Дані наук

Дані археології

Ми вже знаємо, що первісна історія – це дописемний період історії людства. Археологчні пам’ятки мають велике значення, адже вони збереглись від давнини. Залишки матеріальної культури суспільства – це речові джерела, тобто знаряддя праці, прикраси, посуд, залишки стародавніх будівель. Я вважаю, і думаю,що усі погодяться з таким твердженням : речі – досить і навіть дуже важливе історичне джерело, адже усі вони є продуктами свого певного періоду, властиві саме цьому періоду і відображають умови життя за того часу, коли їх власне було вироблено. Речі, що дістались нам від далекого минулого, у свій час були створені майстрами, котрі вклали свій досвід, свої знання, художній смак, можливо, навіть роздуми і пристрасті. Інформація, яка міститься у матеріальних рештках минулого є «закодованою», але її можна розшифрувати. Обсяг і якість отриманої інформації при дешифруванні залежить від досконалості методики і методології аналізу джерелознавчого дослідження. Але перш, ніж почати аналіз матеріальних решток спочатку їх потрібно знайти, зафіксувати, де і як вони розміщувались, у якому контексті (поряд з якими речами, спорудами, рештками людей або тварин вони знайдені, у яких саме геологічних нарашуваннях).

Якщо ми будемо опиратись на марксистську теорію, то між матеріальною культурною та соціально-економічним життям суспільства на кожному етапі розвитку існує певний закономірний зв'язок. І тому, якщо ми знаємо умови існування суспільства, можна уявити собі, яка матеріальна культура відповідала саме цьому суспільству, і навпаки, за матеріальною культурою є можливість відтворити основні риси соціально-економічного ладу, а іноді й історію суспільства, що створило цю матеріальну культура. І звідси випливає, що з усіх речей, які ми маємо для вивчення історії первісного суспільства найбільше значення мають знаряддя праці.

К.Маркс і Ф. Енгельс казали : « таку саму вагу, як будова останків кісток має для вивчення організації зниклих тварин, останки засобів праці мають для вивчення зниклих суспільно-економічних формацій. Економічні епохи різняться не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці. Засоби праці не тільки мірило розвитку людської робочої сили, а й показник тих суспільних відносин, при яких відбувається праця».

Археологічними джерелами є не тільки речі, а й залишки поселень і жител, майстерень, поховань, святилищ, брукованих шляхів, каналів, гребель, гірничих виробок, систем зрошення, печери, культові предмети. Вивчаючи еволюцію житла або поселення дає змогу робити висновки й про еволюцію сім’ї та суспільного життя – колективні житла змінюються відокремленими сімейними житлами, неукріплені поселення – укріпленими. Археологічні пам’ятки здебільшого виявляють і вивчають у процесі розкопок. На кінець XIX століття склалося поняття археологічної культури, яке має дуже велике значення для вивчення первісної історії. Нерідко значні групи археологічних пам’яток, розташованих на суцільних територіях, відносяться до одного відрізку часу і мають спільні ознаки. Вони здебільшого належали спорідненим групам стародавнього населення, яке мешкало на цих територіях. Це і є групи пам’яток, що називаються археологічними культурами. Уявлення про археологічну культуру, вивчення її походження дають змогу реконструювати історію племен і народів, що жили у ті епохи (періоди), що передували виникненню писемних джерел.

Первісна археологія має прямі джерела для вивчення дописемного періоду історичного процесу, деякі археологи схильні ототожнювати історію первісного суспільства і первісну археологію. З цим можна було б погодитись,якщо б не одне але. Цим але є обмеженість джерельної бази первісної археології, яка поки що повною мірою не дає змоги розкрити всі аспекти соціальної діяльності первісного суспільства. Існують перешкоди двох типів : об’єктивні та суб’єктивні.

Щодо суб’єктивного аспекту археологічного джерелознавства : найдосконаліша сучасна методика вивчення матеріальної культури не дає змоги отримати всю закладену в неї історичну інформацію. Археологи, як і інші дослідники мають власні вподобання. Об’єктивний же аспект пов’язаний з тим, що археологічні матеріали дійшли до нас у більшості зруйновані, часто з якихось причин переміщеними з місця свого початкового розташування, фрагментованими; іноді взагалі залишається незабезпеченою чи недостатньо забезпеченою археологічними матеріалами низка ланок соціального або культурного життя суспільства того чи іншого періоду. Сам процес «випадання» речей у культурний шар, є складним і суперечливим. Усі залишки змішувалися із землею, притоптувалися, забудовувалися пізнішими будівлями. І поступово на місцях поселень утворювався певний шар землі із залишками матеріальної культури людей. Це й дістало в археології назву культурного шару. Культурний шар ще називають мертвою культурою. Комплекс речей культурного шару значною мірою відрізняється від комплексу речей живої культури минулого суспільства. Можливо, усі речі, які функціонували у первісному суспільстві, мали іноді різне призначення і зміст або взагалі інше, ніж є усталеним у наш час. Щорічно внаслідок нових досліджень археологічних пам’яток наша інформація про далеке минуле значно збільшується. В усіх випадках на момент дослідження інформація, що здобувається з археологічних джерел, є первинною і основною. Інформативність археологічних джерел за змістом: насамперед це знаряддя праці, які збереглися практично від найдавніших часів, з момент виникнення людства. Повсякчас в культурному шарі місцезнаходжень початкового етапу становлення людства знаходять також кістки диких тварин, які, ймовірно були утилізовані людиною; іноді трапляються й кістки самої людини. Але цього вже достатньо, щоб реконструювати початковий етап життєдіяльності людства, матеріальна культура якого в ті часи, крім нечисленних знарядь із дерева, що не збереглись, цими речами й вичерпувалась. Поряд із знаряддями праці, які постійно удосконалюються, з’являються спочатку вогнища, а згодом і рештки найдавніших будівель(жител). У житлах, а на стоянках знаходять кістяні вироби, прикраси, амулети, кам’яні й кістяні фігурки тварин чи людей, музичні інструменти. На стоянці Мізин , що знаходиться на річці Десні, знайдено перший у світі ансамбль музичних інструментів. Ця стоянка датується близько 18 000 р. до н.е. Тут було знайдено саме ударно-шумові музичні інструменти, котрі були декоровані візерунками, виконані червоною фарбою – вохрою. З’являються також перші малюнки на стінах печер. Декоративне оформлення жител включало не лише розписи стін геометричними композиціями, а й елементи архітектурного орнаменту за рахунок ритмічного розташування кісток тварин. Можна зробити припущення, що деякі речі, знайдені археологами, які потрапили у культурний шар є випадковістю і не мають жодного відношення до основних відкладень. Є така ймовірність, що їх принесли люди з інших, давніших місцезнаходжень, або вони потрапляли на поселення вже пізніше, під час руйнації його природними процесами чи, можливо, пізнішою людською діяльністю. Ми маємо право зробити висновок, що відтворений на основі археологічних джерел історичний процес є дещо схематичним. У первісній історії не було так би мовити історичних дійових осіб. Тут діє абстрактна людина, зате вона виготовляє конкретні знаряддя праці, будує житла, розпалює вогнища, веде мисливство на конкретних звірів. Не виключено, що в деяких своїх реконструкціях через обмеженість джерельної бази сучасні археологи помиляються. У подальшому дослідження нових пам’яток, удосконалення методики наукового пошуку, очевидно, дадуть можливість зробити збільшити обсяг інформації про первісне суспільство.

Дані етнології

Первісну історію можна поділити на два періоди. 1-ий – власне первісна історія, що звершилась із виникненням цивілізацій; 2-ий – первісна історія, яка продовжувалася після виникнення цивілізації, збігається із ними в часі, й подекуди зберігається на периферії цивілізацій наших днів. Традиційно-побутову культуру цих первісних суспільств вивчає наука етнологія. Для цих двох суспільств існують наукові назви. Первісні суспільства, що існували до виникнення цивілізацій, дістали назву апополітейні; первісні суспільства, що продовжували співіснувати з цивілізаціями, отримали назву синполітейні. Вивчення апополітейних суспільств переважно забезпечувалось археологічними і палеоантропологічними джерелами, то синполітейні донедавна досліджувались виключно етнологією. При вивченні синполітейних суспільств етнологи мають справу з живою культурою, у якій ми можемо спостерігати не лише окремі речі, але й їхнє функціонування у побуті, виробництві, обрядах, то може скластись враження, що саме етнології під силу вирішити усі аспекти історії первісного суспільства. Донедавна так і було. Історія первісного суспільства взагалі спочатку зародилася як підрозділ етнології і лише згодом стала самостійною наукою, відокремившись від етнології.

Племена й народності, що зберегли тією чи іншою мірою риси первіснообщинного ладу, і досі живуть або ж донедавна жили у різних місцях земної кулі. Вони перебувають на різних щаблях розвитку. Деякі з них ще майже не знають металів і живуть у кам’яному віці, на інших великий вплив справили класові суспільства, але вони все ж таки зберегли елементи давнього устрою. Для відтворення цього далекого минулого велику вагу має вивчення пережитків, тобто слідів і залишків минулого, що збереглися в пізніших суспільствах. Такі пережитки спостерігаються в обрядах (весільних, святкових, поховальних), в одязі, прикрасах, у влаштуванні житла. Первісні культи та інші прояви та вияви первісного життя знайшли своє відображення у фольклорі – казках, піснях, билинах, загадках, замовляннях.

Особливе, дуже важливе етнографічне ( і водночас фольклорне) джерело реконструкції минулого – усні традиції аборигенів. Генеалогічні й етногенічні перекази, що є ніби усною історіографією, до певної міри заступають писану історію.

Науковці-етнологи мають декілька методів накопичення джерел для відтворення первісної історії. Основним є спостереження: дослідник «вживається» у соціальний організм сучасних первісних народів і вивчає начебто їх зсередини. Існує дві переваги такого методу : 1. Науковець здобуває різноманітну інформацію про суспільство, яке у наш час живе за нормами первісного. Етнолог фіксує, спостерігає, аналізує роботу соціальних і громадських інститутів, господарства, матеріальної та духовної культури. Саме це все є потрібним для реконструкції первісного суспільства. 2. Вчений простежує взаємозв’язки між основним ланками живої культури синполітейних суспільств. Це означає, що у його дослідженнях культура первісності не розірвана на окремі ланки – явища, речі, комплекси, як це подано в археологічній науці, а тут розглядається все у їх взаємодії. Отже, такі дослідження дозволяють аналізувати культуру синполітейних суспільств як органічно єдину систему. І це є великою перевагою етнологічної науки для вивчення первісності.

Проте, етнологія не знає суспільств, соціальна культура яких би відповідала початковим етапам первісної історії. Сучасна культура найдавніших синполітейних суспільств сягає корінням лише доби пізнього (верхнього) палеоліту (чи мезоліту). За допомогою використання аналізу пережитків, деякі з етнологів намагаються і прагнуть реконструювати окремі аспекти життєдіяльності початкового етапу історії людства. Більша частина дослідників визнає синстадіальність апополітейних і синполітейних суспільств. Перші вивчає історія первісного суспільства, другі досліджуються етнологією. Синполітейні суспільства зазнали значного впливу своїх сусідів – політичних суспільств, і порівняно з апополітейними суспільствами пройшли значний шлях культурного розвитку. Він був позначений, як і прогресом, так і регресом, міграціями і дифузіями, ізоляцією і широкими контактами з суспільствами різних ступенів розвитку: від первісних до соціалістичних. Все це призвело до різних конкретно-історичних наслідків. Одні синполітейні суспільства сприйняли релігію класових суспільств, зберігши при цьому основні елементи своєї матеріальної культури і господарства, інші, навпаки: запровадили широкий обмін як з цивілізаціями, так і зі своїми сусідами по первісній периферії, значно замінили свою матеріальну і соціальну культуру, зберігши недоторканною духовну культуру. У більшості синполітейних суспільств структура їхньої культури, таким чином, є деформованою в тій чи іншій мірі. Тому серед дослідників немає спільної думки щодо використання етнологічних джерел для реконструкції історії первісного суспільства. І внаслідок цього в останні десятиріччя поширився особливий напрям – етноархеологія, яка має об’єднати в собі археологію і етнологію. Ми можемо зробити висновок, що без даних етнології важко уявити собі такі елементи соціального життя, як сім’я та шлюб, форма власності, духовна культура та світогляд, організація управління і влади.

Антропологічні дані

Антропологія – це наука про біологічні особливості людини та її предків. Палеоантропологія – підрозділ антропології, який вивчає рештки стародавніх людей.

Палеоантропологічні джерела поряд з археологічними є прямими свідками далекого минулого. Без цього досить складно уявити фізичний вигляд людини протягом її еволюції до сучасного типу. Також антропологія дає змогу вирішити цілу низку питань, які пов’язані із походженнями людини: про виникнення і розвиток мови та мислення, яку ойкумену людина займала, походження людських рас.

Простежуючи на антропологічних рештках становлення прямоходіння, розвитку руки і мозку, ми отримуємо інформацію і про процес зародження та розвитку трудової діяльності, про особливості психіки первісної людини, і у той же самий час і про рівень здатності людей окремих історичних епох до праці, мислення і мови. Такі відомості є важливим джерелом для вирішення складних питань формування людського суспільства, взаємовідносин між членами первісних колективів, формування ідеологічних уявлень.

Часто уявлення про фізичний тип тієї чи іншої викопної форми базується на фрагментах кісток скелета, не збережених цілком черепах і щелепах. Лише ретельне порівняльно-анатомічне дослідження дає змогу відтворити відділи, яких бракує, й скласти уявлення про ціле за його частинами. Скелет людини використовується не лише для безпосереднього вивчення: за рельєфом місць прикріплення м’язів, наприклад, можна скласти уявлення про розвиток мускулатури стародавніх людей; зліпки ендокранів (внутрішня частина черепної коробки) використовують для визначення розмірів і відтворення зовнішньої будови мозку. Це має особливо важливе значення при дослідженні ранніх епох розвитку людства, коли мозок збільшувався і прогресивно перебудовувався у зв’язку з працею.

Вивчення скелетних решток первісної людини – шлях до пізнання й інших характеристик первісного суспільства. За даними одонтології можна відтворити характер їжі первісних колективів. Питання палеодемографії можливе за розгляду матеріалів могильників (народжуваність, смертніть, середній вік людей за епохами, статевий і віковий склад популяцій). Палеоантропологія дає важливі дані для вивчення стану фізичного розвитку людей різних епох, їхніх травм і хвороб, а також про методи лікування. Пошкодження на черепах і скелетах є свідченням про множинність конфліктів у первісних колективах і канібалізм. Відкриття у мустьєрському шарі печери Шанідар в Іраку скелета старого, у якого задовго до смерті було ампутовано вище ліктя праву руку є доказом згуртованості колективів, соціальних зв’язків, що формувалися в той час.

Приматологія – галузь зоології, що спеціально вивчає мавп. З одного боку, порівняльно-анатомічне дослідження будови тіла вищих людиноподібних мавп відкриває можливість для відтворення морфологічних особливостей безпосередніх предків людини, з іншого боку – вивчення вищої нервової діяльності антропоїдів допомагає зрозуміти процес зародження й формування мислення, мови, початків трудової діяльності.

Відомості про природне середовище, в якому жили первісні люди, дають історикові такі науки, як геологія, палеозоологія, палеоботаніка. Це хоча й посередні, зате досить важливі дані для реконструкції життя самого первісного суспільства. Знову ж таки у печері Шанідар було знайдено поховання палеоантропа із значними залишками квіткового пилку. Це був пилок лікарських квітів. Була висунута гіпотеза, що похований був знахарем, що в середньому палеоліті вже розвивалась народна медицина.

Знайдені людські рештки крихкі, дуже пошкоджені, фрагментарні, здебільшого розсіяні на значній площі і змішані з кістками тварин. І знайдені вони зазвичай випадково при земляних роботах або в процесі археологічних розкопок. Найчисленніша колекція антропологічних знахідок різних епох первісності представлена у Європі. Незважаючи на те, що рештки стародавній людей були знайдені на значній таки території, на антропологічній мапі Європи ще залишилося чимало білих плям, а знахідки найдавніших людей взагалі поодинокі. В Африці знахідки найдавніших людей досить численні. В Азії мапа знахідок набагато бідніша.

Без антропологічних джерел взагалі неможливо розглядати питання часу і шляхів становлення самої людини. Як зауважив видатний антрополог В.П.Алексеєв, історична антропологія – це шлях в історію самої людини.

Лінгвістичні дані

Усі сучасні мови формувалися в міру розвитку суспільства й зберегли в собі дуже сліди дуже далекого минулого. Наприклад, слово «стріляти» походить від слова «стріла», тобто належить ще до тієї епохи, коли стріляли з лука стрілами. У міру суспільного розвитку змінювались значення, зміст (семантика слів). У багатьох індоєвропейських мовах, у тому числі і в українській, слово «худоба» вживалося в значенні «майно», «скарб», «гроші», тому що в давнину худоба справді заступала гроші й була засобом обміну. Стародавня організація сім’ї відбилася, наприклад, у тому, що в давньоіндійській (санскритській) мові слово “небіж” означає також і «суперник». Вивчення сучасних мов дає змогу встановити факти історичних зв’язків між народами, бо мовні сім’ї – це групи мов, а значить, здебільшого й народів, пов’язаних спільністю походження.

Серед інших лінгвістичних даних досить важливими є дані ономастики (наука про назви). Всі її три складові частини – антропоніміка (наука про імена людей), етноніміка ( наука про назви народів) і топоніміка (наука про географічні назви) – мають однакове важливе значення для відтворення минулого. Вони дають змогу робити висновки про характер стародавнього природного середовища, господарські заняття,племінний склад і міжплемінні відносини, релігійні вірування. Розроблений американським дослідником Морісом Сведешем метод абсолютного датування етапів розвитку мов – глотохронологія – дає можливість із певною вірогідністю простежити темпи зміни лексичного складу окремих мов, що, в свою чергу, дає можливість відтворити процеси взаємозв’язків між народами на різних етапах їхнього розвитку. Однак цей метод піддається критиці, і його неможливо поки що використовувати у повній мірі для історичних реконструкцій.

Дані інших наук

Писемні дані є окремою групою джерел. Вони є другорядними для вивчення історії первісного суспільства. Насамперед це зумовлюється тим, що писемність виникла пізно (не раніше 4 тисячоліття до н.е.), і до того ж вже разом із цивілізаціями (політичними суспільствами). Отже, у писемних джерелах знайшла відображення лише культура синполітейних суспільств, тобто периферії стародавніх держав. Проте ми не можемо говорити, що ці джерела є зовсім не корисними, нерідко ці спостереження є дуже важливими та цікавими щодо культури своїх сусідів несуть на собі відбиток етнічних, соціальних і політичних уявлень їхніх творців. Ось чому ці джерела використовують як допоміжні, і до того ж порівняно з етнологічними даними вони є досить незначні й обмежені у часі та просторі. Наприклад, писемними джерелами слугують повідомлення античних авторів про варварів, середньовічних мандрівників – про різні «екзотичні» народи, європейських адміністраторів, місіонерів, колоністів – про племена Америки, Австралії тощо. Писемні джерела поділяються на наративні (оповідні) й актові (офіційні документи). У США, де відповідна галузь етнографії виділилась в окрему науку – етноісторію, навіть існує спеціальне товариство етноісториків і видається журнал «Етноісторія».

Історики поділяють навколишнє середовище на дві частини: 1. середовище, що впливало на життєдіяльність людини, але не зазнавало тиску ( клімат, рельєф); 2. навколишнє середовище, що частково змінювалось у процесі трудової діяльності людини (флора,фауна).

За даними геології історики відтворюють зміни рельєфу протягом усієї історії людства. У різні історичні епохи рельєф України значно змінювався. Наприклад, під час останнього зледеніння Чорне море взагалі перетворилось на маленьке озеро, Азовське море майже пересохло, а такі ріки як Дніпро, Дністер, Дунай і Південний Буг на західному шельфі вже сучасного Чорного моря зливалися в одну річку і уже разом впадали на рівні мису Сарич у стародавнє озеро. Стратиграфія – це розділ геології, який вивчає послідовність нашарувань геологічних горизонтів. Простежуючи послідовність зміни антропологічних і археологічних знахідок у геологічних горизонтах , вчені вивчають процес еволюції фізичного типу людини, жител, знарядь праці, тощо. Також за цими даними визначені етапи технологічного вдосконалення техніки обробки каменю і виготовлення кам’яних знарядь праці, і ось саме на цій основі складена археологічна періодизація кам’яного віку. Дані про динаміку кліматичних змін того часу історик здобуває завдяки палеокліматології – науки, що вивчає клімат історичної минувшини Землі. За дослідженнями палеокліматології відтворені темпи й ритми трансформації природного середовища (льодовики, інтергляціал (міжльодовиків’я). Зміна клімату безпосередньо спричиняє зміни флори і фауни, які, у свою чергу, визначають напрям господарської діяльності і побут первісного суспільства. Рослинність забезпечувала людину продуктами харчування, матеріалами для будівництва жител, паливом для вогнищ, матеріалом для знарядь праці, ховала мисливців під час полювання, ховала від негоди.

Відтворити склад рослинності, її біологічні якості, простежити її зміни протягом історичного розвитку людства історику допомагають дані палеоботаніки. За знахідками пилку рослин і спор у культурних нашаруваннях стародавніх пам’яток палінологія – підрозділ палеоботаніки – відтворює рослинність часів їхнього існування. Проте результати палінологічного аналізу потребують критичного ставлення, тому що пилок і спори тих чи інших рослин могли бути занесені в культурний шар стародавньої пам’ятки з інших місць, іноді досить віддалених (300 км і більше), вітром або водяними потоками. Окрім цього, через різні геологічні процеси у культурний шар поселень потрапляли залишки рослинності інших епох, як більш ранніх, так і більш пізніх. Останнім часом дослідники розробили низку природничо-наукових методів датування стародавніх об’єктів. Найбільш надійний серед них є дендрохронологічний метод. Грунтується на підрахунку річних кілець стовбурів дерев. Датування цим методом можна проводити в межах не більше як 10 тис. років. Але також дерево досить рідко зустрічається на стародавніх об’єктах. Існує також радіо вуглецевий метод, який заснований на використанні напіврозпаду ізотопу вуглецю С, який дорівнює 5730 рокам, з відхиленням 40 років. Більш-менш надійні дати, які були отримані цим методом сягають 60-70 тис. років. Також існують калій-аргоновий, термолюмінесцентний, палеомагнітний методи. За останні кілька десятиліть склався особливий напрям дослідження – археопетрографія, яка досліджує хімічний і мінералогічний склад знарядь праці, виробів побуту. Він дає змогу уточнити джерела постачання сировини, її шляхи транспортування та обміну між первісними общинами.