88. Модернізм у літературі, його основні течії.

Багатством літературних течій відзначається кінець 19-поч.20ст. Вони об’єднані спільною назвою ‘’модернізм’’. Як конкретно-історичне явище модернізм з*явився у Франції, згодом поширився в інших європейських літературах. У 20ст він став визначальною особливістю мистецтва.Значний внесок у вивчення модернізму зробили С.Павличко,Я.Поліщук, М. Моклиця. Творчість модерністів має елітарний характер, вона складна для сприйняття, це мистецтво «усвідомлено суб*єктивне». Модерністи виявляють глибоку увагу до підсвідомого у людській психіці. Реалісти змальовують характери як наслідок обставин, модерністи зосереджують увагу на психології людини. Теми, сюжети, образи вони беруть з фольклору, міфології, культурної історії, прагнучи дистанціюватися від реальності.На відміну від класичного реалізму модернізм яскравіше проявив себе не в в прозі, а в поезії. Модерністи виявляють більше зацікавлення універсальним, культурно-історично далеим, ніж реальним. Вони прагнуть створити «нову дійсність», свій неповторний світ. Модерністи руйнують традиційні конструктивні елементи твору. Вони іноді відмовляються від сюжету, художнього часу, простору, дії, персонажів, часто використовують іронію, ілюзію, пародію, ускладнену тропіку.

Модернізм має багато різновидів. Серед них-символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм, акмеїзм. У розвитку модернізму можна виділити три етапи:декаданс, власне модернізм і авангардизм. Декаданс- з*явився в період занепаду реалістичної доби наприкінці 19ст. у Франції. Його особливості: відчуття зневіри, втоми, відчаю, прагнення втекти від реальної дійсності. Декадентські настрої проявилися у творах таких письменників, як Артюр Рембо, Стефан Малларме, Микола Вороний, молодомузівці, Григорій Чупринка, Микола Філянський в Україні, Дмитро Мережковський, Федір сологуб, Зінаїда Гіппіус, Олександр Блок, Андрій Бєлий у Росії. Особливості власне модернізму виявилися у творчості таких письменників, як Іван Франко, Леся Українка, Микола Хвильовий, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван драч, Василь Стус. Період власне модернізму тривав від поч.. 19ст. до 60-х років 20 ст.

Авангардизм з*явився в роки Першої світової війни і продовжує розвиватися сьогодні. Це мистецтво є формою заперечення, протесту, бунтарства, стихійної революційності. Руйнування банальної офіційної культури. Авангардисти пародіюють усталені мистецькі цінності, традиційні художні засоби, руйнують межі між мистецтвом для еліти і масовою культурою. Традиції авангардизму продовжують літературні групи Бу-Ба-Бу(Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Віктор Недоступ), ЛУГОСАД (Іван Лучук, Роман Садловський, Назар Гончар). Неоавангардизм є завершальним етапом розвитку модерністської доби.

89. Поняття про постмодернізм, його риси в сучасній українській літературі.

Постмодернізм- це світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.                 Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.). 

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

      Визначальні риси постмодернізму:         - культ незалежної особистості;         - потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;         - прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;         - бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;         - використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;         - зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);         - суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;         - сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;         - запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;         - як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;         - іронічність та пародійність. 

Отже, слово «постмодернізм» означає і загальні тенденції у сучасному мистецтві, і різноманітні школи й течії, що виникають на межі XX - XXI століть, і художній напрям (розвиток культури дає підстави стверджувати, що постмодернізму вже притаманні всі ознаки мистецького напряму). Водночас поняття «постмодернізм» використовується і як характеристика світовідчуття кризової епохи, і як особливий спосіб організації художньої реальності, що може виявлятися за різних періодів розвитку культури. І вже настає час, коли поняття «постмодернізм» означає і певну добу в історії світового мистецтва, як це сталося, наприклад, з термінами «Відродження», «бароко» чи «романтизм». І якщо вже розуміти під «постмодернізмом» добу, то тут, звісно, мається на увазі передовсім сучасний етап. Отже, ми живемо за доби постмодернізму.