12.Сучасний стан розвитку машинобудівного комплексу. Провідні центри машинобудування. Проблеми і перспективи розвитку галузі.

Сільськогосподарське машинобудування. У розвитку цієї важливої для України галузі склалася складна ситуація, зумовлена насамперед руйнуванням колишніх економічних зв'язків. Основними виробниками сільськогосподарських машин в Україні є Кіровоград (сівалки), Херсон (кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (грунтообробні машини), Дніпропетровськ і Тер­нопіль (бурякозбиральні комбайни), Коломия, Бердянськ (запчас­тини для зернозбиральних комбайнів), Новоград-Волинський, Вінниця (трактор­ні агрегати).Калиновський завод (Вінницька область) випускає сівалки. В Херсоні виробляються комбайни «Славутич», які можуть збирати круп'яні, зернобобові культури, кукурудзу, соняшник, сор­го, у Рівному – комбайни. Львівський завод виробляє машини для внесення пестицидів та рідких добрив (20 ви­дів). Продукція експортується в Росію, Словаччину, Угорщину, Фінляндію, Казахстан.

Тракторне машинобудування. Його розміщення, зорієнтоване переваж­но на споживача. Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де виробляють не тільки різні модифікації колісних і гусеничних тракто­рів, а й двигуни для них. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці, комплектуючі для тра­кторів – на спеціалізованих підприємствах Сімферополя, Кременчука, Чугуєва, Луганська, Білої Церкви, Одеси. У перспективі розвитку машинобудівного комплексу передбачено розширювати асортимент продукції сільськогосподарського машинобудування, інтенсифікувати оновлення машинобудівної продукції і технічного переоснащення галузей промисловості; створювати високоефективні машини та їх системи для галузі і сфери сільського господарства; розвивати нові машинобудівні галузі та виробництва; створювати нові види машин, устаткування, роботів тощо. Важке машинобудування – це виробництво гірничо-шахтного, підйомно-транспортного, металургійного та енергетичного устаткування. Його характеризує низька трудомісткість і транспортабельність продукції, висока металомісткість. Більшість підприємств галузі випу­скають продукцію невеликими серіями, а також індивідуального призначення. Найбільшим підприємством важкого машинобудування є Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні стани, великі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Основними виробниками металургійного устаткування на Донбасі є Дебальцевський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткуван­ня, заводи у містах Лутугіно, Стаханові, а також Маріуполі. Виробляються верстати для підземного видобутку, бурильні головки, кар'єрні електровози, рудникові вагони, видобувні комбайни (для видобутку руди), бурильні верстати тощо. Головні підприємства галузі: «Донецькгірмаш», Луган­ський завод гірничого машинобудування, Дніпропетровський завод гірничо-шахтного обладнання, Барвінківський та Ясинуватський машинобудівні заводи, «КриворіжНДІрудмаш». Підйомно-транспортне машинобудування виробляють підприємства міст Одеси, Львова, Харкова, Нікополя, Прилук і Дніпропетровська. Найбільшим спеціалізованим підприємством є Львівський завод «Автонавантажувач».

Енергетичне машинобудувиння добре розви­нене і має експортне значення. Нині потреба в продукції цієї галузі зростає у зв'язку з реконструкцією енергетичного комплексу країни. Реконструкції потребують багато ГЕС та ТЕС. Головним розробником енергетичного машинобудування є Харківський «Турбоатом», який належить до відомих фірм світу. Він випускає всі види енергетичного обладнання для ТЕС, АЕС та ГЕС і експортує свою продукцію в 40 країн світу. На існуючих потужностях можна випускати парові, газо­ві, гідравлічні турбіни, котельне обладнання, електрогенератори, трансформатори, електрофільтри та ін.

Миколаївське ВО «Зоря», яке спеціалізується на випуску суднових двигунів, випускає парогазові установки, «ТЕК» у м. Монастирище Черкаської області – парові котли. У виробництві задіяні також Харківські підприємства «Електроважмаш» та «Моноліт», заводи Сум, Краматорська. Трансформатори випускають Запорізький та Миколаїв­ський заводи, трансформаторні підстанції – Хмельницький, високовольтну апаратуру – Рівненський та Коломийський заводи. У перспективі розвитку машинобудівного комплексу передбачено розширювати асортимент продукції важкого машинобудування, інтенсифікувати оновлення машинобудівної продукції і технічного переоснащення галузей промисловості; створювати високоефективні машини та їх системи для всіх галузей і сфер господарства; розвивати нові машинобудівні галузі та виробництва; створювати нові види машин, устаткування, роботів тощо.

13. Основні форми і особливості розвитку зовнішньоекономічних зв`язків України в сучасних умовах. Зовнішньоекономічна політика – це система заходів уря­ду, скерована на зміцнення позицій країни у світовій економіці, у міжнародних економічних стосунках. Вона означає встановлення вигідних економічних зв'язків, одержання пільг у двосторонній торгівлі (принцип «найбільшого сприяння»), досягнення активного сальдо платіжного ба­лансу. Зовнішньоекономічна політика має бути направлена на розширення ринків збуту своєї продукції, на доступ до ринків продукції. Інструментами зовнішньоекономічної по­літики є: врегулювання політичних стосунків з зарубіжними країнами; підтримка національної валюти та валютне регу­лювання; митна політика (встановлення протекціоністсько­го або ліберального мита на експорт та імпорт окремих товарів) тощо.Актуальними напрямками зовнішньоекономічної полі­тики України є:

1.зміцнення позицій на ринках Східної Європи;

2.зміцнення співпраці з економічно розвинутими країнами Західної Європи, США, Канадою, Японією, Австралією, ПАР;3.розширення торговельної співпраці з країнами Середземномор'я, Близького та Середнього Сходу, Пів­денної та Південно-Східної Азії;4.проведення валютного та митного регулювання, лібералізація умов іноземних капіталовкладень для за­лучення іноземної валюти та повернення приналежних Україні коштів, що знаходяться у банках інших держав.

Зовнішньоекономічні стосунки випливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни структури промисловості, впровадження нових технологій, обладнан­ня, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку. Основними експортними товарами є: залізна та марган­цева руди, прокат чорних металів, чавун, кам'яне вугілля, кокс, кальцинована сода, азотні добрива, прокатне та ко­вальсько-пресове обладнання, обладнання для хімічної про­мисловості, тепловози, екскаватори, літаки, енергетичне обладнання, цемент, віконне скло. В імпорті переважають нафта, газ, руди кольорових металів, деревина, бавовна, одяг, взуття, калійні добрива, верстати та обладнання для легкої й харчової промисло­вості, свердловинні установки, засоби обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлоза, риба, а також чимало кондитерських та плодоовочевих виробів, алкогольних на­поїв. Українські товари добре відомі на ринках економічно розвинутих країн і країн, що розвиваються. Особливе місце у зовнішній торгівлі України займають країни Східної Європи. Останнім часом оборот з деякими з них (на­приклад, з Польщею) помітно виріс. Прискореними тем­пами розвиваються торговельні стосунки з країнами За­хідної Європи.Чимала частина зовнішньоторговельного обороту припадає на країни СНД. По­тужний торговельний партнер України – Росія, звідки ми одержуємо нафту, газ, руди кольорових металів, деревину, тканини, обладнання, вантажівки, електроніку. Україна експортує до Росії прокатне, гірничо-шахтове та енер­гетичне обладнання, тепловози, телевізори, залізну та мар­ганцеву руду, кокс, прокат чорних металів, вугілля, а також цукор, соняшникову олію, м'ясо, плодоовочеві консерви.Наступним за обсягом торгівлі партнером є Білорусь. Вона постачає верстати, вантажівки, трактори, калійні до­брива, продукцію легкої промисловості. Наш експорт скла­дається переважно з прокату чорних металів, верстатів та обладнання, цукру, олії. Значне позитивне сальдо торговельного балансу Україна має з країнами Середньої Азії (окрім Туркменістану), Ка­захстаном та країнами Закавказзя. Наш експорт до цих регіонів: прокат чорних металів, обладнання, металорізальні верстати, промислові товари широкого вжитку, цукор, бо­рошно. Імпорт: газ, руди кольорових металів, бавовна, тканини. Значно активізували торгівельні зв'язки з нами США, Канада, Японія та інші неєвропейські економічно розвинуті країни. У групі країн, що розвиваються, найбільше значен­ня для України має Індія. Українські підприємства брали участь у поставках у цю країну комплектного обладнання для будівництва металургійних, енергетичних та маши­нобудівних об'єктів. Окрім того, здійснювались поставки сучасного озброєння. Україна одержує з Індії бавовняні тка­нини, одяг, чай, каву, фрукти, соки. В останні роки активізувалась торгівля з Туреччиною та Республікою Корея.

14. Територіальний поділ праці, як основа формування економічних регіонів.

Територіальний поділ праці (ТПП) – це процес виробничої спеціалізації регіону (території), зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних регіонів та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил.

Власне, в основі територіального поділу праці лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між населенням, що там мешкає, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій – більших. Тому доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який нижчі, відмовившись від виробництва деяких інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.

У межах України виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними). Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку територіального поділу праці.

Виділяють шість різновидів територіального поділу праці.

1. Генеральний

2. Внутрішньорайонний.

3. Довкола економічного центру

4. Постадійний

5. Фазовий

6. Епізодичний

Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону в територіальному поділі праці. Територіальний поділ праці – це одна з форм суспільного поділу праці, нерозривно пов'язана з галузевою її формою. Саме поділ праці диференціює процес виробництва, зумовлює глибину його спеціалізації, формує галузеву структуру, забезпечуючи тим самим високу ефективність індустріального розвитку. При цьому галузі розташовують свої підприємства на території, найбільш сприятливій для їхнього розвитку.

Виробниче спеціалізованими є галузі, що мають коефіцієнт локалізації та виробництва продукції на душу населення понад одиницю та продукція яких великою мірою задовольняє потреби інших регіонів країни.