10.Охарактеризуйте становище в Україні після смерті б.Хмельницького.

Політика І.Виговського -спричинив різке загострення соціально-полі­тичної боротьби в Україні.По-перше, об­рання його геть­маном відбулося спочатку не на Генеральній ко­зацькій раді, а на старшинській, що викликало невдо­волення простого козацтва.По-друге, шляхтич за похо­дженням, гетьман взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтересами козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, який очолили полтавський полковник М. Пушкар і кошовий атаман запорожців Я.Барабаш. По-третс, помилковими і згубними для держави були спроби І. Виговського схи­лити Москву для боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втру­чання Москви у внутрішні справи України. При цьому російський уряд провокував за­гострення боротьби між сторонами, поси­люючи свій вплив в Україні.

Врешті, російський уряд, насторожений са­мостійною зовнішньою політикою І.Вигов­ського і можливим його відходом від союзу з Росією, почав підтримувати М.Пушкаря.По-четверте, для боротьби з опозицією І.Виговський скористався допомогою Крим­ського ханства. У травні-червні 1658 р. геть­манське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опо­зиційного руху. У бою під Полтавою опози­ція зазнала поразки, М.Пушкар був убитий. Похід І Виговського на Лівобережну Украї­ну мав характер каральної експедиції, внас­лідок якої загинуло майже 50 тис. чоловік.

Зближення з Польщею. Гадяцька угода

У протистоянні з Росією І.Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполи­тою і повернувся до ідеї входження козаць­кої України до складу королівства.

У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір, за яким: > Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівство на чолі з гетьманом і входили до складу Речі Посполитої на правах автономії. Визна­валася свобода релігійного віросповідання, зберігалися права і привілеї козаків, дозво­лялося відкриття 2-х академій і без обме­жень - шкіл і друкарень;> з іншого боку, передбачалося відновлення соціально-економічних відносин, що існу­вали до цього, зменшувалася кількість ко­заків, Руське князівство позбавлялося права на самостійні міжнародні відносини.

Російський уряд оголосив І.Виговсько­го зрадником і навесні 1659 р. розгорнув наступ на Україну 150-тисячної армії. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьма­на разом з татарами та поляками завдала нищівної поразки російській армії. Але ско­ристатися результатами перемоги І.Ви­говський не зміг. Його орієнтація на Річ По­сполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке не­задоволення в суспільстві. Посилився антигетьманський рух, провідну роль в організа­ції якого відіграли полковники І.Богун, П.До­рошенко, І.Ковалевський.. Рятуючи життя, І.Виговсь­кий зрікся булави і вирушив до Польщі.

Політика Ю.Хмельницького У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька.У жовтні 1659 р. у Переяславі між геть­маном і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська метрополія підпорядковувалася московському патріарху.

Розкол України на Правобережну та Лівобережну

Восени 1660 р. після невдалих військо­вих операцій проти Польщі Ю.Хмельниць­кий пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписа­ли Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Поспо­литої на автономних засадах (відновлюва­лися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства).

Більшість козацтва і старшини Ліво­бережної України, де переважали проро-сійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмель­ницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невда­лими. Усвідомлюючи свою політичну не­спроможність, Ю.Хмельницький склав булаву. Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.).

* Таким чином, Українська держава роз­кололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебу­вали у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.

11. Чому стала можлива перемога більшовиків в Україні (20-30р.р.) Політика воєнного комунізму. Ще під час наступу на Київ, у січні 1919 р., Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву держави - Українська соціалістична радянська республіка (УСРР). Політичний курс щодо України розроблявся в Москві і враховував, перш за все, інтереси більшовицького центру. Маріонетковий радянський уряд України (в 1919 р. взяв назву Рада Народних Комісарів) на чолі з Х.Раковським проводив ту ж політику, що й уряд Росії - політику "воєнного комунізму":

диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади – ревкомів і комбідів;

націоналізація промисловості, фінансів, зв'язку;

сувора централізація управління виробництвом і розподілом товарів;

державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і перехід до прямого товарообміну;

загальна трудова повинність;

карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам - більше);

запровадження продрозкладки, що означало перехід до примусового вилучення у селян необхідного державі продовольства. Для проведення хлібозаготівель створювалися продовольчі загони, які діяли каральними методами;

"червоний терор" проти реальних і потенційних противників більшовизму.

Політика "воєнного комунізму" була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей. Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух опору, зростало невдоволення і в Червоній Армії. Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ. Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала. Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.

12.Рух опору в Україні в 2 Світовій війні. Коли було утворено УПА. Оцінка її діяльності. В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: 1.Радянський рух Опору (партизани і підпільники), який прагнув до відновлення статусу України в складі СРСР.Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів. Форми боротьби партизан:- диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів; розгром ворожих штабів; диверсії на залізницях. Влітку 1943 р. розгорнулася операція "рейкова війна"; -рейди в тил ворога (найбільш відомий Карпатський рейд С.Ковпака). 2. Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН, який прагнув до відродження незалежної української держави . До початку війни ОУН співробітничала з німцями. В німецькій армії був утворений "Легіон українських націоналістів" Проте спроба проголошення у Львові 30 червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало усіх членів новоствореного уряду на чолі з Я.Стецьком, керівника ОУН С.Бандеру. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські загони, які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Романом Шухевичем. Основними об’єктами партизанських дій з юоку УПА були: -німці та їх союзники, -формування армії Крацової та польське населення, - радянські партизанські загони, підрозділи Червоної армії. Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба. Так, знаменитий Карпатський рейд партизанського з’єднання С.Ковпака влітку 1943 р. призвів до кривавих боїв між оунівськими і радянськими партизанами. З приходом Червоної армії в Західну Україну, ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінському режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х років і носила надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.

13. Внутрішня та зовнішня політика Данила Галицького. Змужнівши, син Романа Мстиславовича, Данило Романович, розпочав боротьбу з чужинцями та галицькими боярами, спираючись при цьому на селян, міщан та служиле дворянство. У 1238 році Данило об'єднав під своєю владою Галицьку і Волинську землі, відновивши єдність Галицько-Волинського князівства.

Територія, на яку У 1239 р. Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак, в період, коли Данило вже відбудував свою державу, на руські землі напали монголо-татари, які після зруйнування в грудні 1240 р. Києва пішли походом на Волинь і Гали­чину. Данило змушений був визнати залеж­ність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлю­вати економіку. Але коритися Данило не думав і готував сили для боротьби проти Золотої Орди.

Данило Галицький

У руслі цієї антимонгольської політики князь:

> уклав союз з угорським королем;

> уклав союз з папою римським: папа обіцяв допомогу Данилу організацією хрестового походу проти монголо-татар, а Данило обіцяв церковну унію з Римом. У 1253 році він отримав від папи римського королівську корону, однак обіцяна йому до­помога не надійшла;

> організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові - заснував Холм і Львів (перша літописна згадка про м. Львів нале­жить до 1256 р.).

Але антимонгольська політика Данила зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити від­новлені ним укріплення міст. Це справило гнітюче враження на Данила і прискорило його смерть у 1264 р.

Але головної своєї мети Данило не досяг - не зміг добитися визволення держави від монголо-татар.

* Українська історіографія вважає Да­нила Галицького одним із наивидат-ніших руських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі.

1. 14. Охарактеризуйте геополітичні зміни в Україні у в другій половині 18 століття.

У другій пол. XVIII ст. Річ Посполита переживала період глибокої економічної і політичної кризи, викликаної анархією в державному управлінні, міжусобними війнами. Цим скористалися сусідні держа­ви -Австрія, Росія та Прусія, які розділили між собою землі Речі Посполитої, внаслі­док чого польсько-литовська держава при­пинила своє існування.

На долі українських земель три поділи Речі Посполитої позначилися таким чи­ном:

> за першим поділом 1772 р. до Австрії

відійшла Галичина;

> за другим поділом 1793 р. до Росії віді­йшло Правобережжя (Київщина, Во­линь, Поділля);

> за третім поділом 1795р. до Росії віді­йшла Волинь (Берестейщина). З переходом Правобережної України під владу Росії тут у 1797 р. було створе­но Київську, Волинську та Подільську гу­бернії.

До Австрійської імперії була приєдна­на в 1775 р. Буковина, яка перебувала до цього часу в складі Османської імперії. Під безпосереднім контролем Габсбургів пере­бувало і Угорське королівство разом з українським Закарпаттям. З 1867 р. Австрійська імперія отримала назву Авст­ро-Угорщини.

* Таким чином, на кін. XVIII ст. україн­ські землі опинилися в складі двох вели­ких імперій - Російської та Австрійської. В історії України почався новий період.

15. У чому виявилися спроби лібералізації України в 2 пол. 50-х – 1пол. 60 р.р. Хто такі Шістдесятники. Реформи в політичній сфері - сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя .Люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки,

-Відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);

-Зросла роль Рад - як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

-Викрито злочинну діяльність Л.Берії та його посіпак в Україні (П.Мешика та ін.), розпочалася реабілітація жертв масових репресій.

-Засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на ХХ з'їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді "Про культ особи і його наслідки". З'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства.

Видатним явищем духовного життя стала поява нового покоління інтелігенції – шістдесятників (цей термін вживався вже на початку 60-х років). Провідними постатями серед них були письменники і поети І.Драч, Л.Костенко, М.Вінграновський, В.Симоненко, В.Стус, С.Гуцало, І.Калинець, художники А.Горська, П.Заливаха, В.Кушнір, літературні критики І. Світличний, І.Дзюба, Є.Сверстюк, діячі кінематографу С.Параджанов, Л.Осика, Ю.Іллєнко та багато інших. . Воно вимагало гарантій вільного розвитку українського народу, його культури і мови. Все це не могло не викликати незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у відході від “марксизму-ленінізму”, “формалізмі”, “космополитизмі”, обмежували їх творчу діяльність, а згодом перейшли до репресій проти них. Однак, частина нового покоління не зріклася своїх поглядів і пішла на конфронтацію з владою. Саме шістдесятники склали ядро дисидентського руху, учасники якого вимагали радикальних змін Національно-культурні процеси переходили встановлені партією рамки лібералізації і на початку 60-х років почали переслідуватися. У 1962-1963 р.р. “відлига” в національно-культурній сфері припинилася. Прикметним є той факт, що у 1959 році конгрес США прийняв закон про “Тиждень поневолених націй”, до числа яких потрапилаУкраїна.

16 - .Особливості економічного та політичного розвитку Зх.Укр. у складі Австро-Угорщини

Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.

Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії - 11% - в Галичині, 8% - в Буковині.

Промисловість, хоч і зробила значний крок вперед, залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинено слабко. Переважаючими галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в р-ні Дрогобича та Борислава, на поч. ХХ ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість. У промисловості домінував іноземний капітал - австрійський, німецький, аглійський, французький.

Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де населення зросло з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910).У порівнянні з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.У XIX ст. в Російській та Австрійській імперіях склалася криза феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило як російський, так і австрійський уряди ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій. В Австрійській імперії реформи були здійснені в 1848-1849 р.р., в Росії - в 60-70-роки XIX ст. Реформи, незважаючи на їх обмеженість, мали епохальне значення - вони створили умови для прискореного капіталістичного розвитку України.

17.////Поясніть чому радянська історіографія називала визвольні змагання «контрреволюцією» 1917—1920 pp. — один з героїчних і драматичних періодів в історії українського народу. У цей час у запеклій і безжальній боротьбі зійшлися численні претенденти на владу в Україні, зброєю вирішуючи, хто і яка форма правління мають право на утвердження. Події цього періоду були революцією не лише соціально-економічною, а й національною. У 1917—1920 pp. процес національного будівництва зробив значний крок уперед. Було проголошено Українську Народну Республіку. Проте Україна втратила шанс уже на початку XX ст. стати незалежною демократичною державою.Радянська історіографія національно-визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. назвала "контрреволюцією", а видатних українських державних діячів М. Гру-шевського, В. Винниченка, С. Петлюру — "платними агентами іноземного імперіалізму". Певні зміни в історіографії проблеми настали лише в часи “хрущовської відлиги”, що тривав з другої половини 1950-х до середини 80-х років. Проте в ці роки радянська історіографія революції залишалася в лоні своїх основних вад. Можливість досліджувати різні аспекти проблеми без ідеологічного тиску мали можливість лише зарубіжні історики.Досліджено повноту і достовірність відображення в історіографії основних подій та явищ, особливостей українського державотворення 1917–1921 рр. Відновлення державної незалежності України сприяло рішучій відмові дослідників від стереотипів радянської історіографії, яка розглядала революційні перетворення в Україні лише під кутом здійснення соціалістичної революції та “тріумфального” встановлення радянської влади в Україні, а діяльність національних урядів як контрреволюційні дії української буржуазії.Встановлення радянської влади в Україні слід трактувати однозначно як насильницьке насадження більшовиками радянського режиму. Це виявилося для більшовиків нелегкою справою, адже це був період протистояння і жорстокої боротьби, а не “тріумфальна хода радянської влади”, як це трактувалось радянською історіографією. З трьох збройних походів на Україну перші два були невдалими, закріпитись надовго їм тут не вдалось.

18.Визначити суть і зміст поняття «перебудова» не воноТермін перебудова використовували,говорячи про вдосконалення управління господарством. Контрольованою бюрократичною кампанією вона залишалась впродовж кількох років а потім переросла у некерований згори революційний процес. Починалась вона з інформації. Відродився дореволюційний термін гласність, під яким розуміли інформацію, що допускалась цензурою. У радянському суспільстві цензурні перепони були абсолютними і тому воно не знало поняття гласності.Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворилося в питання життя чи смерті радянської системи. У березні 1985 р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства.

1. 1985-1988 - період розробки концепції перебудови і здійснення перших економічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

2. 1988-1991 - період активних політичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Визначимо далі зміст перетворень, що відбувалися на кожному із цих етапів перебудови.

19.Проаналізуйте політику гетьмана П.Дорошенка. Чому його боротьба за воз´єднання української держави зазналапоразки? Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П.Дорошенко. Історики оцінюють його як найбільш обдарованого з-поміж усіх гетьманів після смерті Б.Хмельницького . Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі. На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І.Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України. Відкрилася перспектива відродження возз’єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил. Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз'єднання в одній державі. П. Дорошенко опинився у війні на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запоріжжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом. Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно позначилося на розвитку подій. П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М.Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України: Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися. Шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко прагнув знайти найбільш оптимальний варіант. Проте уряди сусідніх держав усіляко протидіяли утворенню Української держави, оскільки поява такої держави суперечила їх власним інтересам. Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: правобережне населення, розчарувавшись у можливості незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округ. У жовтні 1676 р., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно він боровся. Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець Національної революції і її поразку. Революція 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення:

• зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії в складі Росії до 80-х рр. XVІІІ ст.;

• вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

• сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

• збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

сприяла розвитку української культури, перш за все, усної народної творчості, літератури, літописання.