79.Літературні впливи і взаємовпливи, їх історична зумовленість.

Літературний вплив – явище в літературному процесі, суть якого полягає в переході естетичної інформації від одного письменника до іншого;одна з форм літературної взаємодії, міжнаціональних зв’язків.Л.в.-результат творчих контактів, які характеризуються різним ступенем активності літературних джерел і тих, що їх приймають. Безпосередні чи опосередковані зв’язки між письменниками зумовлюють наявність у їхніх творах спільних чи подібних елементів( мотивів, ідей, персонажів, прийомів, носіїв стилю). Одначе їх не можна трактувати як Л.в. Подібність літературних явищ у різних письменників може бути типологічним сходженням, збігом, власне впливом або запозичення. Л.в. у точному розумінні цього поняття-це свідома передача письменником –наставником свого досвіду літературним початківцям або проникнення в чужу свідомість змістових елементів, формальних особливостей твору в процесі його естетичного сприймання іншим письменником , який мимоволі підпадає під вплив автора і використовує його досвід у власній творчості. В процесі літературного спілкування активними є обидва компоненти: той, що передає естетичний досвід, і той, що його приймає. Так відбувається художня рецепція. У науковій компаративістиці вивчається спочатку загальна суспільно-естетична ситуація, в якій здійснюється літературна взаємодія, і тільки докладне обстеження компонентів взаємодії, врахування ступення розвитку національних літератур, специфіки творчості письменників, естетичних потреб і культурних спроможностей читацьких груп дає підставу констатувати наявність Л.в. чи свідомого наслідування, запозичення художньо досконалих зразків творчості. Перебільшення ролі Л.в. чи потрактування будь якої подібності в творчості різних митців, національних літератур як Л.Вв. фронічно називають «впливологією». Без наукового дослідження Л.в. неможливо вивчати ні літературну спадкоємність, діалектику традицій і новаторства, ні оновлення традицій, руйнування стереотипів, ні тим паче художній прогрес. Спадкоємність-об’єктивна закономірність у розвитку суспільства, матеріальної і духовної культури. Однією зформ історичної спадкоємності є повторюваність. Звичайно, жоден твір не повторює повністю іншого, однак у кожному неповторному цілому є повторені елементи, особливості. Твір кожного письменника-результат його творчих зусиль і водночас-засвоєного досвіду попередників та сучасників. У кожному творі є таке, що зближує його з іншими творами. Звичайно, відмінність і подібність не є абсолютними, вони взаємодіють. Кожен талановитий письменник-спадкоємець і новатор. Кожен жанр чимось зв’язаний з попередником.Кожен напрям асимілював завоювання попереднього, розширивши можливості естетичного освоєння дійсності.

80. Творчий метод як сукупність основних принципів художнього зображення дійсності.

Художній або творчий метод- це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу. Саме поняття «метод» означає спосіб пізнання, поняття художнього методу-спосіб образного пізнання дійсності. Категорія художнього методу є однією з наймолодших у теорії літератури: вона виникла на рубежі 20-30-х років XXст. В радянському літературознавстві та естетиці. В історії літератури можна виокремити такі художні методи: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, символізм, модернізм. Кожний літературний метод(за винятком що модернізму)має відповідний літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснований на ньому. Літературний напрям-це конкретно-часовий визначник художнього методу. Адже метод як шлях художнього пізнання не обмежений часовими та географічними рамками, хоч і є історично зумовленим .Напрям же є спільністю митців на основі методу; він пов’язаний з певною добою та країною.Так говорячи про реалізм як метод, як спосіб образного пізнання світу, маємо на увазі позачасову категорію. Реалізм-художній метод Шекспіра і Сервантеса, Дефо і Лессінга, Діккенса і Франка, Драйзера і гончара. Але реалізм як сформований літературний напрям виникає лише у 30-ті роки ХІХст., маючи конкретну естетичну програму й широку спільність митців. Тому відомі терміни «реалізм Віродження» і «реалізм Просвітництва» або менш поширений «античний реалізм» можуть бути застосовані лише до реалізму як методу, якому притаманні на думку С.Петрова, три основні риси: 1)універсальність у зображенні людини, 2)соціальний і психологічний детермінізм, 3)історична точка зору на життя. З реалізмом як літературним напрямом ці терміни нічого спільного не мають. Так само, наприклад, помилково розглядали серед низки напрямів минулого «середньовічний символізм»(термін цей запропонований Ю. Борєвим). Середньовічне мистецтво, дійсно, вщерть наповнене символами та алегоріями. Але про існування напрямів у добу середньовіччя взагалі неможливо вести мову. Категорія напряму народжується лише у другій половині XVIсторіччя. За справедливим виразом А.Гуревича, «символізм середніх віків-спосіб інтелектуального освоєння дійсності». Тобто –художній метод. Виникненення символізму як літературного напряму відбувається у французькій поезії у другій половині XIXст.- в конкретний час і конкретному місці.

Категорію художнього методу необхідно сприймати не догматично та абстрактно, що на жаль, часто –густо робилося в радянському літературознавстві. Художній метод-це не абстрактно-поняттєвий, але живий, образний регулятор творчої діяльності. Методи не є усталеними формами. Вони співіснують, взаємопроникають, збагачують один одного.Різні художні методи поєднуються і в окремому літературному напрямі, і в індивідуальному стилі письменника. Категорія методу покликана допомогти дослідникові у вивченні творчості окремих авторів, напрямів та епох, наближатися до розуміння закономірностей і парадоксів літературного розвитку.