15. Творча лабораторія письменника.Поняття про естетичний ідеал митця.

Справжня творчість, як показує досвід талановитих письменників, можлива на основі інтенсивної праці, систематичної й напруженої роботи думки, вольового зосередження, емоційного збудження. Творча інтуїція, тобто передбачення, дає можливість авторові глибоко проникати в суть модельованих явищ, адже ж вона ґрунтується на всебічному попередньому вивченні життєвих закономірностей. У процесі творчої праці часто з'являються нові варіанти втілення художнього задуму, про що, зокрема, свідчать різні редакції роману Панаса Мирного та Івана. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Естетичний ідеал постає як одна із форм естетичного відображення дійсності. Причому відображення не пасивного, а творчого, активного, здатного відкинути випадкове, несуттєве і проникнути в сутність предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища, процесу, до того ж сутності найвищого порядку, яка містить у собі вищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспільство, а носієм її – суспільна людина як сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом певного конкретного суспільства, тобто «чуттєвим ідеалом», і є прояв через окрему людину головних визначальних суспільних відносин.

Отже, естетичний ідеал є діалектичною єдністю об'єктивної і суб'єктивної сторін дійсності. Об'єктивна сторона – це реально існуюча дійсність, в якій зароджуються і діють тенденції суспільного розвитку незалежно від того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою чи меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. Що ж стосується суб'єктивної сторони, то тут ідеали є нічим іншим, як сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Справді, естетичний ідеал повинен спочатку, хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уявлень і знайде відображення в мистецтві

16. Проблема народності літератури,її конкретно-історичний характер.Розвиток поглядів на народність літератури.

Сучасні наукові поняття народності літ-ри являються результатом тривалого розвитку прогресивної естетичної думки. У підсумку цього була витіснена поширена раніше думка, згідно якій до народних відносили твори або безпосередньо створені самим народом (фольклор), або спеціально призначені для т. зв. простолюду, тобто читачів з нижчих соціальних кіл.

Історизм в розумінні Н. л. позначився у класиків естетичної думки і в тому, що вони незмінно співвідносили правду зображення з конкретно-історичним рівнем життя і свідомості народу.

Термін "Н. л." застосовується часто і в іншому сенсі - популярності, широкого розповсюдження літературних творів в народі. Зрозуміло, між цими двома аспектами Н. л. існує тісний зв'язок. Внаслідок несприятливих соціальних умов життя трудового народу , заснованому на експлуатації людини людиною, великі художні твори не доходили, як правило, до самого народу, який жив у невігластві, злиднях і пригніченні.

17. Народність та національна специфіка літератури.Народність літератури — органічна якість художніх творів кожної національної літератури, яка виражає ментальність народу в його етнологічних та історичних виявах і вимірах, зумовлена органічним зв'язком письменника зі своїм етнонаціональним середовищем. Н.л. невіддільна від мови народу, представником якого є письменник як творець художнього твору, носій національної ментальності і мови народу. Таке розуміння Н-л. з'явилося в усіх народів світу разом з усвідомленням своєї національної своєрідності. В-Україні М. Костомаров 1844, оглядаючи твори, написані по-українськи, твердив: "Тепер ідея народності оживила нашу літературу: і читачі, і письменники шанують народність як головну чесноту будь-якого твору красного письменства". Сутність Н-л., за Костомаровим, це — "достеменне зображення свого, рідного, з усім карбом національного характеру". Через три роки Т. Шевченко у передмові до другого видання "Кобзаря" писав: "Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх описувать, то треба самому стать чоловіком..." Так уже на початках осмислення нової української літератури розуміння Н-л. виводилося за межі етнографічного побутовізму, натуралістичної описовості, а етнопсихологічний фактор усвідомлювався у зв'язках із загальнолюдськими чинниками. Та акцент робився саме на ньому, на духовній своєрідності і самототожності народу, що сконцентровано та яскраво виявляється у художній літературі.