36)Види епічних творів, їх історичний розвиток

Види, жанриепосу

Виникненняепосусягаєпервіснихчасів. У народно-поетичнійтворчостііснуютьтаківидиепосу, як казка, билина, народна дума, легенда, переказ.

Казка — епічнийтвір, у якомурозповідається про фантастичніподії і пригодигероїв. Є казки, героїчні, соціально-побутові, фантастичні, сатиричні, гумористичні, казки про тваринтощо.

Крімнародних, є літературніказки. Відоміказки І. Франка, О. Пушкіна, братів Я. та В. Ґрімм, Андерсена та інші.

Билина — епічнаречитативнапісня, яку в княжічасивиконувалинародніспівці-музиканти. Персонажібилин — народнігерої — богатирІлляМуромець, ДобриняНікітич. Билинивиникли в XI—XII ст. в КиївськійРусі, згодомпоширилися в північних областяхРосії. Рисибилиннихгероївзбереглиукраїнськіказки, такі як "Казка про Котигорошка", "Казка про Кожум'яку".

Легенда (лат. legenda — те, щослідчитати). Цефольклорнийаболітературнийтвір, у якому є розповідь на фантастичну тему. Легендимаютьрізнийзміст. До легенд відносятьпоширені у середнівіки "житія" перших християн, "святих" подвижників і князів. їх читали в церквах, монастирях у дні свят на честь святих. Згодомз'явилисяапокрифічнілегенди з атеїстичними мотивами. Цілегендибулизабороненіцерквою. Відомілегенди про історичніподії і народнихгероїв, про керівникавизвольноївійниХмельницького, фастівського полковника Семена Палія. У легендах про ОлексуДовбуша,МаксимаЗалізняка, УстимаКармалюка, Лук'янаКобилицюрозкриваєтьсяборотьба селян проти феодально-кріпосницькогогніту.

Відомийросійськийлітературознавець М. Бахтін писав, шоепопеямає три конструктивніриси:

1) предметом епопеївиступаєнаціональнеепічнеминуле, "абсолютнеминуле", за висловомҐете та Шиллера;

2) джереломепопеїслугуєнаціональнесказання, а не особистийдосвід;

3) епічнийсвітвіддаленийвідсучасності, тобтовід часу йогооспівувача (автора і йогослухачів), абсолютною дистанцією...

Епопеявсебічнозмальовуєсуспільно-політичнежиття, звичаї, культуру, побут народу, родиннівідносини. її стиль урочистий, викладнеквапливий. Особливемісце в епічних поемах займаютьпромовигероїв, монологи, діалоги.У XVIII ст. епопеювитіснив роман. Епопеями почали називативеликіепічні твори — романи, цикли романів.

37. Види ліричних творів у процесі історичного розвитку

Особливостями творів ліричних жанрів є увиразнено субєктивна форма вираження певного психологічного стан (переживання, що відбувається тут і – зараз), незначний обсяг тексту, густота образів експресія, медитативність, виразність художньої мови, образ ліричного героя, ритмічність, милозвучність мови.

Ряд ліричних жанрів:

пісня

романс

ода

панегірик

епіталама

епістола

епіграма

пастораль

медитація

псалом

пейзаж

Чимало сучасних ліричних творів не має чітких жанрових ознак, тому до них застосовують загальну назву – ліричний вірш.

Пісня (літературна) – невеликий за обсягом ліричний твір, який виконується співом.

Різновидом пісні є романс – сольна лірична пісня про кохання ("Повій, вітре, на Вкраїну" С. Руданського, "Виклик" М. Старицького). Багато пісень літературного походження ("Думи мої думи", "Реве та стогне Дніпр широкий" Шевченко, "Київський вальс" А. Малишка, "Два кольори" Д. Павличка). З часом сприймаються як народні. Схожості з народнопоетичними творами їм надають загальнопоширена тематика, фольклорна образність, словесна мелодійність.

Ода – похвальний ліричний вірш, присвячений видатним особам чи важливим подіям і написаний в урочисто-патетичному тоні. Такі оди Горація, Ломоносова, Котляревського. Різновидом оди є панегірик – хвалебна пісня. Він активно розвивався в давній укр. Літ ("Візерунок цнот" К. Транквіліона-Старовецького, вірші Касіяна Саковича на честь гетьмана П. Сагайдачного)

Близький до пісні псалом – пісенний твір релігійного змісту (духовна лірика).

Жанр започаткований біблійним царем Давидом, пісні якого склали більшу частину книги псалмів під назвою "Псалтир" ця книга здобула популярність в Україні із поширенням християнства. Українські поети з часів І. Сковороди ("Сад божественних пісень") наслідували зміст і стиль псалмів:

Т. Шевченко "Давидові псалми"

Тичина "Псалом залізу"

Маланюк "Псалми степу"

До найдавніших ліричних творів належить елегія – вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, задуму. Виникла елегія в античні часи, поезії (Овідія, Тертел), в укр. Літ. Сформувалася в романтичну добу – першій пол. ХІХ ст. (ранні твори Шевченка , В. Забіла). Зверталися до цього жанру І. Франко, Леся Українка, О. Олесь, Б-І. Антонич, П. Тичина, М. Зеров.

Інший ліричний настрій передає епіталама – весільна лірична пісня на честь молодих, для якої характерні урочистий пафос, витончена образність, пишність вислову. Жанр зародився в античні часи (Анакреонт, Сапфо, Овідій). В укр.літ. до епіталами зверталися М. Рильський.

Думки і почуття автори викладали в листах, які з часом набули ознак літературного жанру – епістоли.

Епістола- віршовий ліричний твір у формі листа послання, в якому автор викладає свої міркування з певних питань. як жанр віршова епістола оформилася у збірках «ПОслання» давньоримського поета Горація. В укр.. літ віршовані листи писали Филипович, І. Франко, М. Вороний, Є. Маланюк. У ліриці існують жанри, які більш підходять для вираження почуттів, думок, суджень, один із них – епіграма – короткий сатиричний вірш, який спрямовано проти певної особи чи негативного суспільного явища і характеризується дотепністю, гіперболізацією. Сформувалася в античні часи у творчості Платона, Сапфо. В укр. Поезії епіграма постала в добу бароко. Епіграми писали І. Франко, М. Вороний, В. Сосюра.

У ліриці бувають твори, автори яких уникають загострених почуттів, прагнуть до гармонії та ідеалізації дійсності, зокрема пасторалі.

Пастораль – ліричний твір, у якому ідеалізовано зображене сільське життя на лоні природи, романтичне кохання пастушок і пастухів. Пастораль належить до буколічної поезії, яка виникла в античні часи. Через давні поетики цей жанр увійшов до укр.. поезії ХVII – XVIII ст. (Г. Сковорода, Ф. Прокопович). У нові часи буколічну поезію творили неокласики (М. Рильський, М. Зеров, Ю. Клен, М. Драй-Хмара)

Популярною в літературі є медитативна лірика. Медитація – філософський вірш на «вічні» теми (добро і зло, життя і смерть). Вона сформувалася у візантійській л-рі. В укр.. літ авторами медитативної л-ри є Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка. Увагу поетів здавна привертала природа, у якій вони знаходили картини, що відповідали їхньому стану душі. Красу і неповторність природи вони фіксували у пейзажній ліриці. Пейзажний вірш - твір, у я кому лірично зображені картини природи. За характером зображуваного розрізняють пейзажні статичні і динамічні, описові, психологічні.

Ліричні жанри, які віками функціонують у літ. З часом змінюються, набувають нових форм.