1.4. Становлення теорії інноваційного розвитку та її сучасні концепції

Одними із перших, хто дав поштовх початку серйозних досліджень інновацій і їх ролі в економічному розвитку були український вчений-економіст М.І.Туган-Барановський та його учень - російський вчений економіст М.Кондратьєв, які безпосередньо не займалися інноваційними питаннями, а досліджували циклічні коливання в суспільному виробництві.

М.І.Туган-Барановський висунув гіпотезу, що головним чинником економічної кризи виступає відсутність інноваційного відтворення основного капіталу. Він показав, що періодична зміна підйомів і спадів промисловості викликається не законами споживання, а законами виробництва. Виробництво розширюється в роки піднесення не тому, що в даний час зростає споживання, а навпаки, споживання саме тому й зростає, що розширюється виробництво

М.Кондратьєв в 1925 р. обґрунтував теорію довгих хвиль або великих циклів кон’юнктури у відповідності до якої суспільне виробництво розвивається циклічно.

Циклічність – це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабах щонайменше національної економічної системи до іншої. Епіцентром циклічного руху є криза, у якій поєднується межа і імпульс зростання економіки.

Циклічні коливання в суспільному виробництві, послідовна зміна стадій пожвавлення виробництва, потім його бурхливе піднесення, розквіт, криза перевиробництва, яка переходить у стадію депресії нерозривно пов’язані з науково-технічним прогресом, як зовнішнім чинником впливу. Кондратьєв показав, що на стадії депресії починається пожвавлення ділової активності, яка поступово трансформується у фазу піднесення. Тут важливу роль відіграють науково-технологічні відкриття, винаходи, результатом яких стає докорінне оновлення обладнання, створення нових товарів, нових галузей, нових ринків, нових робочих місць. Спостерігається зміна технологічної парадигми, що в кінцевому підсумку виводить країну із кризи.

Феномен циклу це його періодичність повторення.

Рис. Графічне зображення економічного циклу

Хвилеподібний рух являє собою процес відхилення від стану рівноваги попиту і пропозиції, до якої прагне економіка країни.

Кондратьєв довів, що є три типи хвиль – короткі (приблизно 3 роки), середні (15 років), довгі (60 років) і, відповідно, три типи рівноваги:

рівновага „першого порядку” – ринкові зміни попиту і пропозиції щодо відповідного виду продукції;

рівновага „другого порядку” – ринкові зміни попиту і пропозиції щодо активної частини капіталу (переливання капіталу в нове обладнання, нові машини, модернізацію виробництва);

рівновага „третього порядку” – ринкові зміни попиту і пропозиції щодо пасивної частини капіталу (зміна виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії, кваліфікації та умов праці).

Відхилення від першого типу рівноваги приводить до коротких хвиль, другого типу – до середніх, третього – до довгих.

Зараз практично всі дослідники підтримують циклічну концепцію розвитку економіки країни.

Ідеї Кондратьєва були використані австрійським економістом Йозефом Шумпетером (1883-1950), який став родоначальником теорії інноваційних процесів – динамічної теорії розвитку.

Й.Шумпетер побачив можливість подолання кризи та спадів у виробництві за допомогою „нових комбінацій” факторів виробництва, які зсередини „порушують” рівновагу ринкової системи. Він стверджував, що поштовх розвитку дає не тільки науково-технічний прогрес, як зовнішній фактор впливу, а й внутрішні фактори виробництва. Цими внутрішніми факторами, за Шумпетером, є „нові комбінації”, які пізніше він назвав інноваціями.

Нові комбінації – це 1) створення нових товарів, 2) нових методів виробництва, 3) нових ринків, 4) нових матеріалів і 5) нових організацій. Масова поява „нових комбінацій”, в основі яких лежать нові знання, свідчить про початок піднесення економіки.

Основні положення інноваційної теорії Шумпетера:

а) визначив, що рушійною силою розвитку у формі циклічного руху є не будь-яке інвестування у виробництво, а лише інвестування в інновації, тобто введення принципово нових товарів, нової техніки, нових форм виробництва та нового обміну;

б) вперше ввів поняття життєвого циклу інновації, який можна розглядати як „процес творчого руйнування”;

в) висловив гіпотезу про те, що інновації з’являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді спонтанних кластерів інновацій.

Кластер інновацій – сукупність базових інновацій ( цілісна система нових продуктів, технологій, нових ринків, нових організацій), сконцентрованих на відповідному відрізку часу і у відповідному економічному просторі, що визначають технологічний уклад економіки протягом тривалого часу.

Встановити якусь регулярність в циклічному русі неможливо. Все залежить від виду інновацій і умов їх реалізації. Інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, обумовлюючи її перехід з одного стану рівноваги в інший.

Внеском західноберлінського вченого Г. Менша в теорію інновацій було уточнення класифікації інновацій і висування «гіпотези перервності».

Менш, на відміну від Кондратьєва та Шумпетера, вважав, що кожний довгий цикл має форму не відрізка хвилі, а S-подібної логістичної кривої. Ця крива описує траєкторію життєвого циклу технологічного способу виробництва. На завершальній стадії старої технологічної бази виникає нова. Проте попередня S-подібна крива не плавно переходить у нову. Їх накладання породжує нестабільність і навіть турбулентність. Момент зіткнення двох послідовних життєвих циклів і є „технологічним патом” або кризою, депресією, вихід з якої можливий лише за появи принципово нових, базових технологій.

Менш запропонував класифікацію інновацій на базові, поліпшуючі і псевдоінновації.

Промисловий розвиток – це перехід від одного технологічного пату до іншого. Процес руху від одного технологічного пату до іншого здійснюється шляхом переходу від базових інновацій до поліпшуючих і далі до псевдоінновацій. Це один із головних моментів теорії Г. Менша.

Г.Менш пояснює нерівномірність інноваційної активності особливостями функціонування ринкової економіки: нездатність переорієнтувати потоки ресурсів із „старих” галузей в „нові”; намагання фірм економити на витратах на інновації; бажання одержати прибуток в короткостроковому періоді. Орієнтуючись на поточний прибуток, підприємці керуються економічною кон’юнктурою, не приймаючи до уваги довгострокові альтернативи технічного розвитку. До тих пір, коли існуюча продукція і технологія приносить суттєвий прибуток, схильність до інновацій невелика, оскільки інноваційна діяльність завжди зв’язана з ризиком. Коли наступає депресія і перспективи в традиційних галузях погіршуються, менш ризиковими є радикальні продуктові інновації, оскільки будь-які інші інвестиційні альтернативи (розвиток старої продукції і технології, боргові зобов’язання) можуть показатися ще більш ризикованими.

Тому депресія відіграє роль стимулятора появи базових інновацій, які складають технологічний базис нової „довгої хвилі”.

На відміну від Менша англ.. економіст К.Фрімен вважав, що депресія скоріше подавляє, ніж прискорює впровадження інновацій. З точки зору К.Фрімена, процвітаюча фірма, яка впевнена в перспективах розширення ринку і росту прибутку, проявляє підвищену інноваційну активність.

На думку Фрімена засобом подолання депресії є штучне стимулювання інновацій шляхом здійснення інституційних змін, які, в свою чергу, створюють сприятливі можливості для організаційних інновацій. Останні створюють умови для зміни технологічної структури економіки, „розчищають грунт” для технологічних інновацій. Тому „штурм” інновацій відбувається під час оживлення чи буму. Основна маса базових інновацій реалізується в період довготривалого погіршення кон’юнктури.

На основі робіт Шумпетера, Кондратьєва (1980 р.) Пітер Друкер - гуру американського менеджменту, зробив висновок про „атипічний цикл Кондратьєва” в США і Японії. Головна причина такого явища полягає в підприємницькому характері економіки цих країн.