanda як принципу міжнародного права Карфагенським собором 438 р.

Подальші^політичні зміни (поділ Римської імперії на Східну і Західну 395 p.; зміна політичної карти Західної Європи в результаті наступів германських племен, висна­ження Перської імперії арабами та ін.) не мали суттєвого впливу на якісну трансформацію міжнародного права. Мож­на лише зазначити, що в цей період кількісно збільшується чисельність міжнародних мирних договорів, які укладалися або на 50 років, або за формулою: «мир без кінця» (давно помічено: чим виснажливіші війни, тим на триваліший пері­од укладаються мирні угоди і тим коротший час вони ді­ють). Для біженців і полонених допускається свобода по­вернення на батьківщину і свобода від покарань обох сторін, що воюють. Вводяться норми вшанування християн у Пер­ській імперії і толерантного ставлення до послідовників зо­роастризму на землях із християнським віросповіданням. Щоправда, з утвердженням мусульман на територіях Пер-

79