Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В.

Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В. Г. Буткевича. — К.: Либідь, 2002. — 608 с. ISBN 966-06-0265-0.

У підручнику розглядаються основні поняття системи між­народного права, джерел, суб'єктів правотворчого і правозасто-совчого процесів, забезпечення міжнародного права. Особлива увага приділяється інститутам визнання і правонаступництва, історії міжнародного права. Вперше у вітчизняній навчальній літературі дана характеристика міжнародної правосвідомості, міжнародної юстиції, міжнародної законності і правопорядку.

Усі теми підручника розглядаються у взаємозв'язку з поло­женнями сучасного законодавства України.

Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних вузів і фа­культетів, а також для тих, хто навчається за спеціальностями «Міжнародне право», «Міжнародні відносини».

ББК «7.5я73

ISBN 966-06-0265-0

ББК 67.5я73 Б 93

Розповсюдження та тиражування

без офіційного дозволу видавництва заборонено

Рецензенти:

д-р юрид. наук, проф., чл.-кор. АПН України О. Л. Копиленко,

д-р юрид. наук В. В. Медведчук

Редакційна колегія: канд. юрид. наук, доц. О. В. Задорожній, канд. юрид. наук, доц. В. В. Мицик, канд. юрид. наук, доц. В. I. Муравйов

Допущено Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-3972 від 02.10. 2001 p.)

Редакція навчально-методичних видань Головний редактор В. М. Куценко Редактор О. І. Цибульська

В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній, 2002

ВСТУП

Вивчення міжнародного пра­ва має давні традиції. Як­що не зважати на ідеологічні упередження (що для вив­чення міжнародного права є вкрай шкідливим), то слід визнати наявність достатньої кількості навчальної літера­тури з цього предмета. Сьогодні в Україні є десятки різ­них підручників, підготовлених вченими Росії, Велико­британії, Італії, Франції, США, Німеччини та багатьох ін­ших країн (мовою оригіналу чи в перекладі на російську або українську мову; опубліковані в українських чи зару­біжних видавництвах).

Тому нині більш нагальним постає питання про те, як вивчати міжнародне право в навчальних закладах Украї­ни. Адже більшість зарубіжних підручників розраховані на вивчення міжнародного права крізь призму своїх націо­нально-правових проблем. Наприклад, підручники, опуб­ліковані в Росії, розкривають основні засади міжнародно­го права з урахуванням проблем, потреб та інтересів Ро­сійської Федерації.

Очевидно й те, що нові знання набуваються легше і засвоюються глибше, коли предмет вивчають рідною мо­вою. Актуальною уявляється також проблема активізації ролі вітчизняного підручника як засобу розвитку відпові­дної національної термінології.

Вивчення міжнародного права за вітчизняним підруч­ником має ще один важливий аспект. Так, Конституція України проголошує міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України, частиною національного за­конодавства країни. Отже, їхні положення обов'язкові для виконання, адже стаття 68 Конституції України зак-

3

Вступ

ріплює обов'язок кожного громадянина «неухильно до­держуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших лю­дей. Незнання законів не звільняє від юридичної відпо­відальності».

Очевидно, що знання відповідних міжнародних дого­ворів, які стали частиною законодавства України, не мож­на отримати з іноземних підручників. Згідно зі ст. 57 Кон­ституції України українська держава гарантує кожному «право знати свої права і обов'язки». Ця гарантія забезпе­чується завдяки тому, що «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, вста­новленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не до­ведені до відома населення у порядку, встановленому за­коном, є нечинними».

Тому держава має подбати про роз'яснення міжнарод­них договорів населенню. На розв'язання цього завдання спрямована, зокрема, публікація різних коментарів, по­сібників і підручників з міжнародного права. Отже, сьо­годні знання міжнародного права необхідні не лише дип­ломатам, іншим працівникам сфери зовнішніх зносин Ук­раїни, а й кожному громадянинові, особливо тим, хто по­в'язує свою роботу з органами та установами забезпечен­ня правопорядку в державі.

Україна стала активним членом міжнародного співто­вариства. Більшість її зобов'язань стосується безпосеред­ньо не лише державних органів забезпечення виконання міжнародних угод, а й кожного громадянина зокрема. Ре­алізувати їх без належної підготовки неможливо. Водно­час через ускладнення системи міжнародного права, роз­ширення кола його суб'єктів, посилення ролі впливу між­народної громадської думки, зокрема неурядових міжна­родних організацій, на розвиток міжнародного права, зро­стання ролі механізму міжнародно-правового регулюван­ня в сферах, які ще недавно не були об'єктом міжна­родного права, ускладнився сам процес засвоєння між­народно-правових засад.

Звичайно, у вирішенні цих та інших проблем Україна не відособлена від зусиль інших держав. Значну допомогу (консультативну насамперед) надають різні міжурядові й

4

Вступ

неурядові, регіональні та універсальні міжнародні органі­зації. Особливо слід наголосити на ролі ООН в поширенні міжнародно-правових знань. З цією метою використову­ються різні засоби і процедури, як-то:

гласність і суспільна поінформованість (розповсюд­ження текстів міжнародно-правових документів, популя­ризація діяльності щодо дотримання норм міжнародного права та оголошення випадків їх порушення, вироблення заходів для надання інформації з міжнародно-правових питань та ін.); консультативні послуги (круглі столи, се­мінари, наукові конференції, допомога експертами, про­ведення регіональних курсів підготовки, надання стипен­дій тощо);

викладання міжнародного права (підготовка викла­дачів і студентів, розвиток національних, регіональних та універсальних організацій з метою дослідження і вивчен­ня міжнародного права, координація діяльності в галузі підготовки й поширення міжнародно-правової інформації та ін.);

прийняття резолюцій Генеральною Асамблеєю ООН з питань заохочення вивчення міжнародного права й по­ширення міжнародно-правових знань (знаменним у цьо­му плані є проголошення ООН 1990—1999 pp. Десяти­річчям міжнародного права і проведення в 1995 р. Міжна­родної конференції з вивчення й викладання міжнарод­ного права).

Проте основні завдання щодо оволодіння знаннями з міжнародного права стоять перед державою і її грома­дянами, бо саме вони розуміють, що ці знання є не лише показником загальної культури, а й невід'ємною умовою прийняття у світове співтовариство. Звичайно, всього охопити не можна, і тому підручники покликані відібрати й пояснити головне, принципово найбільш важливе.

Щоправда, у кожного може бути своя думка. Деякі автори підручників практикують подавати власне бачен­ня певних проблем як «аксіоми» сучасного міжнародного права. На жаль, досить часто такі «аксіоми» не підтвер­джуються вже на час виходу підручника в світ.

Щоб уникнути таких помилок і з метою шанобливого ставлення до думки інших дослідників міжнародного пра­ва, в нашому підручнику, по можливості, подані різні точ-

5

Вступ

ки зору на ту чи іншу проблему. Гадаємо, це спонукати­ме студентів до самостійного мислення та пошуку опти­мальних варіантів.

Структура підручника враховує традиційні засади по­будови цієї навчальної дисципліни й сучасні потреби всебічного оволодіння міжнародним правом. При цьому враховано міжнародний досвід підготовки таких видань. У підручнику широко використовуються міжнародно-правові джерела й матеріали, законодавчі акти України та іноземних держав, сучасні міжнародно-правові дослі­дження представників різних шкіл і напрямів. Особливу увагу приділено рішенням міжнародних і національних судів.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

ВМО — Всесвітня метеорологічна організація

ВООЗ — Всесвітня організація охорони здоров'я

ВПС — Всесвітній поштовий союз

ВОТ — Всесвітня організація торгівлі

ЕКОСОР — Економічна Соціальна Рада

ЄВРОАТОМ — Європейське співтовариство з атомної енергії

ЄЕС — Європейське економічне співтовариство

ЄОВС — Європейське об'єднання з питань вугілля

і сталі

ІКАО — Міжнародна організація цивільної авіації

ІМКО — Міжурядова морська консультативна

організація (після 1982 р. називається ІМО)

ІМО — Міжнародна морська організація (до травня

1982 Р. Називалась імко)

ККН — Комітет з контролю за наркотиками

КЛДК — Комітет з ліквідації дискримінації проти

жінок

КЛРД — Комітет з ліквідації расової дискримінації

КСР — Комісія з соціального розвитку

КТРООН — Конференція ООН з питань торгівлі

і розвитку

ЛАД — Ліга арабських держав

7

Умовні скорочення

МАГАТЕ — Міжнародне агентство з питань атомної

енергії

МАР — Міжнародна Асоціація Розвитку

МБЕС — Міжнародний банк економічного

співробітництва

МБРР — Міжнародний банк реконструкції і розвитку

МВФ — Міжнародний валютний фонд

МЗС — Міністерство закордонних справ

МІБ — Міжнародний інноваційний банк

МОП — Міжнародна організація праці

МСЕ — Міжнародний союз електрозв'язку

МС ООН - Міжнародний Суд ООН

НАТО — Організація Північноатлантичного договору

НДР — Німецька Демократична Республіка

ОАД — Організація американських держав

ОАЄ — Організація африканської єдності

ОБСЕ — Організація з питань безпеки

і співробітництва в Європі

ООН — Організація Об'єднаних Націй

ОПЕК — Організація країн — експортерів нафти

ППМП — Постійна палата міжнародного правосудця

ППТС — Постійна палата третейського суду

ПРОООН - Програма розвитку ООН

СНД — Співдружність незалежних держав

СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік

США — Сполучені Штати Америки

УВКБ — Управління Верховного Комісара ООН

з прав біженців

УВКПЛ — Управління Верховного Комісара ООН

з прав людини

8

Умовні скорочення

ФАО — Продовольча і сільськогосподарська

організація

ФРН — Федеративна Республіка Німеччини

ЮНЕСКО — Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури

ЮНІДО — Організація Об'єднаних Націй з питань

промислового розвитку

'ФНІСЕФ - Дитячий Фонд ООН

ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА СФЕРА ДІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Термін «міжнародне право»

Сьогодні термін «міжнарод­не право» поряд з термі­ном «право народів» є офіційно визнаним у правовій, дипломатичній і зовнішньополітичній практиці. Проте до їхнього визнання та утвердження держави пройшли три­валий період пошуків. Слід зазначити, що вживання різ­них термінів було характерним не лише для доктрини міжнародного права, а й для державної практики.

Вже на етапі зародження міжнародного права в різних регіонах складається різне його визначення. У Стародав­ній Індії застосовувався термін «деза дхарма», шо в пере­кладі із санскриту означало «право країн» (desa — країна, земля; dharma — право, обов'язок).

У Стародавньому Китаї сповідувалася концепція при­родної гармонії між небом і землею, а не між народами. Оскільки перевагу має небо перед землею і на всіх рівнях від сім'ї до держави досягається гармонія завдяки здій­сненню функцій управління (делегованих небом) правед­ним Сином Неба, то відпадає необхідність в особливому міжнародному праві. Термін «ч'ун-ч'іу» охоплював міжна­родні відносини разом з міжнародним правом.

10

і

Термін «міжнародне право»

В ісламському регіоні становлення міжнародного пра­ва відбувалося за умови визнання його лише як мусуль­манського права. Таке міжнародне право діяло як мусуль­манські правила «дар аль Іслам»; стосовно держав нему-сульманського світу діяли норми «дар аль гарб». В утвер­дженні «дар аль Іслам» правомірно застосувати джихад, що можна вважати тотожним праву війни у християн.

Своєрідні терміни міжнародного права з'являлись і в інших регіонах, але в результаті експансії і колонізації з боку держав європейської цивілізації вони не затвердили­ся в міжнародній практиці. Виходячи з цього історичного факту, численні автори зійшлися на тому, що сучасне «міжнародне право» є перекладом з римського jus gentium. Формально такий висновок логічний, адже jus gentium у перекладі з латини означає «право народів». Фактично ут­вердження цього терміна не залежало від перекладу, а було результатом тривалої історичної боротьби держав за визнання певних сутнісних властивостей міжнародного права. І коли це сталося, латинська мова давно вже вий­шла з ужитку у сфері міжнародних відносин.

Базуючись суто на філологічних засадах, важко відпо­вісти, чому перекладачі обрали саме jus gentium. Адже, по-перше, це право стосувалося не лише публічних, а й при­ватних відносин. По-друге, поряд з jus gentium часто зас­тосовували термін jus honorarium, jus fetiale, jus belli, jus belli et pads, jus naturale. Римські юристи не вбачали в цьому терміні того значення, яке йому згодом почали припису­вати. У Гая термін homines не протиставляється терміну gentes. У Граціана, Ульпіана та інших римських юристів jus gentium є сумішшю публічно-правових і приватно-пра­вових норм. Виходячи з природно-правової концепції, вони часто розуміли під jus gentium норми, що збігаються у різних народів, а не норми, що діють між народами.

Свідоме застосування терміна jus inter gentes як сукуп­ності норм публічного права, що діють у сфері міжна­родних відносин, ми бачимо лише у Й. Ольдендорпа і Ф. Вітторіа. Але мине ще близько ста років, коли абат де Сен-П'єр вживе не латиною, а в перекладі «право між народами». Проте ці нововведення ще тривалий час не справлятимуть враження на позиції вчених. Залежно від різних аспектів міжнародного права вони продовжувати­муть вживати різні терміни. Г. Гроцій використовував і

її