- •Тема 1. Інновація як об’єкт інноваційної діяльності.
- •1.1. Зміст поняття „інноваційна діяльність”
- •1.2. Зміст поняття „інновація”. Статичний і динамічний підходи до його визначення.
- •1.3. Ознаки інновації, відмінність інновації від новації.
- •1.4. Становлення теорії інноваційного розвитку та її сучасні концепції
- •1.5. Види і характеристика технологічних укладів
- •1.6. Життєвий цикл технологічного укладу
- •1.7. Основні риси „нової економіки” – економіки знань.
- •Тема 2. Класифікація (типологія) інновацій
- •Тема 3. Організаційні форми інноваційної діяльності
- •3.1. Організаційні форми інноваційної діяльності промислових компаній
- •3.2. Малий бізнес і інноваційна діяльність
- •3.3. Технопаркові структури інноваційної діяльності
- •Тема 4. Інноваційний процес
- •4.1.Поняття інноваційного процесу. Основні етапи інноваційного процесу
- •4.2. Інноваційний лаг
- •4.3.Властивості інноваційного процесу
- •4.4.Моделі інноваційного процесу
- •4.5. Технологічні межі і розриви
- •Тема 5. Інноваційна політика та інноваційна стратегія підприємства
- •1. Здійснення моніторингу, аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, визначення або уточнення місії підприємства, пріоритетних напрямів розвитку, постановка стратегічних цілей.
- •2. Вибір інноваційної стратегії.
- •3. Етап реалізації інноваційних стратегій.
- •Загальна оцінка інноваційного потенціалу підприємства
- •Оцінка стану інноваційного клімату
- •Оцінка інноваційної активності підприємства
- •Тема 7. Управління інноваційними проектами
- •Розробка концепції інноваційного проекту
- •Оцінка і визначення пріоритетності проектів
- •Технічна і економічна готовність проекту
- •Планування інноваційних проектів
- •Тема 8. Венчурне фінансування інноваційних проектів
- •Стан і перспективи венчурного фінансування в Україні
- •Джерела венчурного капіталу
- •Тема 10. Державна підтримка інноваційної діяльності
- •Матричні моделі
- •Основні напрями та принципи державного регулювання інноваційної діяльності
- •1. Законодавчі акти.
- •2. Обсяги і джерела інвестицій.
- •3. Податкові важелі.
- •4. Фінансово-кредитні важелі.
- •5. Ліцензування і квотування.
- •6. Підтримка інфраструктурних утворень.
4. Фінансово-кредитні важелі.
Будь-яке підприємство має бути поставлене в умови, за яких воно використовуватиме власні кошти, далі банківський кредит, і, нарешті, асигнування з державного бюджету. Банківський відсоток, як один з головних інструментів фінансово-кредитної політики, має відігравати подвійну роль: стимулюючу й попереджальну, що пов’язано з процесом авансування позичених коштів і розподілу вартості, створеної за їх допомогою.
Грошово-кредитний механізм має забезпечити узгодженість між матеріально-речовим і вартісним складом позикового фонду в процесі розширеного відтворення, між позиковим фондом та суспільними потребами у кредиті на базі певної норми ефективності витрат, що кредитуються.
5. Ліцензування і квотування.
До стаціонарних засобів державного регулювання можна віднести ліцензування, квотування, стандартизацію та експертизу інноваційно-інвестиційних проектів як прямих засобів впливу держави.
6. Підтримка інфраструктурних утворень.
Великого значення для ефективності інноваційної діяльності має розгалужена ринкова інфраструктура, яка передбачає широку мережу банківських установ, кредитних інституцій, фондових бірж, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Не менш важливого значення набуває розвиток страхових компаній, які повинні надавати широкий комплекс страхових послуг. Підвищується потреба в послугах консалтингових фірм, які виконують інформаційні та проектні роботи.
7. Розробка і реалізація державних і цільових комплексних програм.
Метою інноваційної політики є сприяння розвитку науки і техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної економіки. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрямки розвитку інноваційної діяльності на різних рівнях, формує державні, галузеві, регіональні та місцеві програми та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм. Пріоритетні напрямки – це тематичні сфери науки і техніки, які мають першочергове завдання для досягнення перспективних і поточних цілей соціально-економічного розвитку. Вони формуються під впливом національно-економічних, політичних, екологічних та інших чинників.
1 Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – .С. 132