Глава IX Визнання в міжнародному праві

Засоби та типи визнання

не здійснює ефективного контролю над власною терито­рією, зникають причини колишнього визнання; отже, по­стає питання про визнання новітнього утворення. Деякі вчені гадають, що в таких ситуаціях скасування визнання має бути автоматичним процесом, який полягає у виз­нанні спадкоємця. Практика Великої Британії і Франції стосовно Камбоджі в 1979 р. показує, що можлива відмо­ва від визнання одного уряду без визнання його спадко­ємця. Визнання США в 1979 р. уряду Китайської Народ­ної Республіки як єдино законного зумовило скасування визнання Республіки Китай (Тайвань).

Тут є важливими також юридичні наслідки для виз­нання у разі розірвання дипломатичних відносин між дво­ма державами, або остаточного, або тимчасового відкли­кання дипломатичного представництва, або припинення дипломатичних відносин. Зміст настанов ст. 45 Віденсь­кої конвенції про дипломатичні відносини 1961 р. при­пускає, що такі дії не означають скасування визнання. Так, розрив дипломатичних відносин між Великою Бри­танією та СРСР 1927 р., США і деякими Арабськими країнами 1967 p., відкликання послів окремих західних держав із Республіки Білорусь 1998 р. не ставили юри­дичної мети і не спричиняли наслідків скасування виз­нання або невизнання.

Насамкінець зазначимо, що інститут визнання нових держав та урядів, будучи одним із найважливіших інсти­тутів міжнародного права протягом усього XX століття, досі не кодифікований. Основним міжнародно-правовим матеріалом для користування є норми міжнародного зви­чаєвого права і загальновизнані принципи міжнародного права, що регулюють загальні, але не спеціальні питання визнання. Існування різних, іноді протилежних за змістом теорій і доктрин визнання, різноманітних видів, форм, засобів і типів визнання з їхніми різними юридичними наслідками свідчить про те, що практика держав у цьому питанні далека від одноманітності. Це ускладнює пошук і класифікацію окремих виявів її як доказ існування міжна­родного звичаю, тобто «загальної практики, визнаної за правову норму». Наведені тут приклади засвідчують те, що певні питання з визнання врегульовуються у двосторонніх і багатосторонніх угодах, є об'єктом обговорень та поста­нов універсальних і регіональних міжнародних органі-

зацій, містяться в політичних і дипломатичних актах окре­мих держав. Історичний досвід і сучасна практика врегу­лювання питань визнання нових держав та урядів нагаль­но потребує її систематизації та кодифікації в універсаль­ному міжнародному договірному праві, що відповідало б його сучасному рівневі розвитку в інших галузях та інсти­тутах міжнародного права.

РЕКОМЕНДОВАНА .,.„ ЛІТЕРАТУРА ,.„„

Бекяшев К. А.

Международно-правовое признание // Международное публичное

право / Под ред. К. А. Бекяшева. М., 1999. С. 114-120.

Кольяр К.

Институт признания // Международные организации и учреждения.

М., 1972. Гл. 5.

Лукашук И. И.

Международное признание // Международное право. Общая часть.

М„ 1999. Гл. IX, § 7.

Международное право в избранных документах: В 5 т. М., 1957. Т. 1.

Признание в современном международном праве (Признание новых государств и правительств) / Под ред. Д. И. Фельдмана. М., 1975.

Фельдман Д. И.

Современные теории международно-правового признания.

Казань, 1963.

Черниченко С. В.

Международно-правовое признание // Международное право

/ Под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова. М., 1998. С. 64-68.

Lauterpacht H. Recognition in International Law. Cambridge, 1947.

Malcolm N. Shaw.

Recognition / International Law. Cambridge University Press. 1997.

P. 295-330.

Nkambo Mugerwa.

Recognition / Manual of Public International Law. Ed. by Max Sorensen.

N.Y., 1968. P. 266-290.

364

ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ДЕРЖАВ

Поняття правонаступництва

Протягом усієї історії роз­витку земної цивілізації по­літичні, соціальні, економічні та інші зміни в суспільстві, війни та мирні об'єднання народів впливали на процес виникнення, становлення і розвиток держав, їхні терито­ріальні зміни, а іноді навіть на припинення їх існування. Лише новітня історія розвитку цих процесів після Другої світової війни внаслідок деколонізації, об'єднання і по­ділу держав, відокремлення від них частин територій або входження однієї держави в іншу свідчать про виникнен­ня понад ста нових держав на сучасній карті світу.

Так, у результаті деколонізації 60—70-х років XX ст. на теренах колишніх західних колоніальних володінь в Африці, Азії і Латинській Америці утворилося близько 80 нових незалежних держав. Внаслідок відокремлення від Союзу РСР у 1991 р. Литовської, Латвійської та Естонсь­кої республік, а також наступного повного припинення його існування на території колишнього СРСР виникли 15 незалежних держав, включаючи Україну. 1992 р. де­кілька республік, які входили до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, оголосили про свою

366

і

Поняття правонаступництва

незалежність і відокремилися від неї. Водночас на час­тині її території в межах двох республік, які залишили­ся, збереглася держава з новою назвою. Таким чином, на території колишньої СФРЮ утворилося п'ять само­стійних нових держав — Боснія і Герцеговина, колишня республіка Югославії Македонія, Республіка Словенія, Республіка Хорватія, а також Союзна Республіка Юго­славія, в якій залишилися Сербія і Чорногорія. Внаслі­док поділу 1992 р. єдиної держави — Чехословацької Соціалістичної Республіки — утворилися дві самостійні держави: Словацька Республіка та Чеська Республіка. А після об'єднання 1990 р. двох самостійних держав Ємен­ської Арабської Республіки і Народно-демократичної Ре­спубліки Ємен на їхніх територіях утворилася нова дер­жава — Республіка Ємен.

Відповідно до двох угод про об'єднання між Федера­тивною Республікою Німеччини та Німецькою Демокра­тичною Республікою від 18 травня і 31 серпня 1990 p., a також Договору про остаточне врегулювання щодо Німеч­чини, підписаного ФРН та НДР і чотирма союзницькими державами — Великою Британією, СРСР, США і Фран­цією, НДР припинила своє існування, а її територія ввій­шла до складу ФРН. У результаті таких державних пере­творень перед їхніми учасниками обов'язково постають важливі і принципові питання щодо наступного існуван­ня та відповідальності за їхні попередні договірні, май­нові та інші права і обов'язки. Перехід таких прав та обо­в'язків від держав-попередниць до новоутворених держав визначається як «правонаступництво» держав у міжнарод­ному праві.

Питання правонаступництва або відмови від нього ви­никають також у результаті соціальних змін, соціальних революцій, фундаментальних перетворень у політичній системі держави. Наприклад, як це відбулося в Росії після Жовтневої революції 1917 р., у результаті якої радянський уряд Декретом про мир від 26 жовтня 1917 р. анулював усі «таємні злочинні угоди» царської Росії, а відтак Дек­ретом від 28 січня 1918 р. анулював борги царського і Тимчасового урядів.

Такі державні зміни зумовлюють значні політично-правові та економічні наслідки як для держав, які беруть участь у них, так і для третіх держав, які в будь-який

367