Глава XVIII Міжнародна законність та міжнародний правопорядок

Складність міжнародного правопорядку визначаєть­ся не стільки кількістю його елементів і компонентів, скільки численністю зв'язків між ними і середовищем, у якому він функціонує. Міжнародний правопорядок по­стійно зазнає активних впливів із зовнішнього середо­вища та системи міжнародного порядку, складовим ком­понентом якої він є.

Сторонами міжнародного правопорядку є його учас­ники, які з'являються і зникають, змінюють своє місце та функції в правопорядку, вступають то в одні, то в інші міжнародні правовідносини. Динамічність міжнародного правопорядку є наслідком і того, що міжнародні право­відносини динамічні (виникають, змінюються, припиня­ються, зникають), змінюються зв'язки між ними, зміню­ються властивості елементів правопорядку (розвивається правоздатність, дієздатність, змінюється компетенція су­б'єктів, надається свобода вибору варіанта поведінки то­що), змінюються програми поведінки (міжнародні дого­вори, рішення міжнародних або міждержавних організацій тощо) учасників правопорядку та ін.

Разом з тим зміни стосовно учасників міжнародного правопорядку не можуть бути необмеженими, безконт­рольними. Правовий статус учасників міжнародного правопорядку має відповідати таким вимогам: 1) вказу­вати на завдання, предмет і цілі діяльності; 2) визнача­ти їх місце і положення серед інших учасників міжна­родного правопорядку (насамперед суб'єктів міжнарод­ного права); 3) визначати програму поведінки, компе­тенцію, повноваження, функціональні навантаження, засоби досягнення визначених цілей і виконання зав­дань; вказувати на методи діяльності суб'єктів міжна­родного права; визначати їх правоздатність; 4) визнача­ти характер та обсяг прав, свобод, законних інтересів, засобів їх гарантування; 5) визначати характер та обсяг покладених і набутих обов'язків; встановлювати відпо­відальність за поведінку суб'єктів; вказувати на засоби забезпечення покладених обов'язків; 6) викладати за­гальні розпорядження, заборони, поручництва, які діють у міжнародному співтоваристві і є обов'язковими для кожного учасника правопорядку; 7) закріплювати пра­вові принципи функціонування в правовій структурі міжнародного співтовариства.

544

5

Міжнародне право та міжнародний правопорядок

Упорядкованість міжнародного правопорядку характе­ризується впорядкованістю: а) міжнародно-правової струк­тури; б) міжнародно-правових процесів; в) системи між­народного права.

Досягти оптимальної впорядкованості міжнародного правопорядку можна, коли буде впорядковано: а) проце­си виникнення, зміни та припинення міжнародних пра­вовідносин; б) процеси виникнення і скасування суб'єктів міжнародного права, зміни їх правового статусу; в) взає­мовідносини між суб'єктами міжнародного права відпові­дно до їх статусу; г) вирішення спорів та конфліктів, які можуть виникнути між суб'єктами права; д) методи пра­вового регулювання відносин і впливу на учасників між­народних відносин; є) поведінку учасників міжнародних правовідносин за певних умов; є) такі вимоги і власти­вості учасників міжнародного правопорядку, ях міжнарод­на законність, координаційність, загальна підпорядко­ваність вимогам правових норм тощо; ж) вплив на право­порушників і ліквідація правопорушень.

Для міжнародного правопорядку характерні три го­ловні функції: 1) збереження та вдосконалення правопо­рядку (через управління системою правопорядку; його за­хист від гнітючого впливу негативних чинників; зміцнен­ня цілісності та організованості системи, впорядкування координаційних взаємозв'язків, елементів, властивостей, відносин, підтримку властивостей стабільності, стійкості, впорядкованості, законності); 2) взаємодія із зовнішнім середовищем, іншими соціальними системами (через при­стосування до зовнішнього середовища, служіння право­вою основою для політичних систем, які взаємодіють у міжнародних відносинах, підтримання і захист тих із них, які відповідають системі міжнародного правопорядку; внесення впорядкованості в систему міжнародної демок­ратії, в структуру та функціонування важливих сфер су­часної системи міжнародних відносин, внесення впоряд­кованості у важливі внутрішні зв'язки міжурядових орга­нізацій); 3) відокремлення якісної визначеності міжна­родного правопорядку (через упорядкування наявної структури, координацію взаємодії компонентів правопо­рядку; впорядкування правових властивостей і стану кож­ного суб'єкта міжнародного права, програми його пове­дінки та функціонування; впорядкування правових відно-

545