Матричні моделі

Доля державного сектору НДДКР	Ємкість ринку державних замовлень
	Високий	Низький
Висока	І. Квазіринкова модель державного сегменту ринку інновацій	ІІ. Модель центробіжної орієнтації державних НДДКР
Низька	ІІІ. Центробіжна модель ринку інновацій	ІY. Модель нерозвиненого ринку інновацій

Перша модель характеризується насиченням державного ринку розробками державних науково-технічних організацій.

Друга модель передбачає орієнтацію державного сектору НДДКР на приватного замовника, оскільки ринок державних замовлень низький.

Третя модель характеризується наявністю достатньо серйозних пріоритетів без серйозного потенціалу державних НДДКР. Тому держава широко використовує розробки приватних організацій.

Четверта модель. Ринок державних замовлень відсутній, немає і державного сектору НДДКР. Така модель відповідає слаборозвиненій економіці.

Державне регулювання інноваційної діяльності

Необхіть державної інноваційної політики обумовлена тим, що інновації і зв'язані з ними технологічні зрушення відіграють ключову роль в стимулюванні економічного і соціального розвитку. За оцінками вчених-аналітиків, які безпосередньо вивчають економічний вплив науково-технічного прогресу на розвиток суспільства, встановлено, що ступінь впливу цього фактору на валовий національний продукт коливається від 2/3 (Л.Канторович) до 87-90% (Р.Солоу). Саме тому розробка ефективної державної інноваційної політики стає визначальним елементом державного регулювання економіки.

Державне регулювання інноваційного процесу на сучасному етапі є однією з головних умов розвитку економіки. В економічній літературі західні автори зазначають, що, наприклад, у торговельному балансі США за 25 років нова техніка забезпечила одержання 25 млрд дол. доходу, а традиційна завдала 16 млрд дол. збитків¹. Виходячи з наведених фактів та світового досвіду, ефективна науково-технічна діяльність неможлива без ефективного державного регулювання.

Необхідність державної підтримки інноваційних процесів зумовлена в першу чергу масштабами фінансових витрат на проведення досліджень і реалізацію їх результатів. Ускладнення наукової методології робить науково-дослідні роботи дедалі дорожчими, від науковців вимагається дедалі вищий рівень кваліфікації, а, значить, необхідною є і вища оплата їх праці. Ще більше витрат потребує реалізація нововведень. До них належать і капітальні вкладення, і витрати на навчання персоналу, і організаційні заходи. Великих витрат вимагає експертиза, патентування, сертифікація нової продукції. Не варто обминати увагою той факт, що інноваційна діяльність не може існувати відокремлено від інших видів діяльності. Це зумовлено тим, що досягнення позитивного економічного ефекту в більшості випадків є можливим тільки тоді, коли масштаб впровадження інновації значний. Крім того, є ряд інновацій, які не можуть бути комерціалізовані – екологічні інновації, інновації, спрямовані на охорону правопорядку, на підвищення обороноздатності та ін.

Всі особливості інноваційної діяльності свідчать про те, що вона не може обійтись без державної підтримки. У зв’язку з необхідністю централізованого впливу на інноваційні процеси держава стає одним з найважливіших чинників зростання сучасної національної економіки.

Держава централізувала функції розробки науково-технічної політики, включаючи прогнозування, планування та стимулювання програм досліджень і розробок, їх зв'язок із забезпеченням збереження навколишнього середовища, підготовки наукових кадрів, оснащення науки матеріально-технічними засобами.

Держава створює сприятливі умови для інноваційної діяльності, формуючи єдині цивілізовані правила й механізми, що сприяють розвитку всіх суб’єктів інноваційної сфери. Основні принципи та напрямки регулювання інноваційної діяльності представлені в табл. 2.6.

Таблиця 8.3.