Джерела венчурного капіталу

Існує досить значна кількість джерел венчурного капіталу. Проте в кожній країн роль того чи іншого джерела є неоднаковою, що зумовлено цілою низкою факторів: державним регулюванням, особливостями фінансово-економічної системи, традиціями ведення бізнесу тощо.

Найбільшим джерелом грошових коштів у США є «незалежні» вен­чурні фонди. До цього ж типу джерел належать і закриті пули.

Фонди, де капітали перевищують 1 мільярд доларів, здебільшого вкладають свої кошти не в один проект, а в кілька, щоб знизити ри­зик їх втрати.

«Зовнішні» фон­ди венчурного капіталу формуються за рахунок продажі венчурними капіталістами своїх ак­цій на відкритих ринках капіталу за умови, коли їм не вистачає коштів для фінансування великих проектів.

Корпоративний венчурний капітал. Існує три основних форми венчурних капіталовкладень:

• пряме венчурне фінансування діяльності малих інноваційних фірм.;

• створення квазісамостійного дочірнього венчурного фонду за рахунок коштів корпорації;

• входження в якості партнера з обмеженою відповідальністю в „незалежні” венчурні фонди.

Важливу роль у наданні фінансової підтримки відіграють банки. Серед джерел фінансування Європейського венчурного капіталу велика питома вага належить саме банкам. На частку венчурних фондів, які є складовими структурами підрозділів банків, припадає близько третини їхнього загального обсягу. Банки почали засновувати свої власні фірми з венчурним капіталом і вкла­дати кошти в проекти і на ранніх стадіях.

Істотний вклад у венчурне фінансування роблять пенсійні фонди. ь страхові компанії. В США на пенсійні фонди приходиться біля 60% нових надходжень венчурного капіталу в „незалежні” американські венчурні фонди. На другому місці серед знаходиться корпоративний венчурний капітал (12%), на третьому – індивідуальні інвестори (11%), їх ще називають „ангела­ми бізнесу”, адже вони вкладають у наукомісткі виробництва від 5 до 50% свого інвестиційного портфеля..

Варто також зазначити, що венчурне фінансування може співіснувати з іншими джерелами фінансування, такими як, традиційні кредити, цільові інвестиції, дер­жавна підтримка тощо. При цьому вкладники даних ресурсів не стають інвесторами та не мають права управління підприємством. Ризик таких вкладень незначний, оскільки здійснюються на завершальних етапах проекту, проте й доходи невеликі.

Розглядаючи структуру поетапного фінансування венчурних проектів різними інституційними інвесторами, можна відмітити, що інвестиційні компанії малого бізнесу найбільшу частку своїх ко­штів витрачають на другому етапі фінансування нововведення, а „незалежні” венчурні фонди і внутрішньокорпоративний капітал – на першому етапі.

Значення тих чи інших джерел венчурного капіталу в різних країнах досить сильно відрізняється і залежить від законодавчого поля, традицій ведення бізнесу, державного регулювання. Проте незалежно від безпосередньої участі уряду у венчурних проектах, кожна держава з ринковою економікою активно підтримує розвиток венчурного фінансування, створюючи найбільш вигідні умови для його функціонування.

Державне регулювання венчурного бізнесу в розвинутих країнах

Незважаючи на істотні розбіжності у принципах побудови механізмів державної підтримки венчурного підприємництва у різних країнах світу, можна виділити ряд типових функцій як за змістом, так і за характером впливу. За змістом вони поділяються на законодавчі, організаційні та економічні, а за характером впливу – на прямі і опосередковані

Прямі методи регулювання здійснюються переважно у двох формах: адміністративно-відомчій і програмно-цільовій.

Адміністративно-відомча форма передбачає пряме дотаційне фінансування відповідно до спеціальних законів.

Програмно-цільова форма – це конкретне фінансування в рамках державних програм підтримки нововведень, створення системи держконтрактів на при­дбання тих чи інших товарів і послуг, надання пільгових кредитів фі­рмам, що розробляють і доводять до комерціалізації нові продукти.

Методи непрямої дії здійснюються через систему правового, економічного і організаційного забезпечення ре­гулюються податки, кредити, митні тарифи, розробляється відповідна амортизаційна і цінова політика.

До найбільш розповсюджених податкових пільг, спрямованих на стимулювання інноваційної діяльності у зарубіжних країнах, нале­жать: виключення з доходів підприємств, що оподатковуються, ви­трат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР); списання витрат на НДДКР на собівартість продукції; по­датковий кредит на приріст НДДКР (зменшення нарахованої суми податку); звільнення від оподаткування коштів, спрямованих на створення фондів ризику; прискорена амортизація тощо. Нижче наводиться основні засоби державної підтримки інноваційної діяльності, і зокрема вен­чурного бізнесу, в різних країнах світу.