4.Національні рахунки,як фактологічна база макр.,принципи їх побудови та категорії

Відносини між інституційними одиницями відбивають три групи Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Стандартна система національних рахунків була розроблена статистичною комісією ООН і використовується у країнах світу, починаючи з 1953 р.

Національні рахунки в Україні розробляються Державним комітетом статистики згідно з СНР ООН з 1993р.

СНР спирається на певні методологічні принципи. По-перше, продуктивною вважається будь-яка економічна діяльність, що приносить дохід, незалежно від форми продукту цієї діяльності. По-друге, економіка – це безперервний кругообіг ресурсів у товари, доходів – у видатки і знову у доходи. По-третє, у зрівноваженій економіці всі видатки на виробництво дорівнюють доходу від його реалізації, який розпадається на доходи всіх власників факторів виробництва, які останні, в свою чергу, використовують як видатки на купівлю товарів та послуг. По-четверте, використання доданої вартості для максимально точного відбиття результатів функціонування економіки.

Система національних рахунків потребує агрегування інституційних одиниць, які функціонують в національній економіці. Вони групуються у п’ять секторів:

1. нефінансові корпорації;

2. фінансові корпорації;

3. сектор загального державного управління;

4. сектор домашніх господарств;

5. сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Взаємозв язки між інституціональними одиницями відбуваються в економічних операціях(являють собою взаємодію двох суб єктів ек. Діяльності, яка здійснюється за взаємною угодою): з товарами та послугами, розподільчі(додана вартість) та фінансові.

Облік операцій здійснюється за допомогою раунків(балансова таблиця, яка скл-ся з 2 розділів:1- ресурси; 2- використання.)

Система національних рахунків поділяється на рахунки внутрішньої економіки (виробництва; утворення, розподілу та використання доходів; капіталу; продуктів та послуг; фінансовий) та рахунки зовнішньоекономічних зв’язків (поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок), що складає платіжний баланс країни.

СНР використовує певні агреговані показники, центральне місце займає ВВП( ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, ств-х резидентами в країні протягом певного часу).

5.Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, створених резидентами в країні протягом певного періоду часу.

ВВП є найважливішим параметром розвитку економіки, який відбиває підсумковий результат функціонування всіх галузей та підприємств в країні. Саме динаміка ВВП свідчить про стан економіки, її зростання або спад. І саме на зміну величини ВВП врешті решт має бути націлена макроекономічна політика держави.

Резиденти країни можуть отримувати доходи від використання факторів виробництва як в середині країни, так і за її межами. У зв’язку з цим в макроекономіці поряд з ВВП використовується показник валового національного продукту (ВНП). Він відрізняється від ВВП на величину сальдо факторних доходів і відбиває величину товарів та послуг що створені факторами виробництва, які належать резидентам країни на батьківщині або за кордоном:

Підрахунок ВВП має виключати подвійний багаторазовий рахунок тому має розраховуватися методом доданої вартості(це різниця між ринковою вартістю і вартістю проміжного споживання),також можна розрахувати по видатках та за доходами.

6. При підрахунку ВВП виникає ряд проблем, які впливають на точність цього показника.

По-перше, частина кінцевих товарів та послуг, що виробляються національною економікою, не приймає товарної форми, тобто не купуються і не продаються. Це продукція натурального господарства та домашні послуги. Продукція натурального господарства не підлягає обліку. Її обсяг визначається за експертними оцінками, які спираються на опосередковані дані і мають приблизний характер. Домашні послуги обліковуються і офіційно включаються до ВВП лише в тому випадку, коли їх здійснює офіційно зареєстрований найманий персонал.

По-друге, частина реально створеного в країні ВВП є результатом функціонування тіньової економіки. Поняття тіньової економіки має різні трактування в різних країнах. Слід вирізняти:

• нелегальну економіку, тобто види діяльності, що заборонені законодавством;

• легальну економіку, дозволені види діяльності, результати якої можуть обліковуватись, або не обліковуватись (виробництво на присадибних ділянках, разові послуги і т. ін).

Підрахунок ВВП має виключати подвійний багаторазовий рахунок тому має розраховуватися методом доданої вартості(це різниця між ринковою вартістю і вартістю проміжного споживання).

Другим методом обчислення ВВП є метод кінцевого використання, або обчислення ВВП як суми видатків всіх покупців на придбання товарів та послуг, створених економікою країни. Y=C+Ig+G+Xn, де С -особисті споживчі видатки; Ig - інвестиції(чисті інвестиції(In),інвестиції на амортизацію(A), зміна запасів); G - державні закупівлі товарів та послуг;Xn – чистий експорт. Третім методом обчислення ВВП є розподільчий метод, або розрахунок ВВП за потоком доходів.

Доходи, які економіка отримує від виробництва продукції, приймають різні форми, і поступають у розпорядження власників факторів виробництва, що застосовувались при виробництві товарів та послуг. (З.П., дохід від власності, рента, відсоток, амортизація, непрямі податки.)

7.метод кінцевого використання, або обчислення ВВП як суми видатків всіх покупців на придбання товарів та послуг, створених економікою країни.

Усі видатки на купівлю кінцевих товарів та послуг агрегуються у чотири групи.

1. Особисті споживчі видатки (С) включають в себе видатки домогосподарств на купівлю товарів поточного вжитку, товарів тривалого використання та на оплату послуг. У розвинутих країнах особисте споживання має найбільшу питому вагу в сукупних видатках.

2. Валові інвестиційні видатки підприємств (Ig) спрямовуються на

• купівлю інвестиційних товарів та нове будівництво, що спрямовані на приріст капіталу - це чисті інвестиції (In);

• на зміни в запасах.. Приріст запасів додається до інвестицій зі знаком “плюс”, скорочення – зі знаком “мінус”. Збільшення запасів означає, що економіка виробляє більше продуктів, ніж споживає.

3. Державні закупівлі товарів та послуг (державне споживання) (G) охоплюють видатки центральних та місцевих органів влади на купівлю кінцевих товарів та послуг та на оплату праці зайнятих у державному секторі. до державних закупівель не включаються витрати держави на трансфертні платежі. Державні трансферти (пенсії, стипендії, субсидії, допомога сім’ям з дітьми і ін.) за своєю суттю є перерозподілом створеного і облікованого доходу від одних економічних суб’єктів іншим через державний бюджет. Таким чином, державні трансферти не є частиною приросту поточного виробництва. Державні закупівлі та державні трансферти разом утворюють державні видатки.

4. Чистий експорт (Xn) – сума, на яку видатки іноземців на купівлю вітчизняних товарів та послуг (експорт) перевищують видатки вітчизняних економічних суб’єктів на купівлю іноземних товарів та послуг (імпорт). Xn = X-IM. Величина чистого експорту може додаватись до підрахунку ВВП за видатками зі знаками “плюс” або “мінус”.

З підрахунку ВВП за видатками витікає основна тотожність макроекономічних рахунків:

Y = C + Ig + G + Xn

Третім методом обчислення ВВП є розподільчий метод, або розрахунок ВВП за потоком доходів.

Доходи, які економіка отримує від виробництва продукції, приймають різні форми, і поступають у розпорядження власників факторів виробництва, що застосовувались при виробництві товарів та послуг. Всі види доходів можна поєднати у такі групи:

1. Заробітна плата або доходи від праці.

2. Доходи від власності. Прибуток фірм поділяється на два різновиди:

• дохід на власність

• прибуток корпорацій

3.Рента. Це доходи, які отримують власники нерухомого майна за надання об’єктів своєї власності у тимчасове користування (оренду).

4. Процент. Це доходи, які отримують власники грошового капіталу за надання цього капіталу у тимчасове користування (депозити, позики, купівля облігацій підприємств).

5. Амортизація. Це щорічні відрахування, які показують обсяг основного капіталу, спожитого у ході виробництва. Амортизаційні відрахування включаються в ціну. Якщо весь виторг використовувати лише як чиїсь доходи, то через деякий час функціонуючі виробничі фонди будуть зношені. Тому частину доходу від створеного ВВП необхідно постійно відкладати для наступного заміщення зношених частин капіталу.

6. Непрямі податки. До них відносять податок на додану вартість, акциз, мито та ін. Їх включають у ціни товарів та послуг. Власне, це надбавка до ціни, яка не відбиває новостворену вартість і не перетворюється на будь-який з перерахованих вище видів доходів

7. Частина реально створеного в країні ВВП є результатом функціонування тіньової економіки. Поняття тіньової економіки має різні трактування в різних країнах. Слід вирізняти:

• нелегальну економіку, тобто види діяльності, що заборонені законодавством;

• легальну економіку, дозволені види діяльності, результати якої можуть обліковуватись, або не обліковуватись (виробництво на присадибних ділянках, разові послуги і т. ін).

До тіньової економіки найчастіше відносять діяльність, доходи від якої приховуються від обліку та сплати податків.

Тіньова економіка існує практично у всіх країнах, але її обсяг суттєво розрізняється (від 3-5% до 50-80% від ВВП). Значний обсяг тіньової економіки знижує можливості здійснення урядових програм розвитку соціальної сфери, пенсійного забезпечення і ефективність державного регулювання економіки у зв’язку з тим, що виникає розбіжність між фактичним та офіційно зареєстрованим ВВП

9.Номінальний ВВП – фізичний обсяг виробництва товарів та послуг, помножений на їх поточні ціни.

Реальний ВВП – фізичний обсяг виробництва товарів та послуг, помножений на ціни базового періоду. Саме цей показник можна порівнювати за різні роки з метою з’ясування характеру динаміки національної економіки.

Для визначення впливу зміни цін на рівень ВВП використовують цінові індекси, які відбивають динаміку рівня цін.

Широке застосування має індекс споживчих цін (ІСЦ) або індекс Леспейреса. Він розраховується для стандартного набору споживчих товарів (споживчого кошика) як вітчизняного, так і імпортного виробництва.

Pt – ціна товару у поточному періоді;

q₀ – кількість вироблених товарів у базовому періоді;

P₀ – ціна товару у базовому періоді.

Іншим індексом, який використовують для з’ясування динаміки загального рівня цін є дефлятор ВВП або індекс Пааше. Його обчислюють як для споживчих товарів, так і для товарів виробничого призначення, які входять до складу ВВП, тобто вироблені всередині країни, за такою формулою:

ІСЦ широко використовується як показник розвитку інфляційних процесів. Він розраховується для стандартного набору кошику як вітчизняного так і імпортного вир-ва.

Індекси цін використовуються для зведення номінальних величин до реальних в залежності від ситуації в економіці. В разі, якщо в розрахунковому періоді ціни перевищували базові, використовують метод дефлювання (тобто зняття впливу інфляції):

В тому разі, якщо в розрахунковому періоді ціни є нижчими базових, застосовується інфлювання, тобто збільшення номінального ВВП до розмірів реального.

Якщо дефлятор ВВП>1 то зведення ном.ВВП до реал.наз. дефлювання.якщо ВВП<1, то інфлювання.

10. На основі ВВП, який є основним вимірником річного обсягу виробництва товарів та послуг, розраховується ціла низка показників, які дають більш точне уявлення про новостворену за період часу вартість. ВВП через амортизацію фактично включає в себе вартість створену у попередні періоди. ВВП, очищений від амортизації, утворює чистий внутрішній продукт (ЧВП).

ЧВП = ВВП - амортизація

ЧВП показує, яку величину доходу, отриманого від виробництва ВВП, економіка може споживати і при цьому забезпечити просте відтворення і не погіршити виробничі умови майбутніх періодів.

Доходи які надходять саме власникам факторів виробництва – резидентам держави, утворюють національний дохід (НД).

НД = ВНП – Амортизація – Непрямі податки

В процесі використання національний дохід поділяється на :

• фонд споживання – кошти, що використовуються для задоволення особистих і суспільних потреб;

• фонд нагромадження – кошти з національного доходу, що використовуються для розвитку та розширення виробництва.

Резиденти країни можуть отримувати доходи від використання факторів виробництва як в середині країни, так і за її межами. У зв’язку з цим в макроекономіці поряд з ВВП використовується показник валового національного продукту (ВНП). Він відрізняється від ВВП на величину сальдо факторних доходів і відбиває величину товарів та послуг що створені факторами виробництва, які належать резидентам країни на батьківщині або за кордоном:

Сума доходів, які отримують у решті-решт домогосподарства через доходи від різних факторів, не співпадають з величиною національного доходу. Вони менші від НД на величину фонду нагромадження, але більші від нього на величину отриманих трансфертів.

Використовуваний особистий дохід – це особистий дохід, який залишається домогосподарствам після сплати податків.

11.Макроекономіка вивчає не індивідуальний попит на окремі товари і послуги, а зведений воєдино, агрегований попит усіх споживачів на всі товари і послуги. Такий попит називається сукупним попитом (AD). При цьому в якості споживачів на ринку виступає населення, підприємства, держава і іноземці.

Отже, сукупний попит - це потреби, представлені на ринку в грошовій формі. Іншими словами, це той реальний обсяг національного виробництва, що споживачі куплять при визначеному рівні цін.

З даного визначення видно, що існує визначена залежність між обсягом виробництва, цінами і попитом. Ця залежність описується законом сукупного попиту. Суть цього закону в тім, що споживачі (населення, підприємства, держава і іноземці) за інших рівних умов придбають тим більший обсяг національного продукту, чим нижче загальний рівень цін, і навпаки. Тобто, між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва існує зворотна, чи негативна залежність.

12.Існує визначена залежність між обсягом виробництва, цінами і попитом. Ця залежність описується законом сукупного попиту. Суть цього закону в тім, що споживачі (населення, підприємства, держава і іноземці) за інших рівних умов придбають тим більший обсяг національного продукту, чим нижче загальний рівень цін, і навпаки. Тобто, між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва існує зворотна, чи негативна залежність.

Закон сукупного попиту можна виразити графічно у виді кривої сукупного попиту (мал. 3.1):

Крива AD показує, яку кількість вироблених товарів і послуг буде куплено при тім чи іншому рівні цін. Залежність, виражена законом сукупного попиту, виявляється як рух від однієї точки до іншої уздовж нерухомої кривої AD.

Представлена модель AD справедлива за умови незмінної кількості грошей і спирається на рівняння кількісної теорії грошей

M· V = P·Y

де М - кількість грошей,

V - швидкість обігу грошей,

Р - рівень цін,

Y - фізичний обсяг ВВП (кількість товарів і послуг).

Тоді, якщо пропозиція грошей (M·V) незмінна, то кількість вироблених товарів і послуг залежить тільки від рівня цін Р:

Y = M _* V/ P

Ця ж модель пояснює і нахил кривої AD униз: якщо грошова маса М та швидкість обігу грошей V незмінні, то обсяг виробництва Y повинний скорочуватися в міру росту рівня цін P. Дійсно, при зрослих цінах для покупки кожного зробленого блага необхідна більша кількість грошей, отже, якщо грошова маса незмінна, то скоротиться кількість товарів, що купуються, і послуг.

Характер кривої AD відбиває зміни, що відбуваються в поведінці споживачів у міру зростання цін. На ці зміни впливають такі фактори.

По-перше, ріст рівня цін (при незмінній кількості грошей) збільшує попит на гроші, тому що для здійснення кожної угоди їх потрібно більше. Це веде до збільшення процентної ставки, що по суті є ціною за користування грошима. У результаті споживання й інвестиції з використанням кредиту обходяться дорожче і їхній обсяг скорочується, отже, падає і сукупний попит. Цей механізм одержав назву ефекту процентної ставки.

По-друге, ріст рівня цін знижує реальну купівельну спроможність накопичених фінансових активів з фіксованою грошовою вартістю. Так сталося, наприклад, із внесками населення України в Ощадбанку в 1992 р. У результаті покупки багатьох товарів стають нездійсненними чи відкладаються, що приводить до скорочення сукупного попиту. Цей механізм одержав назву ефекту багатства.

По-третє, ріст рівня цін призводить до того, що усе більшому числу іноземних покупців стає невигідним купувати товари на даному внутрішньому ринку, тому що настає момент, коли внутрішні ціни стають вище закордонних. З іншого боку, внутрішні споживачі в такій ситуації віддадуть перевагу покупці тих чи інших товарів за кордоном. У результаті СП усередині країни упаде. Цей механізм одержав назву ефекту імпортних закупівель. Цей ефект працює вказаним чином за умов незмінних валютних курсів.

13.

На сукупний попит впливають і нецінові фактори, що дотепер ми вважали незмінними і не брали до уваги.

Насамперед це споживчі витрати. З різних причин споживачі можуть збільшувати чи зменшувати закупівлі товарів і послуг незалежно від динаміки цін і це, відповідно, приведе до росту чи зниження сукупного попиту. Що ж впливає на зміни в поведінці споживачів?

По-перше, це добробут споживачів. Він складається з усіх активів, якими володіє населення, включаючи нерухомість і цінні папери. При зниженні реальної вартості цих активів (при стабільному загальному рівні цін) споживачі будуть витрачати менше коштів , а зберігати для відшкодування втрат у добробуті - більше. Відповідно, AD скоротиться. Графічно це виразиться в зсуві самої кривої AD уліво. З іншого боку, якщо реальна вартість активів зросте, то споживачі можуть збільшити свої витрати при тому ж загальному рівні цін і AD виросте, що відіб'ється на графіку зсувом кривої AD вправо. Така ситуація може виникнути, наприклад, при різкому збільшенні вартості землі, курсу акцій чи прибутковості облігацій.

По-друге, на рівень споживчих витрат впливає заборгованість споживачів. Зрозуміло, що якщо рівень такої заборгованості високий, то споживачі можуть скоротити свої витрати (за інших рівних умов). І навпаки. Наслідком цього буде відповідно зниження чи збільшення поточних витрат і , отже, скорочення чи розширення AD.

По-третє, на рівень споживчих витрат впливає динаміка податків. Якщо виростає ставка прибуткового податку, то зменшиться (за інших рівних умов) обсяг засобів, призначених для споживчих витрат. Це спричиняє скорочення AD і відповідний зсув кривої на графіку. Якщо ж ставки прибуткового податку зменшуються, то процес піде в зворотному напрямку.

По-четверте, на рівень споживчих витрат істотно впливають чекання споживачів. Насамперед це відноситься до інфляційних чекань. Жителі України прекрасно пам'ятають, як у недавнім минулому (1993-1994 рр.) гіперінфляція змушувала їх запасати будь-які види товарів у чеканні чергового злету цін. Природно, що така ситуація веде до росту AD. Очікування споживачів можуть поширюватися і на їхні доходи. Так, якщо споживачі очікують збільшення своїх доходів, вони можуть збільшити споживання розширити споживчі витрати вже при існуючому рівні доходів. І навпаки. Це приведе, відповідно, до розширення чи звуженню AD.

Також неціновими факторами є: державні закупівлі та чистий експорт.

14.Сукупна пропозиція (AS) – агрегована величина, що показує, яку кількість товарів та послуг економіка готова виробити та поставити на ринок при кожній величині загального рівня цін за інших рівних умов. З іншого боку, це визначення говорить про те, яким має бути рівень цін, щоб спонукати виробників поставити на ринок ту чи іншу кількість товарів.

У короткостроковому періоді між цінами і сукупною пропозицією існує прямий зв’язок: чим вищі ціни, тим більший рівень пропозиції. В цьому полягає закон сукупної пропозиції. Ця залежність відбиває не лише те, що зростання ціни сприяє, за інших рівних умов, збільшенню прибутків і стимулюванню підприємців. Прямий характер взаємозв’язку між сукупною пропозицією та рівнем цін визначається спадною віддачею: зростання обсягу виробництва (і пропозиції) пов’язане із залученням додаткових мобільних факторів виробництва, яке супроводжується зростанням витрат на кожну наступну одиницю продукції.

Функціональний характер залежності між сукупною пропозицією та загальним рівнем цін дає змогу проілюструвати цю залежність графічно.

AS – криву сукупної пропозиції;

Q* - природний обсяг виробництва;

І – кейнсіанський відрізок;

ІІ – проміжний або висхідний відрізок;

ІІІ – класичний відрізок.

Додатний нахил кривої AS, її висхідна траєкторія визначається зростанням витрат на одиницю продукції із збільшенням обсягу національного виробництва.

На графіку відрізняються три відрізки. І – кейнсіанський відрізок. Економіка виробляє товари та послуги в обсязі, який нижчий за потенційний, тобто перебуває у стані спаду. Це означає, що використовуються не всі наявні ресурси, як матеріальні, так і трудові. В цій ситуації зростання обсягу виробництва не супроводжується необхідністю платити більшу ціну за дефіцитні ресурси. Тому зростання обсягу фактичного виробництва (Q) не супроводжується збільшенням видатків на одиницю і не підштовхує загальний рівень цін (Р) до зростання. Крива AS є паралельною осі іксів.

Проміжний або висхідний відрізок кривої AS показує, що зростання обсягу виробництва (Q) супроводжується підвищенням загального рівня цін (Р). Повна зайнятість в економіці у цілому формується поступово; високопродуктивні ресурси в різних галузях вичерпуються неодночасно. Розширення виробництва в деяких галузях потребує залучення ресурсів, які стають дефіцитними, за вищою ціною. Зростання питомих витрат змушує підприємців підвищувати ціни на товари та послуги з метою збереження рівня прибутковості виробництва.

Третій, вертикальний або класичний відрізок відбиває ситуацію, коли економіка використовує всі наявні в даний момент ресурси і виробляє ВВП на потенційно можливому рівні. Якщо розширюється виробництво в якихось галузях, це потребує залучення додаткових ресурсів з інших і за вищими цінами. Як наслідок – загальний рівень виробництва не зростає, а загальний рівень цін підвищується. На практиці в цій ситуації економіка може дещо збільшити обсяги виробництва за рахунок понаднормової праці, підвищення коефіцієнта змінності обладнання і інших шляхів “перетворення нересурса на ресурс”. В цьому випадку траєкторія класичного відрізка дещо відхилиться вправо.

Таким чином, зміни у величині пропозиції відбиваються на графіку рухом точки уздовж стаціонарної кривої AS.

15.У довгостроковому періоді збільшення сукупної пропозиції відбувається під впливом чинників, які збільшують потенційний рівень виробництва. На графіку це відбивається зрушенням вертикальної кривої AS вправо.

До чинників довгострокової сукупної пропозиції слід віднести зміни обсягу наявних ресурсів, технологічні зміни, зрушення в технології.

16. нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції – це всі змінні, які впливають на величину питомих витрат незалежно від обсягу національного виробництва. Внаслідок дії цінових чинників зростання обсягу виробництва товарів та послуг супроводжується зростанням загального рівня цін, що призводить до зміни величини сукупної пропозиції і проявляється у графічній моделі рухом точки уздовж кривої. Внаслідок дії нецінових чинників змінюється сукупна пропозиція, що в графічній моделі проявляється в зрушенні кривої вправо (зростання AS) або вліво (скороченняAS) за незмінного загального рівня цін (P = const).

Р

17.нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції – це всі змінні, які впливають на величину питомих витрат незалежно від обсягу національного виробництва. Внаслідок дії цінових чинників зростання обсягу виробництва товарів та послуг супроводжується зростанням загального рівня цін, що призводить до зміни величини сукупної пропозиції і проявляється у графічній моделі рухом точки уздовж кривої. Внаслідок дії нецінових чинників змінюється сукупна пропозиція, що в графічній моделі проявляється в зрушенні кривої вправо (зростання AS) або вліво (скороченняAS) за незмінного загального рівня цін (P = const).

До чинників довгострокової сукупної пропозиції слід віднести зміни обсягу наявних ресурсів, технологічні зміни, зрушення в технології.

18.Економічна наука пропонує декілька теорій або моделей, які пояснюють короткострокову криву сукупної пропозиції.

Теорія негнучкості заробітної плати. Рівень номінальної заробітної плати зазвичай змінюється досить повільно, у тому числі і у зв’язку з існуванням довготривалих уявлень про справедливий рівень оплати різних видів праці. Якщо рівень цін зростає – це призводить до зниження реальної заробітної плати, тобто реального здешевлення одного з факторів виробництва. Унаслідок чого питомі витрати знижуються, підприємства наймають більше робітників та розширюють пропозицію.

Теорія неправильних уявлень працівників. Працівники можуть невірно оцінювати співвідношення між зростанням своєї номінальної заробітної плати і загального рівня цін. Якщо підвищення номінальної заробітної плати сприймається як її реальне зростання, пропозиція праці зростає. Фірми можуть наймати більше робітників і збільшувати обсяг виробництва, оскільки реальні витрати на одиницю продукції скорочуються.

Теорія недосконалої інформації. В умовах, коли ціни на значне коло товарів, які споживають виробники зростають, у останніх можуть виникнути невірні уявлення про реальну динаміку відносних цін, тобто пропорцій обміну товарами. Якщо виробники вважають, що номінальне зростання цін на їх продукцію є реальним зростанням її відносної ціни, вони розширять обсяг свого виробництва.

Теорія негнучкості цін. Фірми не відразу змінюють свої ціни у відповідь на підвищення попиту. Їх може стримувати небажання втратити покупців, наявність довготривалих угод, або так звані “витрати меню”. Зміна цін має супроводжуватись додатковими витратами на виготовлення нових прайс-листів, каталоги і таке ін. Якщо загальний рівень цін знижується, обсяг виробництва фірм, чиї ціни стали зависокими, скоротиться.

Таким чином, всі перелічені теорії мають один висновок: обсяг виробництва і пропозиція змінюються, коли рівень цін відхиляється від очікуваного і крива AS набуває висхідну траєкторію. Крутизна кривої AS показує ступінь реакції сукупної пропозиції на зростання ціни. Зазвичай вона більш полога в умовах помірної інфляції.

19.Рівноважний обсяг національного виробництва визначає ситуація, коли кількість товарів і послуг, що покупці готові придбати за певного рівня цін співпадає з кількістю товарів і послуг, що за цього рівня цін виробники готові поставити на ринок. Рівновага сукупних попиту та пропозиції відбивається моделлю AD-AS.

Точка Е показує, що в короткостроковому періоді рівноважний обсяг виробництва реального ВВП досягається за рівня цін Ре.

При рівні цін Р₁ сукупний попит становить D₁, а сукупна пропозиція – S₁. Оскільки D₁>S₂, виникає дефіцит товарів та послуг і конкуренція покупців, що підштовхує ціни вгору. При цьому сукупний попит скорочується, а сукупна пропозиція зростає до тих пір, поки вони не вирівняються. Якщо фактичний рівень цін Р₂ перевищує рівноважний, процес утворення рівноваги рухається у зворотному напрямку.

20. Ефект «храповика»- тенденція рівня цін до зростання зі збільшенням сукупного попиту(але рівень цін не знижується зі зменшенням сукупного попиту).

Коли сукупний попит розширюється з АD1 до АD2,то рівновага переміщується з точки Е1 до Е2. Проте ціни не знижуються з такою легкістю як підвищуються. Тому якщо сукупний попит зменшиться з АD2 до АD1 , то економіка не повернеться до свого первинного рівноважного стану в точці Е1. Скоріше збережеться новий, вищій рівень цін Р2, і скорочення сукупного попиту перемістить економіку до стану рівноваги в точці Е3. Вищий рівень цін наімовірніше збережеться , а реальний обсяг нац. прод. Зменшиться до У3(крива АS переміститься вліво).

Р AS2 AS1

P2 Е3 Е2

AD2

P 1 Е1

AD1

0

Y3 Y1 Y2 реальний ВВП

21. Зміни в рівновазі відбуваються внаслідок змін або сукупного попиту, або сукупної пропозиції, або і того і іншого одразу ( в одному напрямку або в різних) під впливом нецінових чинників.

Розширення сукупного попиту в короткостроковому періоді може викликати різні наслідки в залежності від макроекономічної ситуації.

1. В умовах спаду наслідком зростання сукупного попиту є зростання реального обсягу виробництва без суттєвого підвищення цін (зрушення кривої AD уздовж горизонтального відрізка кривої AS).

2. Зрушення кривої AD вздовж висхідного відрізка AS має наслідком і зростання рівня цін, і збільшення обсягу виробництва.

3. Якщо сукупна пропозиція зростає після досягнення повної зайнятості і потенційного рівня реального ВВП (на класичному відрізку кривої AS), збільшення рівня цін не супроводжується суттєвим збільшенням виробництва ВВП. Така економіка називається “перегрітою”.

AS₁

AS₀

AS₂

P

E₁

P_e1

E₀

E₂

P_e0

AD

P_e2

Y

Ye

Ye₀

Ye₁

0

Реальний обсяг виробництва

Сукупна пропозиція може зрости під впливом нецінових чинників. Нова точка рівноваги AD-AS Е2 свідчить про зростаня реального ВВП (Ye₂>Ye₀) при одночасному зниженні цін (Ре₂<Ре₀).

Якщо відбувається збурення сукупної пропозиції, нова рівновага AD-AS утворюється при нижчому обсязі виробництва (Ye₁<Ye₀) і вищому рівні цін (Рe₁>Рe₀).

Затримка в розвитку обсягу виробництва, або навіть його скорочення, що супроводжується зростанням цін отримало назву стагфляція.

Зміни в рівновазі AD-AS можуть супроводжуватись одночасними змінами як в сукупному попиті, так і в сукупній пропозиції. Наслідки цих зрушень стосовно обсягу реального ВВП та рівня цін залежатимуть від того, в якому напрямку та в якій мірі відбуваються зміни.

22.Споживання (С) – це витрати домогосподарств на придбання товарів і послуг для задоволення матеріальних і духовних потреб людей. Споживчі витрати звичайно поєднуються в такі групи: придбання товарів поточного споживання, оплата послуг, придбання товарів тривалого користування

Взаємозв'язок між споживанням і доходом виражає функція споживання: C=C(Y). Залежність споживання і планованих витрат від рівня доходів є прямою: обсяг споживання збільшується зі зростанням доходів. Графічна інтерпретація функціональної залежності доходів і споживання виглядає в такий спосіб:

Споживання тим більше, чим більше розмір доходу, що проявляється у висхідному характері кривої С = С(Y). А ≠ 0, тому що при нульовому доході здійснюється споживання за рахунок запасів чи позикових засобів, оскільки люди не можуть підтримувати своє існування без споживання.

23. Чинники споживання. На споживання впливає не тільки величина доходу, але й інші чинники. По-перше, ефект мійна або багатства; сподівання; зміни в оподаткуванні; заборгованість споживачів та держави; рівень цін; процентні ставки.

Розподіл поточного доходу на споживання і заощадження залежить від величини накопиченого майна (чи багатства). До багатства можна віднести: 1) нерухомість і товари тривалого споживання; 2) гроші на рахунках і наявні; 3) фінансові активи: державні і приватні облігації, акції, нагромадження в страхових і пенсійних фондах і т.п. Зміна розміру багатства може відбуватися або в реальному вираженні, або номінально. Звичайно, ці зміни відбуваються поступово і за рахунок їхнього впливу крива споживання зміщується незначно. Однак у результаті різкого знецінювання багатства можливо помітне зниження споживання. Так склалося в Україні на початку 90-х років, коли внески в банках знецінилися через їх заморожування в сполученні з гіперінфляцією і переходом в розряд держборгу. У країнах з розвитою ринковою економікою аналогічні наслідки мали періодичні кризи на фондових біржах. У будь-якому випадку зменшення накопиченого багатства знижує схильність до споживання і збільшує заощадження для відновлення втрат (зрозуміло, за умови, що рівень доходу вище граничного рівня).

Оцінка доходу в довгостроковому періоді зв'язана з чеканнями. Якщо споживачі очікують стабільного розвитку економіки, збереження зайнятості і підвищення зарплати, вони будуть збільшувати споживання. Так само позначиться чекання росту цін і виникнення дефіцитів товарів: споживання росте в поточному періоді через прагнення зробити запаси і знизити негативний вплив інфляції на добробут. Якщо ж очікується зниження ділової активності, доходів, рівня зайнятості, це приведе до стиску споживання і, відповідно, збільшенню частини поточного доходу, що зберігається, в інтересах підтримки стабільного рівня споживання в майбутньому.

Ажіотажний попит, що збільшує розміри споживання в більш-менш тривалих періодах може виникати й у зв'язку з позаекономічними чеканнями. Так, наприклад, наприкінці 1999 р. у розвинутих країнах відзначався сплеск споживчих витрат, зв'язаний із закупівлею товарів, що забезпечують виживання в зв'язку з чеканням катастрофи через комп’ютерну «проблему 2000».

Рівень цін робить настільки високий вплив на споживання і заощадження, що може розглядатися як їхній самостійний фактор. Наслідком інфляції звичайно є ріст граничної схильності до заощадження, особливо, якщо не захищені внески. Однією з форм деформації економіки й економічної поведінки під впливом інфляційного росту цін є своєрідний реверс споживання: придбання населенням ряду груп споживчих товарів (коштовності, твори мистецтва, нерухомість і т.п.) стає своєрідною формою заощаджень.

Істотним фактором, що впливає на споживання і заощадження є податки і відрахування на соціальне страхування. Ріст податків і відрахувань у фонди соціального страхування скорочує і споживання, і заощадження, що відбивається відповідним зсувом кривих на графіках

На споживання і заощадження впливає заборгованість споживачів. Відволікання частини поточних доходів на погашення боргів попередніх періодів знижує і споживання, і заощадження в поточному періоді.

24.Очевидно, що найчастіше споживається не весь дохід. Частка доходу (виражається у відсотках), що використовується на споживання, відбивається показником середньої схильності до споживання:

Оскільки витрати на споживання є вагомою складовою сукупного попиту, істотним для макроекономічного аналізу питанням є не тільки абсолютний розмір споживання, але і зміни його обсягу, що викликаються змінами в доході. Частка приросту доходу, що направляється на приріст споживання, відбивається показником граничної схильності до споживання:

де, Δ С – зміна витрат на споживання;

Δ Y – зміна доходу.

Очевидно, що гранична схильність до споживання може набувати значення від 0 до 100%, тобто приріст доходу може або взагалі не використовуватися на поточне споживання (МРС =0), або споживатися цілком (МРС = 100%).

Іншими словами, гранична схильність до споживання відбиває реакцію споживання на приріст доходу і, таким чином, від неї залежить кут нахилу кривої функції споживання на графіку. Сама ж функція споживання може бути уточнена в такий спосіб:

С = С(МРС∙Y).

25. моделі поведінки споживача. Дж. М. Кейнс був одним із перших, хто побудував модель поведінки споживача, яку називають кейнсіанською функцією споживання.Побудована на таких 3 моментах:

По-перше, гранична схильність до споживання коливається у межах від 0 до 1(у міру збіл. Доходу збіл. Споживання, але не у тій мірі, у якій збільшується доход).

По-друге, зі зростанням доходу сер. Схил. До споживання знижується, тобто при великому доході більща частина заощаджується).

По-третє, основним чинником, який визначає споживання, є поточний використовуваний дохід, а процентна ставка не відіграє важливої ролі у визначені обсягу споживання.

Кейнсіанська функція споживання вірна тільки для короткострокового періоду.

Тому Саймон Кузнец виявив, що у довгостроковому періоді сер. Схильність до споживання не виявляє тенденції до зниження зі зростанням доходів. Ірвін Фішер врахував той факт, що при виборі варіантів використання доходів, люди беруть до уваги різні періоди часу і повинні співвідносити поточне і майбутнє споживання, інакше кажучи робити міжчасовий вибір. Рішення про витрати будуються на міжчасовому бюджетному обмеженні при цьому люди умовно розбивають життя на молодість і старість. Споживач має змогу необмежено переміщувати свій дохід між обома періодами свого життя. Заощадження здійснюються лише у першому періоді. Споживання у другому періоді = доходові 2 періоду + заощадження та процент на них.

Франко Модільяні сформулював гіпотезу життєвого циклу споживача, особливе значення додав тому факту, що рівень доходу не однаковий у різні періоди і заощ. Дають можливість перерозподіляти на користь періодів з низьким рівнем доходів.Тобто багатство людей у даний момент часу не змінюється пропорційно змінам поточного доходу, тому високий поточний дохід у короткостр. Період супроводжується низькою сер. Схил. До споживання, а у довгостр. Періоді існує зв'язок між ростом багатства і доходу, що припускає постійну сер. Схил. До спож. Або у міру накопиченного багатства зростає спож. І це протидіє зниж. Сер схил. До спож.

26.Неспожита частина доходу використовується на заощадження. Заощадження – це використовуваний дохід із вилученням споживання. Таким чином, розмір заощадження залежить від величини використовуваного доходу і пропорції його розподілу на споживану й заощаджену частини.

Пряма функціональна залежність між доходом і заощадженням може бути представлена графічно:

Заощадження збільшуються з ростом доходу. Точка А показує рівень граничного доходу: при такому рівні весь дохід споживається, а заощадження дорівнюють нулю. Якщо дохід нижче граничного рівня, крива функції заощаджень іде у від’ємну область. Це означає, настільки низький дохід, що не тільки не дозволяє зберігати частину поточного доходу, але відбувається скорочення заощаджень попередніх періодів для підтримки споживання на визначеному рівні.

На графіку можна виділити три зони:

І – заощадження;

ІІ – споживання;

III – «проїдання запасів».

28.Частка доходу в процентному вираженні, що використовується для здійснення заощаджень відбивається показником середньої схильності до заощадження (APS):

Оскільки весь дохід або споживається, або зберігається, можна стверджувати, що:

Варто сказати, що в реальному житті процес розподілу доходу на споживану й заощаджені частини ускладнюється т.зв. міжчасовим вибором споживача. Заощадження, по суті, є переміщенням споживання з поточного періоду в майбутній. Однак, поточне споживання можна збільшити за рахунок своєрідного переміщення майбутнього доходу в поточний період через механізм запозичення.

Для економічної теорії й економічної політики дуже важливе питання про те, що відбувається з заощадженнями при збільшенні доходу.

Частка приросту доходу, що направляється на приріст заощаджень, називається граничною схильністю до заощадження (МРS):

,

де, ΔS – зміни в заощадженнях;

ΔY – зміни в доходах.

Очевидно, що конкретне значення МРS може знаходиться в діапазоні між 0 і 100%, тобто весь приріст доходу або використовується на приріст споживання (MPS = 0), або на приріст заощадження (MPS = 100%). Чим більш конкретне значення МРS, тим більшим буде кут нахилу кривої на графіку функції заощаджень.

Якщо весь приріст доходу направляється на приріст споживання і заощадження, то та частина зміни доходу, що не використовується для приросту споживання, направляється на приріст заощаджень, звідси випливає:

MPC+MPS=100%

Серед економістів немає єдності в оцінці взаємозв'язку між приростом доходу і динамікою граничної схильності до споживання і заощадження, кейнсіанская модель припускає, що з ростом доходу росте гранична схильність до заощадження MPS («люди схильні до заощадження») і відповідно скорочується гранична схильність до споживання МРС, що пояснює причини виникнення дефіциту попиту і спадів виробництва.

29.Інвестиції – це витрати на споживання товарів, використовуваних домогосподарствами і фірмами для збільшення накопиченого капіталу.

Інвестиційні витрати можуть здійснюватися в таких напрямках:

1) Капіталовкладення:

• інвестиції в основний капітал (виробничі будинки і спорудження, устаткування, транспортні засоби і т.п.);

• інвестиції в житлове будівництво (будівництво і покупка нових житлових будинків);

2) Інвестиції в запаси (нереалізовані запаси готових товарів, незавершене виробництво і будівництво).

Інвестиції в основний капітал, наприклад, придбання такого інвестиційного товару як устаткування, можуть мати на меті відновлення зношеного основного капіталу. Таким чином, інвестиційні витрати містять у собі амортизацію, тобто грошове вираження зносу основного капіталу. Тому розрізняють:

• валові інвестиції як вартість усіх інвестиційних товарів, створених протягом року, включаючи ті, котрі підуть на відновлення зношених;

• чисті інвестиції як різницю між валовими інвестиціями й амортизацією.

Інвестиції грають надзвичайно важливу роль в економіці: без них неможливе подальше зростання виробництва і, отже, підвищення добробуту. Джерела інвестицій можна розділити на зовнішні (за рахунок міждержавного переливу підприємницького капіталу і кредитів) і внутрішні (за рахунок зниження споживаної частини поточного доходу, тобто заощаджень і перетворення останніх в інвестиції).

Таким чином, при нормі прибутку в 16% будуть інвестовані 10 млн грн. Але ми також розуміємо, що інвестиції здійснюються, якщо норма прибутку вище процентної ставки. Якщо ставка відсотка складе 16%, інвестиційні витрати в економіці в обсязі 10 млн грн. виявляться економічно виправданими, тобто інвестиційні проекти дадуть вищу прибутковість (від 16% до 20%)

Рисунок 4.4 – Попит на інвестиції

Ступінчастий графік можна показати спрощено у виді кривої попиту на інвестиції, кожна точка якої відповідає рівності очікуваної норми прибутку і реальної процентної ставки, тому що інвестиційні проекти можуть здійснюватися тільки до цієї точки

Рисунок 4.4 – Функція інвестицій

Крім очікуваної норми прибутку і рівня процентних ставок на рішення про реалізацію інвестиційних проектів впливають безліч інших факторів

інвестиційна функція визначається в такий спосіб:

,де

I – інвестиції;

- автономні інвестиції;

b – коефіцієнт чутливості інвестицій до зміни реальної процентної ставки , що показує, на скільки змінюються інвестиції при зміні процентної ставки на одиницю.

r – реальна процентна ставка.

Звідси зміни в інвестиціях можна визначити за формулою:

30.Крім очікуваної норми прибутку і рівня процентних ставок на рішення про реалізацію інвестиційних проектів впливають безліч інших факторів:

1). це ставки оподатковування. Дохід інвестора залежить від того, яка частина прибутку залишиться в його розпорядженні не тільки після сплати відсотків, але і після сплати податків. Ріст податків за інших рівних умов приведе до скорочення стимулів і обсягу інвестицій. На графіку це проявиться в зсуві кривої інвестицій уліво;

2). фактором інвестицій є технічний прогрес і технологічні зміни. Нова продукція, техніка, нові виробничі процеси і вимагають росту інвестицій, і збільшують очікуваний прибуток. У графічній моделі вплив прискорення технічного прогресу на інвестиції відбивається зсувом кривої інвестицій вправо.

3) на розмір інвестицій інтенсивно впливають чекання. У розрахунок приймаються чекання динаміки внутрішньої і зовнішньої кон'юнктури ринку, рівня прибутковості, змін в економічній політиці уряду й у політичній ситуації усередині і поза країною.4) фактором інвестицій є витрати на придбання, експлуатацію й обслуговування устаткування. Ріст цих витрат зменшує очікуваний чистий прибуток і, отже, приведе до скорочення обсягу інвестицій і зсуву кривої інвестицій вліво.

5) попит на інвестиції зменшиться, якщо в економіці наявні зайві виробничі потужності. Якщо галузь з надлишком забезпечена основним капіталом і здатна забезпечити попит, очікувана норма прибутку від інвестицій не буде достатнім стимулом для здійснення інвестицій.

Інвестиції, що змінюються під впливом факторів, не зв'язаних із процентною ставкою, називають автономними. Незалежність обсягу автономних інвестицій від величини доходу на графіку виявляється відсутністю нахилу кривої автономних інвестицій, яка має вигляд паралельної до осі іксів лінії.

Інвестиції вважаються дуже нестабільним компонентом сукупних витрат. Це зв'язано з тим, що: елементи основного капіталу використовуються протягом тривалих термінів; найчастіше нові капіталовкладення можна відстрочити ремонтом; великі техніко-технологічні зміни, що ведуть за собою стрибки інвестиційних витрат, нерегулярні; прогнози на майбутнє і ступінь оптимістичності чекань дуже мінливі.

31.У ринковій економіці збільшення витрат веде до непропорційно більшого росту рівноважного обсягу виробництва. Багаторазовість впливу збільшення витрат на рівноважний ВВП називається ефектом мультиплікатора. Виникає своєрідна «ланцюгова реакція», результатом якої буде зростання виробництва на величину більшу, ніж приріст витрат держави. Перевищення росту доходу над ростом автономних витрат показує коефіцієнт, що називається мультиплікатором витрат:

ΔAE – зміна автономних витрат.

Мультиплікативний процес не нескінченний, тому що на кожній стадії руху здійснюються заощадження. Грошовий потік, що переходить з рук у руки зменшується від стадії до стадії і процес затихає. Отже, величина мультиплікативного ефекту обернено пропорційна граничній схильності до заощадження. Зміна ВВП залежить від зміни автономних витрат, динаміки доходу і граничної схильності до споживання:

чи

звідси:

Якщо МРС<1, то >1, тобто приріст автономних витрат на одиницю викликає ріст ВВП більший, ніж на одиницю.

Для аналізу ефекту мультиплікатора розглянемо як впливає ріст інвестицій (ΔІ) на зміну доходу. При цьому треба враховувати, що на кожній стадії економічні суб'єкти частину приросту доходу, обумовлену величиною МРС, витратять на споживання. Отже, спочатку ріст сукупних витрат на величину ∆І приведе до створення додаткового доходу, рівного ∆І. Цей додатковий дохід буде витрачений на споживання в розмірі ∆І∙ МРС, що викличе у свою чергу збільшення доходу і, відповідно, споживання, тобто почнеться друга стадія мультиплікативного процесу. На цій стадії ріст споживання складе МРС∙ (МРС∙ ∆І). Далі знову відбудеться перехід росту витрат на споживання в доходи і новий приріст споживання на величину МРС∙ (МРС²∙ ∆І) і т.д.

В остаточному підсумку сумарний приріст обсягу виробництва буде таким:

…

чи

…

чи

Ефект мультиплікатора можна показати на графічній моделі.

Розглянутий мультиплікатор враховує тільки заощадження як вилучення з потоку перетворень приросту витрат у доходи і знову у витрати і т.д.

32. Повний мультиплікатор витрат має враховувати ту обставину, що зі зміною ВВП змінюються і податкові вилучення, і витрати на імпорт, що скорочують сукупні витрати, використовувані на придбання вітчизняних товарів і послуг.

Граничний податковий коефіцієнт (MTR) показує, на скільки одиниць зміниться величина податкових вилучень при зміні ВВП на одну одиницю.

Гранична схильність до імпорту показує, на скількох одиниць зміниться імпорт при зміні ВВП (і доходу) на одиницю.

З урахуванням зміни відрахувань у податки і витрат на імпорт гранична схильність до споживання вітчизняних товарів (MPCd)складе:

З урахуванням цього повний мультиплікатор витрат можна визначити за такою формулою:

Ефект мультиплікатора спрацьовує тільки в умовах, коли економіка знаходиться в ситуації неповної зайнятості і має в наявності вільні ресурси.

Приріст реального ВВП унаслідок мультиплікативного ефекту залежить від індексу цін (Р), і визначення його величини вимагає здійснення процедури дефлювання.

Сама по собі інфляція не впливає на величину мультиплікатора, тому що останній залежить не від цін, а від вилучень з потоку доходів. Однак розрахунок зміни ВВП за формулою покаже лише номінальну величину цієї зміни в періоді t: . Номінальна величина ВВП у періоді t може бути визначена в такий спосіб: . Після дефлювання визначаємо реальний ВВП у періоді t: . Зміну реального ВВП визначаємо за формулою: .

Конкретне значення мультиплікатора є індивідуальним у різних економіках.

34.Економіка може досягати рівноважного ВВП незалежно від того, чи знаходиться обсяг виробництва на рівні потенційного ВВП, коли обсяг сукупних видатків забезпечує функціонування економіки на рівні повної зайнятості. Сукупні видатки можуть перевищувати або бути меншими обсягу, необхідного для встановлення рівноваги на рівні потенційного ВВП. В таких випадках виникають ВВП-розриви. Рецесійний розрив виникає за таких умов: 1)фактичні сукупні видатки менші від тих, які були б необхідні для купівлі товарів та послуг, які можуть бути вироблені за умов повної зайнятості; 2)вилучення з потоку “доходи-видатки” перевищують “ін’єкції” в нього.

Інфляційний розрив утворюється за таких умов:

1. фактичні видатки перевищують ті, які були необхідні для купівлі товарів та послуг, які можуть бути вироблені за умов повної зайнятості;

2. вилучення з потоку “доходи-видатки” менші за “ін’єкції” в нього.

Р озглянемо графічну модель ВВП-розривів.

Рисунок 5.2 – Рецесійний та інфляційний розриви

Рівноважний ВВП за умови повної зайнятості Y* визначається точкою Е*, в якій крива сукупних видатків АЕ* = (C+I+G+Xn)* перетинає бісектрису рівноваги Y = АЕ. Якщо АЕ₁<AE*, то сукупні видатки не забезпечують повної зайнятості. На графіку рецесійний розрив – це відрізок DE*, який показує, на яку величину мають зрости сукупні видатки AF, щоб забезпечити зростання рівноважного ВВП Y₁ до рівноваги в умовах повної зайнятості з урахуванням ефекту мультиплікації

35.Таким чином, економіка перебуває у стані рівноваги, якщо фактичні видатки, які стоять за сукупним попитом, дорівнюють запланованим і виробленому ВВП, який стоїть за сукупною пропозицією. Такий спосіб визначення рівноважного ВВП називають методом “видатки-випуск”. Цю модель рівноваги можна визначити з використанням графічної моделі, яку часто називають “кейнсіанським хрестом”.

Для побудови цієї моделі припустимо, що існують такі умови:

1. всі заощадження в економіці здійснюються лише домогосподарствами і лише їх заощадження є джерелом інвестицій;

2. валові інвестиції складаються лише з чистих інвестицій, тобто амортизація відсутня. Інвестиції є автономними, тобто не залежать від величини доходу;

3. розглядається приватна закрита економіка, тобто в структурі сукупних видатків відсутні державні закупівлі товарів та послуг (G) і чистий експорт (Xn), тобто AE=C+In;

4. економіка функціонує в ситуації неповної зайнятості: зростання сукупних видатків призведе до збільшення обсягу виробництва без суттєвого підвищення цін.

Рисунок 5.1 – Модель рівноваги за методом “видатки-випуск”

(“кейнсіанський хрест”)

Крива Y=AE – це лінія рівноваги: будь-яка точка на ній рівновіддалена від осей.

Крива С – це функція споживання (див. тему 4), де

Т – чисті податки, тобто різниця між податками, які сплачують домогосподарства і трансфертами, які вони отримують з державного бюджету у вигляді субсидій , допомоги сім’ям з дітьми і т.п.;

Y-T – використовуваний дохід.

Крива сукупних видатків AE=C+In побудована як крива функції споживання С, що піднялася вгору на величину, що дорівнює автономним інвестиціям In.

Точка Е на перетині бісектриси рівноваги і кривої сукупних видатків визначає рівновагу:

0Y_е=0AE_е, тобто вироблений реальний ВВП дорівнює запланованим видаткам;

Y_е – рівноважний рівень виробництва ВВП;

AE_е – рівноважний рівень запланованих видатків.

Якщо рівень доходу більший за Y_е , частина виробленої продукції не буде реалізована через недостатній рівень сукупних видатків і піде в запаси, тобто виникнуть незаплановані інвестиції у запаси. Виникнення незапланованих запасів вимусить фірми скорочувати виробництво і звільняти робітників. Падіння обсягу обсягу виробництва ВВП продовжуватиметься до тих пір, поки ВВП знову не дорівнюватиме сукупним видаткам. За будь-якого рівня доходу, нижчого від Y_е перевищення сукупних видатків над випуском буде компенсуватись скороченням запасів - І'. Це означає, що рівень продаж фірм перевищує обсяг виробництва. При наявності незапланованих факторів виробництва фірми наймають робітників, розширюють обсяг випуску до тих пір поки ВВП не зросте до рівноважного сукупним видаткам рівня.

36.Якщо заощадження перетворюються на інвестиційні ресурси, це доповнює споживання, компенсує витікання коштів на заощадження, і обсяги реалізації виробленого ЧВП зростають. Таким чином, інвестиції можна розглядати як ін’єкцію видатків у потік доходи-видатки.

Якщо витікання у вигляді заощаджень більші, ніж ін’єкції у виді інвестицій (S>In), сукупні видатки (AE=С+In) будуть меншими від виробленого ЧВП. У цій ситуації обсяг виробленого ЧВП буде більшим за рівноважний, нарощуватимуться заощадження і виробництво скоротиться. За умов, коли інвестиційні ін’єкції перевищують витікання у вигляді заощаджень, розмір ЧВП буде нижчим від рівноважного, відбудеться скорочення запасів, що має стимулювати зростання обсягу виробництва. Таким чином, рівність заощаджень як витікання з потоку доходів інвестиціям як ін’єкціям у потік “доходи-видатки” (S=In) є умовою економічної рівноваги.

Визначення рівноважного ЧВП за методом “вилучення-ін’єкції” має графічну інтерпретацію.

Р

На графіку лінія In – крива запланованих автономних інвестицій, тобто таких, які є елементом сукупних видатків і не залежать від величини доходу. Крива S – функція заощаджень, кожна точка на якій показує рівень заощаджень за певної величини доходу. Точка Е показує, що заощадження та заплановані інвестиції рівні за обсягом (Se=Ie) при рівноважній величині випуску/доходу Ye. Якщо ЧВП=Y1, інвестиції перевищують заощадження (S<In), відбувається скорочення запасів, виникають стимули до зростання виробництва. Якщо ЧВП=Y₂, обсяг заощаджень більший обсягу інвестицій (S>In); збільшення запасів спонукає до скорочення виробництва. Таким чином, заощадження завжди дорівнюють фактичним інвестиціям; ця рівновага підтримується динамікою незапланованих інвестицій у запаси.