1. Роль теорії літератури в осмисленні досвіду художньої творчості.Короткі відомості про виникнення і розвиток теоретико-літературної думки.

Теорія літератури-розділ літературознавчої науки, що вивчає специфічні властивості та особливості художньої літератури , закономірності її розвитку, структуру і сутність літературних творів, рівні, аспекти і принципи, методології, методи і недотики їх пізнання, інтерпретації та оцінювання.

Предметом теорії літератури є методологічні , теоретичні здобутки історії літератури, літературної критики і художня література як вид мистецтва, літературний твір як вид мистецтва, літературний твір як естетично-інтернаціональна система, закономірності літературного процесу , генерика та генологія літератури(генерика-система родів, видів, жанрів літ-ри). Основна функція теорії літератури полягає в постійному розвитку наукових основ літературознавства, передусім історії літератури та літературної критики, узагальненні досвіду, здобутків практики історико - літературного процесу , пізнавальних досягнень інших наук(мистецтвознавства, мовознавства, естетики, філософії, психології тощо).

Теорія літератури як науковий інструментарій дослідження тісно пов’язана з методологією, яка визначає ідеологію, стратегію і тактику пізнавальної діяльності.

Передумови та початкові форми критики (герменевтика або екзегетика) з’явилися ще в античності. Герменевтика (грецьке — тлумачення, роз’яснення, коментування) —вчен­ня про принципи інтерпретації, мистецтво розуміння й фі­лологічного тлумачення текстів класичних поетів, теоло­гічного тлумачення релігійних текстів. Як правило, матеріалом критики ставали явища поточ­ного літературного життя, але згодом вона почала торка­тися і літературної спадщини минулого. Отже, літературна критика хронологічно й суттєво є сво­єрідним авангардом літературознавства, що формує перші уявлення про літературні явища і пропагує їх серед чита­чів. Саме через літературну критику теорія й історія літе­ратури пов’язані з самою художньою практикою.

2. Взаємозв*язок теорії літератури з історією літератури та літературною критикою.

Теорія літератури, історія літератури та літе­ратурна критика як основні літературознавчі дисциплі­ни тісно між собою пов'язані. Кожна з них неодмінно використовує здобутки інших двох дисциплін.

 Теорія літератури розвивається завдяки узагальненню та філософсько-естетичному осмисленню фактів і відомостей про окремі художні твори, діяльність письменників, зміну літературних течій і напрямів.

Стан розробки теоретичних проблем може бути задовіль­ним лише тоді, коли дослідник не обмежиться історико-літе-ратурним матеріалом, а й скористається оцінками явищ сучасного літературного процесу, тобто буде спиратися на досягнення літературної критики.

Історія літератури постійно відштовхується від тих загаль­них положень і принципів, що їх розробляє теорія літератури. Простежуючи історико-літературний процес як законо­мірний поступальний рух від минулого до сучасності, історія літератури постійно використовує понятійний і термінологіч­ний апарат теоретика. Погляд на історію літератури з позицій сучасних вимог надає подібним дослідженням широти й актуальності. Таким чином, для історії літератури є бажаною постійна взаємодія з наукою, що досліджує сучасний літе­ратурний процес, тобто з критикою.

Водночас і критика не може обійтися без опори на теорію та історію літератури. Адже в цих науках вона знаходить необхідні підходи до оцінки творів, вивірені часом критерії. Саме літературна критика міцно зв'язує теорію та історію літератури з сучасним розвитком худож­нього мислення, їй належить право першого прочитання нового літературного твору.

 Зміцнення взаємозв'язків між теорією, історією літе­ратури та літературною критикою, їх взаємний рух на­зустріч одна одній, тісне зближення є однією з передумов глибоко наукового вивчення художньої літератури, її по­пуляризації в широких читацьких масах.

 Досвід українського літературознавства переконливо доводить, що поєднання в одній особі теоретика, історика літератури та літературного критика нерідко давало плідні результати. Досить згадати в цьому зв'язку імена І. Франка, М. Драгоманова, О. Білецького та інших.