Глава I Поняття, природа та сфера дії міжнародного права

народного права. 1, навпаки, ідеологія, яка базується на національній винятковості, національних чи расових перевагах, часто здатна завдати непоправної шкоди міжнародному праву. Виходячи з уроків таких деструк­тивних ідеологічних впливів, сучасне міжнародне право забороняє пропаганду нацистської і расистської ідео­логій.

Природа юридично обов'язкової сили міжнародного права

Питання природи юридично обов'язкової сили міжна­родного права — це питання науки, а не практики. У практиці міжнародно-правових відносин вони практично ніколи не обговорювалися, а коли й обговорювалися, то лише під впливом наукових дискусій. До речі, самі вчені на запитання, звідки походить обов'язкова сила міжна­родного права, так і не дали аргументованої відповіді, хоч за історію науки міжнародного права воно заторкувалося сотні разів. Як підсумок численних дискусій з цього при­воду можна констатувати, що кожний науковий напрям, кожна школа, доктрина міжнародного права має свій на­бір відповідей. Принагідно зазначимо, що на практику вони, як правило, суттєво не впливають, і в цьому аспекті вона дотримувалася і дотримується своїх правил: міжна­родне право — то є право, і його слід дотримуватись.

Чи не єдиний наробок учених з цього питання — це встановлення факту, що юридична обов'язковість норм міжнародного права є головною особливістю, завдяки якій воно відрізняється від інших норм соціальних систем, що функціонують у міждержавній сфері. Послідовники ета-тичного мислення у праві часто закидають, що це послаб­лює міжнародне право порівняно з внутрішньодержавним правом, у якому завжди відоме джерело юридично обо­в'язкової сили норм права — воля держави. Таке тверд­ження також є сумнівним, бо грунтується лише на тому, що держава є основним правотворцем у внутрішньодер­жавному праві. А якщо поставити питання: звідки похо-

36

Природа юридично обов 'язковоі сили міжнародного права

дать юридична обов'язковість велінь держави? чому суд може виходити із загальних засад права, і де їх джерело обов'язковості? чому обов'язкові для виконання умови контракту між фізичними та юридичними особами, які не є велінням держави? чому обов'язкові для виконання між­народні договори, які не є велінням лише однієї держави? чому в певних випадках має юридичну силу закон інозем­ної держави? і т. д. Таких питань може бути безліч, і на них можна дати одну відповідь: тому що в усіх названих випадках у кінцевому результаті ми знайдемо відповідне веління держави про їхню обов'язковість. Але прискіпливі знову можуть поставити запитання: а чому це веління є юридично обов'язковим? — і дискусія піде по колу.

Саме по такому колу точиться дискусія в науці між­народного права, де часто замість веління держави нази­вається принцип pacta sunt servanda. Представники окре­мих шкіл спробували вирватися з цього «зачаклованого» кола, і тоді з'ясувалося, що скільки шкіл, напрямів, доктрин чи концепцій — стільки й відповідей на це за­питання.

Можна назвати лише два випадки негативної від­повіді на юридично обов'язкову силу міжнародного пра­ва. І в обох випадках авторів цієї відповіді не підтрима­ли ні теоретики, ні практики міжнародного права. Якщо на практиці держави й не дотримувалися певних міжна­родних зобов'язань, то це не тому, що окремі вчені не визнавали юридично обов'язкової сили міжнародного права. Міжнародно-правовий нігілізм мав досить обме­жену сферу прояву (в теорії міжнародного права окре­мих країн: Німеччина, Велика Британія, частково США) і період популярності (друга половина XIX — перша по­ловина XX ст.).

Спочатку спробував узяти під сумнів (точніше, запе­речити) юридично обов'язкову силу міжнародного права Дж. Остін (1790—1859). Виходячи із засад загальної теорії права, він стверджував, що міжнародне право має лише моральну силу. Так, він підсумував негативне ставлення до міжнародного права деяких своїх попередників (Т. Гоб-бса, С. Пуффендорфа, і. Бентама та ін.).

На сьогодні спробу заперечити юридичну обов'язко­вість норм міжнародного права зробив X. Л. А. Харт (див. розділ X його монографії «Концепція права», Лондон, 1961,

37