2. Форми соціального партнерства в зарубіжних державах.

Соціальний діалог в Євросоюзі має довгу історію, але водночас він є інституцією, що постійно розвивається. Найважливішими складовими соціального діалогу стали договори, консультації та інформування про проблеми, які можуть мати вплив на ситуацію соціальних партнерів.

Найбільш розвиненою формою соціального діалогу є проведення двосторонніх переговорів між роботодавцями та працівниками, які завершуються підписанням рамкового порозуміння.

Процес формування трудового законодавства в розвинених країнах світу почався ще на межі 19 - 20 століть. Процес законодавчого закріплення колективно – договірної системи розпочався з уведення відповідних норм у Датський цивільний кодекс (1907 р.), Швейцарський кодекс зобов’язань (1911 р.), і був продовжений прийняттям спеціальних законодавчих актів у Норвегії (1915 р.), Німеччині (1918 р.),Франції (1919 р.), Фінляндії (1924 р.), Нідерландах (1927 р.). Згодом інститут колективних угод і договорів як форма соціального партнерства абу розвитку в Законі про Національні трудові відносини США 1935 р., також у законодавстві Великобританії. Отже, поступово система колективних переговорів, укладення угод і договорів набула офіційного статусу та стала ключовим елементом трудових відносин США.

Соціальний діалог у Конвенцій та Рекомендацій МОП характеризується наступним чаном. МОП у Філадельфійській декларації визнала один з основних напрямів своєї діяльності сприяння праву на проведення колективних переговорів, а також співробітництву працівників і роботодавців у формуванні та реалізації урядових програм соціальної та економічної політики. Цей принцип знайшов подальший розвиток у багатьох конвенціях, зокрема: Конвенція №87 від 1948 року про свободу професійних об’єднань і захист їх прав; Конвенція № 98 від 1949 року про права організації і сприяння колективним переговорам; Конвенція № 144 від 1976 року про тристоронні консультації; Рекомендація № 152, що її доповнює; Конвенція № 154 від 1981 року з питань сприяння колективним переговорам і Рекомендація № 163, що її супроводжує.

Колективні договори стали основною формою прояву реальних партнерських відносин на Заході. Також відомі ще три інститути участі працівників і управлінні через:

• непрофспілкові органи робочого представництва і співучасть трудящих у радах директорів компаній;

• «пряма» участь трудящих у справах підприємства на рівні робочого місця;

• участь трудящих у прибутках, доходах і в акціонерній власності підприємств і компаній.

Форма участі найнятих робітників в управлінні через непрофспілкові органи робочого представництва набула достатнього поширення тільки в промислово розвинених західноєвропейських країнах. У США і Канаді проблеми демократизації трудових відносин вирішується переважно через механізм колективних переговорів.

Пряма участь найманих робітників в справах підприємства, яка широко практикується в Японії і останнім часом в США, здійснюється за допомогою методів гнучкої організації праці. Власники американських підприємств , які не охоплені профспілками, стали відчувати гостру потребу в механізмі співпраці, налагодженні партнерських відносин з персоналом для підвищення продуктивності праці, що і є основним мотивом.

Соціальний діалог в Польщі відбувається у таких формах:

1. переговори, результатом яких є обов’язкове укладення угоди;

2. консультації, результати яких беруться до уваги сторонами;

3. вивчення точок зору – представники державної виконавчої влади ініціюють перед соціальними партнерами висловити думку щодо політики уряду;

4. інформування – представники державної виконавчої влади передають соціальним партнерам інформаційні матеріали.

Стрижневою формою соціального партнерства ФРН є виробнича рада , яка створюється на підприємстві і являє собою консолідований орган представництва робітників і службовців. Через виробничі ради трудящі відстоюють свої інтереси перед роботодавцем.

Характерною особливістю регулювання соціально - трудових відносин у ФРН, яка відрізняє її від інших західноєвропейських країн, є розподіл функцій між радами підприємства і профспілками. Завданням профспілок є проведення тарифних переговорів і здійснення політики щодо підвищення стандартів життя. У процесі переговорів укладаються рамкові тарифні договори стосовно заробітної плати, посадових окладів та винагород за працю тощо. Завданням виробничих рад є захист інтересів трудових колективів на переговорах з роботодавцями. (21)

В Австрії одним з головних документів , що сприяють досягненню соціальної рівноваги є колективні договори. Метою їх укладення є врегулювання умов праці між асоціаціями роботодавців і працівників. Основним членом асоціації роботодавців є Торгова палата. Членство в ній для австрійського роботодавця є обов’язковим.

Укладення колективних договорів в Австрії є обов'язковим для всіх сфер діяльності і стосується усіх працюючих. Умовами колективних договорів в Австрійській Республіці визначені мінімальні права найманих працівників, які юридично затвердженні та гарантуються законом. Також, положення колективних договорів безпосередньо пов'язані з укладенням трудових контрактів з найманими працівниками, і це впливає на умови трудових контрактів, що не дає змоги роботодавцям обмежувати чи скасовувати права працюючих.

Трудовий кодекс Російської Федерації визначає чотири форми соціального партнерства:

• колективні переговори щодо підготовки проектів колективних договорів, угод і їх укладення;

• взаємні консультації (переговори) з питань регулювання трудових відносин та інших відносин, що безпосередньо пов’язані з ними;

• участь працівників та їх представників в управлінні організацією;

• участь представників працівників і роботодавців у досудовому вирішенні трудових спорів.

Зарубіжний досвід переконує, що важливою умовою успішної реалізації соціально - економічних перетворень є соціальне партнерство. Необхідно активніше проваджувати в наше суспільство переговорний процес і наполегливіше формувати соціальне партнерство в Україні.