Глава I Поняття, природа та сфера дії міжнародного права

Шестаков Л. Н. Понятия международного права //Вестн. Моск. ун-та. Сер. 2. Право.

1997, № 6.

Detter J.

The International Legal Order. Dartmouth; London, 1994.

Encyclopaedia of Public International Law. Amsterdam; Tokyo, 1995. Vol. 2.

Higgins Rosalin.

Problems and Process, International Law and How We Use It. Clarendon

Press. Oxford, 1995.

ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА І ЙОГО НАУКИ

Виникнення міжнародного права і періодизація його історії

В історії міжнародно-правової думки питання виникнення й розвитку міжнародного права ніколи не ускладнювались науковою аргументацією, хоч і ніколи не мали однознач­ної відповіді, переконливих пояснень. Цій, чи не найск­ладнішій проблемі науки міжнародного права, вчені неза­лежно від того, яку правову концепцію вони сповідують, найменше приділяли уваги і, як правило, обмежувалися досить спрощеними відповідями. Коли йдеться про увагу до проблеми — мається на увазі не кількість публікацій. З цим усе гаразд. За кількістю праць з історії міжнарод­ного права цей розділ науки превалюючий. Але досягнен­ня у з'ясуванні проблем мізерно малі, що одностайно ви­знають і ті вчені, які спеціалізуються на цій тематиці: «історія міжнародного права вивчена абсолютно недостат­ньо» (Ю. Я. Баскін, Д. І. Фельдман); «ця галузь дослід­жень до цього часу залишається слабким місцем міжна­родно-правової науки. Розбіжності стосуються навіть часу виникнення міжнародного права» (1. І. Лукашук); «незва­жаючи на все своє значення, в історії міжнародного права безліч білих плям. Не вирішене й таке принципове пи-

49

Глава II Історія міжнародного права і його науки

тання, як час виникнення міжнародного права» (М. Ш. Па-цація) та ін.

Відповідь на питання про виникнення й розвиток міжна­родного права залежала, як правило, від світоглядних упо­добань науковця, в основу яких беруться певні ідеологічні засади, а не особливості, природа реального права. На сьо­годні найвідчутнішого впливу на констатацію часу виник­нення міжнародного права і його періодизацію домоглися чотири ідеологічних напрями: нігілістичний, етатичний (особ­ливо в його марксистсько-ленінському варіанті), християн­ський і ліберально-демократичний. Науковці в доведенні справедливості своїх висновків оперують одними й тими самими факторами правового (поява джерел права, особли­вості правотворення, суб'єкти права, юридична сила актів, відповідальність і санкції за порушення норм та ін.) чи по-заправового (війна, ступінь розвитку духовної культури, розвинутий спосіб виробництва, рівень розвитку технічних засобів спілкування та ін.) характеру, але з різною зазда­легідь поставленою метою. Нігілісти — щоб заперечити існу­вання міжнародного права, марксисти — щоб довести, що міжнародне право формується там і тоді, де з'являються держави, християни — що воно зароджується в лоні хрис­тиянської церкви, ліберали-демократи — що це право ви­никає в період ренесансу і буржуазних революцій у Європі.

Науковці кожного з напрямів намагаються дати своє тлумачення проблемі, що лише збільшує кількість кон­цепцій (нині їх уже налічується більш як два десятки) ви­никнення й періодизації міжнародного права, але мало впливає на осягнення її суті. Найменше аргументують суть питання нігілісти. Для цього напряму характерні періоди припливу прихильників, відпливу і тривалого застою. Про­стежується певна закономірність: зростання кількості при­хильників нігілістичного напряму відбувається наприкінці й на початку століть. Так, на межі XIX — XX ст. цей на­прям був настільки популярним серед науковців, що навіть утвердилося три концепції заперечення міжнародного пра­ва: концепція політики сили (А. Лассон, А. Цорн та ін.), за якої в міжнародній сфері не може бути відносин юридич­ного характеру, оскільки тут панує стан фактичної доціль­ності, односторонніх інтересів держав, диктату, політично­го егоїзму й сили; концепція зовнішньодержавного права (Ф. Цорн, Е. Кауфман, М. Венцель — так звана Боннська

50

і

Виникнення міжнародного права і періодизація його історії

школа права, А. Десенсьєр-Феррандьєр та ін.), за якої міжна­родне право є нічим іншим, як правом окремої держави в сфері її зовнішніх зносин; концепція самообмеження (авто-лімітації), найяскравіший представник якої Г. Єллінек так пояснював своє розуміння міжнародного права: «Ворожі міжнародному спілкуванню національні й державні течії настільки, одначе, сильні, що роблять можливим лише існу­вання держави поряд з іншою, але не організацію спілку­вання держав... Спілкування держав тому й має суто анар­хічний характер, а міжнародне право, яке походить від неор­ганізованого й тому такого, що не має влади авторитету, може бути фігурально назване анархічним правом, що вод­ночас пояснює його недосконалості й вади»¹.

Критична реакція науковців щодо тверджень прихиль­ників названих концепцій привела до того, що більшу час­тину XX ст. наука не знала послідовників цього напряму. Але вже наприкінці століття знову стає помітним їх від­родження (спочатку X. Л. А. Харт, згодом Л. Л. Фуллер, Т. Оноре та ін.). Основним у запереченні міжнародного пра­ва вони висловлюють аргумент, що право є продуктом ді­яльності високоорганізованих суспільств зі властивою їм легіслатурою, судами з обов'язковою юрисдикцією, центра­лізованими санкціями та ін. Оскільки таких інститутів бра­кує міжнародному праву, то його не можна вважати міжна­родним правом. Питання, чи справді міжнародне право є правом, сьогодні заполонило сторінки наукових юридичних видань. Натомість знову популярним став силовий погляд на право (А. Мехен, Дж. Берджес, М. Макдугал, М. Мор-гентау, Г. Лассвел та ін.).

Досить авторитетним є християнський напрям пояснен­ня виникнення й періодизації міжнародного права. Тут до­мінує думка про те, чому виникло міжнародне право, а не коли. 1 лише окремі науковці не обходять цього питання. «Причина невироблення ідей міжнародного спілкування, — пише М. Таубе, — а значить права, крилась у відсутності визнання особистості людини, а також в егоїзмі, який без­межно царював у стародавньому світі. Потрібно було насам­перед розтрощити ці ідеї, які глибоко укорінялись в антич­ному устрої, внести в світ нові, свіжі погляди, висунути на передній план людину, а егоїзм загасити в любові. Викона-

¹ Еллинек Г. Общее учение о государстве. СПб., 1908. С. 276.

51