Розділ 2. Теорія виховання сутність, зміст процесу виховання Процес виховання, його структура і рушійні сили

Людина є вінцем природи, але природа не творить людини як цілісної особистості. Вона лише закладає основи і створює передумови для формування особистості. Людина є багаторівневою системою, що виявляється у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів. Вступаючи в життя через соціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і виступає основною школою становлення її як особистості.

Процес діалектичної взаємодії біологічних і соціальних факторів, які впливають на формування людини, не може бути як стихійним. Він вимагає чіткого регулювання і систематизації з боку батьків, вихователів, науково обумовленої системи виховних впливів на особистість дитини.

Виховання – це соціально і педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості; вплив вихователя на вихованця з метою формування в ньому бажаних соціально-психічних і фізичних якостей.

Суспільство як соціальне об’єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої і систематичної, організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу – катастрофа для суспільства, а людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А.Коменський зауважував, що зневага виховання є загибеллю людей, сімей, держав і всього світу. Тому виховання слід розглядати як втілення турботи про її всебічний розвиток, становлення її як вільної особистості.

Отже, виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти в цілому. Завдяки вихованню людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.

Завдання виховання в школі реалізують у процесі навчання і в виховній роботі з учнями у школі та за її межами.

Процес виховання – цілісний процес, в якому органічно поєднані сторони змістова (характеризує сукупність виховних цілей) і процесуальна (характеризує самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя і учня, що включає організацію і функціонування системи виховної діяльності й самовиховання учнів.

Процес виховання є двостороннім (обов’язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя).

Ефективність процесу виховання залежить від рівня сформованості мотиваційної сфери.

Мотиви виховання - це спонукальна причина дій і вчинків людини.

Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Е.Маслоу визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої знаходяться у діалектичному взаємозв’язку. (Схема №1) В цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.

Схема №1

Потреби естетичні (краса, упорядкованість, симетрія, системність, охайність, гармонія)

Потреба в знаннях і розумінні (допитливість, знання, усвідомлення оточуючого)

Потреба у самовдосконаленні (бажання стати кимсь, найти собі застосування, прагнення до успіху)

Потреба в оцінці й повазі (престиж, статус у колективі, визнання, увага, достоїнство, розуміння)

Потреба у спілкуванні, прихильності і любові (сім’я, друзі, приналежність до певної групи однодумців)

Потреби у безпеці, в захисті від насилля і погроз (соціально-економічна стабільність, наявність праці, захищеність)

Фізіологічні потреби в їжі, воді, теплі, рухах, здоров’ї, житті, сні, захисту від стихійних сил

У процесі виховання дітей педагог має постійно дбати про формування у них певних мотивів виховання шляхом актуалізації передусім необхідних потреб. Поступово в силу оволодіння знаннями, достатнім соціальним досвідом кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили – мотиви, програмує процес самовиховання.

Процес виховання – не стихійне явище, він має свою структуру, яка включає:

• оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки (дій). Перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діє стимулююча сила у формі норм, правил, особливостей життєвої поведінки. Людина (дитина) вступає в певну соціальну систему (сім’я, класний чи виробничий колектив та ін.), в якій уже склалися певні правила, норми. Без дотримання цих правил дій їй не обійтися;

• формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності, що відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами і можливостями). Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, активізації психічних процесів людини;

• формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб’єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання які ґрунтуються на істинних знаннях, виступають з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого боку, - “хребтом” поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного “хребта”, без якого особистість буде безвільною, позбавленою свого “Я”, легко піддаючись стороннім впливам;

• формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, відповідності їх рівневі розвитку учнів, пов’язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

Зазначені компоненти перебувають між собою не в лінійній послідовності, а мають діалектичну взаємообумовленість.

Рушійними силами процесу виховання є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності.

Внутрішні суперечності:

• між необмеженими можливостями розвитку людини і обмежуючими умовами соціального життя. Передбачає створення оптимальних умов (організація навчально-виховного процесу, побутові, психологічні умови тощо) для розвитку, життєдіяльності дитини;

• між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно розв’язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії, спрямовані на їх розв’язання. Супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань;

• між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями виховання. Виховний процес повинен будуватися так, щоб його зміст або форми реалізації змісту не викликали спротиву вихованця.

Зовнішні суперечності:

• невідповідність між виховними впливами школи і сім’ї. Нерідко батьки не дотримуються вимог, які висуває до їх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;

• зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Вирішення можливе за умови формування в учнів внутрішньої стійкості й уміння протистояти негативним явищам;

• між окремими впливами вчителів, які працюють у даному класі. Вони не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначається на виховному процесі взагалі;

• між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності. Передбачає існування сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризують наявністю стабільних негативних взаємозв’язків. На подолання їх спрямована виховна робота.

Зовнішні суперечності є тимчасовими, можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому виявлення, усунення, профілактика щодо їх запобігання повинні перебувати в центрі уваги вчителів.

На процес виховання впливають (безпосередньо або опосередковано) фактори, які зумовлені об’єктивними (особливості розбудови незалежної України, відродження національної самобутності, особливості розвитку виробничих відносин, розвиток господарства на засадах ринкових відносин, розширення рамок приватної власності, розширення масштабів спілкування з громадянами інших держав, особливості соціально-економічного розвитку, природне середовище) та суб’єктивними чинниками (соціально-педагогічна діяльність сім’ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів в особі їх працівників, засобів масової інформації (література, радіо, телебачення, відеопродукція та ін.), закладів культури і мистецтва (театри, музеї та ін.). Складність цього впливу зумовлена тим, що важко забезпечити єдність виховного впливу щодо змісту діяльності, обумовленої завданнями виховання.

Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання виховання, закономірності виховного процесу, принципи, методи, засоби, результати виховання, корегування результатів виховання.