Тема 3. Організаційні форми інноваційної діяльності

Під організаційною формою реалізації інновацій слід розуміти комплекс підприємств, окреме підприємство або їх підрозділи, які характеризуються відповідною ієрархічною оргструктурою і механізмом управління.

У світовій практиці виділяють три основні форми організації інноваційної діяльності: адміністративно-господарську, цільову та ініціативну.

Адміністративно-господарська використовується всередині великих науково-технічних центрів й концернів та втілена в наукових підрозділах великих корпорацій. Для реалізації даної форми необхідна наявність ієрархічної системи управління та стійкої науково-технічної бази, що передбачає еволюційне використання науково-технічного потенціалу.

Цільова форма реалізується через програмно-цільову та кооперативно-цільову форми.

Програмно-цільова форма використовується у випадках існування можливості різкої зміни вимог з боку навколишнього середовища, реалізується в промисловості через різні види міжорганізаційної кооперації.

Кооперативно-цільова орієнтована на кінцеву мету програми, після досягнення якої вона припиняє своє існування. Передбачає створення органу управління програмою, який функціонує на базі економічних відносин (договорах, контрактах) між виконавцями.

Ініціативна – представлена переважно малими інноваційними підприємствами, що орієнтовані на максимальне використання людського капіталу.

3.1. Організаційні форми інноваційної діяльності промислових компаній

В більшості індустріально розвинутих країнах великі корпорації являються ядром національної інноваційної системи і відіграють провідну роль в організації і фінансуванні НДДКР. На їх долю сьогодні приходиться в середньому 60-70 % сукупних витрат на НДДКР і 70-80% всіх виконаних досліджень і розробок.

Основні переваги великих підприємств в освоєнні нової продукції і технологій.

По-перше, новітні розробки вимагають колосальних зусиль багаточисельних колективів і значної матеріально-технічної бази для проведення досліджень.

По-друге, наявність багатоцільових досліджень. Наукові лабораторії мають можливість об’єднати в себе вчених різних галузей знань. Це дозволяє при неефективності одного напрямку перейти на інший, а також вести паралельну розробку декількох інновацій.

По-третє, витрати на освоєння інновацій неухильно зростають. Часто початкова вартість інноваційного проекту зростає в багато разів. Тому лише організації, які володіють значними фінансовими ресурсами, можуть довести розробку великих інновацій до кінця.

До найбільш поширених організаційних форм науково-технічного розвитку можна віднести:

Центральні науково-дослідні підрозділи промислової корпорації.

Дочірні інноваційні підрозділи промислової компанії. Це внутрішні підрозділи корпорації, які використовують венчурний механізм фінансування, залишаючись формально частиною великої корпорації, діють в багатьох випадках як самостійні інноваційні організації.

Фінансово-промислові групи.

Це високоінтегрована по вертикалі і горизонталі структура, якій властивий максимально легкий взаємний „перелив” технологій, кваліфікованих кадрів і капіталу, і яка здатна розвивати високотехнологічне виробництво при відносно невеликих витратах. ФПГ включає в себе организації різних галузей промисловості, науки, торгівлі, транспорту, сфери послуг і фінансові установи.

Стратегічні альянси - це міжфірмова кооперація для проведення комплексу складних робіт по всьому інноваційному циклу, включаючи і комерціалізацію результатів. Стратегічні альянси включають компанії, які об’єднуються для досягнення спільних цілей, але при цьому не втрачають своєї стратегічної автономності.

Науково-дослідні консорціуми представляють собою тимчасові об’єднання організацій на договорній основі і на відповідний термін для вирішення конкретних задач.

Така форма співробітництва дає можливість розширити науково-технічну кооперацію на доконкурентних стадіях інноваційного процесу для одержання необхідних наукових знань. Такі знання, які не втілені в патенти, „ноу-хау” і товарні зразки, являються, як правило, невідчудженим і неконкурентним товаром. Фірми намагаються зменшити витрати на їх одержання за рахунок об’єднання ресурсів зацікавлених компаній. Після завершення спільного проекту кожний учасник має можливість самостійно використовувати результати при розробці конкретної комерційної продукції. На ринку компанії, які були співробітниками, можуть зустрітися в якості конкурентів.

В ХХІ столітті широкого поширення набудуть онлайнові мережі постачальників, покупців і виробників.

Мережні союзи – групи незалежних компаній (постачальників, покупців, виробників), які зв’язані між собою спільними цілями.