Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1_1 вступ.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
471.55 Кб
Скачать

59. Гіпербола і літота,алегорія і символ у художніх творах.

Гіпербола - один з тропів; велике перебільшення рис і можливостей людини, ознак предметів, явищ з метою надання зображуваному виняткової виразності, виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього,художній засіб, що полягає в перебільшенні властивостей з метою їх увиразнення та надання емоційного заряду:

Ой ще козак не примірявся,А татарин к лихій матері з коня покотився ("Козак Голота")

Куди не поскаче буй-тур Всеволод, там лежать голови половецькії ("Слово о полку Ігоревім");

Постала туга, сном важким приспана.Постала велетом і досягла до хмар (Леся Українка)

Літота (від грецького слова, що означає "простота") — один із засобів підсилення виразності мови; троп, протилежний гіперболі, побудований на применшенні тієї чи іншої ознаки описуваного предмета, явища. Наприклад: "ноги тонісінькі, як олівці", "голівка, як кулачок", "до села рукою подати", "там таке мале, як горобеня", "шийка тонюсінька, як ниточка", "кінотеатр "Україна" за два кроки від Хрещатика".Приклади: "О принесіть, як не надію, то крихту рідної землі" (О. Олесь); "Внучечка качається по садку білим клубочком", бабуся "малесенька, ледве од землі видно" (Марко Вовчок), розмовні вислови на зразок "море по коліна", "на макове зерня", "за

хвильку вернуся" та ін.

Літота є протилежним художнім засобом гіперболі. Літота (грецьк. litotes — простота, помірність) — на противагу гіперболі надмірне художнє применшення рис людей, ознак предметів чи явищ.

У художньому творі гіпербола і літота допомагають письменникові виявити своє ставлення до зображуваного, надаючи мові урочистості, комізму.

Алегорія (грецьк. allegoria, від allos— інший і agoreuo — говорю) — образне інакомовлення, яскраве втілення в конкретному образі абстрактного поняття чи думки. Алегорія - (з грецьк.: інакомовлепня) - один з видів іносказання, в якому конкретний образ є формою розкриття

абстрактного уявлення, судження, поняття. Алегоричний образ відзначається, як правило, загальновпізнаваним характером. У літературі на алегорії засновані такі жанри, як байка, притча.Наприклад, розкриємо алегоричне значення образу Прометея у поемі "Кавказ" Т.Шевченка — образ нескореного кавказького народу.

Приклади: назви творів - "Неофіти" Шевченка, "Досвітні огні" Лесі Українки, "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного, "Собор" О. Гончара; у байках вовк - образ хижості та жорстокості, лисиці - хитрощів та підступності, зайця - боязливості, ведмедя - грубої сили, осла - тупості та впертості тощо; загалом мова байок - езопівська (від імені давньогрецького байкаря Езопа).

Різновидом алегорії є езопівська мова (за ім'ям давньогрецького байкаря Езопа) — це спосіб замаскованого виразу думок через недомовки для уникнення цензурних заборон і переслідувань.

У художній мові творів нерідко наявний і символ (грецьк. symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища. Наприклад, у романі "Огненне коло" І.Багряного наявний символ Божої Матері: "... на чорній, розритій землі лежала горілиць сніжно-біла Божа Мати. З дитям на грудях. Вона була сніжно-біла... Ні, вона була би сніжно-біла, якби не була закривавлена... Вона була закривавлена... це символіка. Це символіка їхньої Вітчизни... ". Божа Мати у Багряного — це символ зневаженого материнства, української нації, України.

Здатність людини до символізації, закладена ще в давній словесній творчості, породила чимало образів-символів у фольклорі (калина - дівоча краса, явір - молодий парубок, два голуби - закохана пара, вінок- дівоцтво , чайка - материнська туга тощо), звідки вони

Художня мова літературиперейшли в літературу. Можна виділити і суто літературну

символіку, приклади якої бачимо в давній геральдичній поезії, у літературних версіях «традиційних» образів-символів (Прометей, Богородиця, Дон Кіхот та ін.), у назвах деяких

художніх творів C'Boaconstrictor І. Франка, «Fatamorgana» М. Коцюбинського, "Правда і кривда" М. Стельмаха, "Скорбна мати" ГІ. Тичини). Символи виконують свою художню функцію

у тексті за умови, якщо піддаються "розшифруванню"