6. Змі як соціальний інститут, його функції.

Засоби масової інформації — соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове поширення інформації

Попри суттєві специфічні можливості, засоби масової інформації характерезуються такими загальними особливостями:

— широта аудиторії, спрямованість і швидкість інформаційного впливу;

— сила, комунікативність, постійність і багатофакторність впливу;

— єдність пропагандистського, виховного та інформаційного впливу;

— багатство методів і форм впливу;

— доступність, поширеність, динамічність інформації.

Серед функцій ЗМІ найголовнішими є:

— інформаційна — спрямована на задоволення інформаційних потреб індивідів і соціальних груп щодо різноманітних подій в суспільстві та світі;

— комунікативна — полягає в організації інформаційної взаємодії між різними соціальними верствами населення, а також між громадськістю та джерелом її інформування;

— виховна — пов'язана з формуванням, зміною установок та ціннісних орієнтацій індивідів, заохочуванням аудиторії до пропаганди певного способу життя, з формуванням суспільно значущих рис, засвоєнням соціального досвіду;

— управлінська — виявляє себе в контролі за взаєминами між членами суспільства, а також між ними і системою керівних органів;

— соціальної адаптації та орієнтації — спирається на потреби аудиторії в інформації для орієнтування у соціальних процесах та явищах, адаптації до змін соціальних, політичних, економічних умов життя;

— соціальної ідентифікації — базується на потребі людини відчувати свою спільність із певними соціальними групами, верствами тощо;

— відтворення певного емоційно-психологічного тонусу — спрямована на зняття психологічної напруги тощо;

— рекреативна — пов'язана з відпочинком, розвагами тощо.

7.8 Підприємництво в Україні: соціологічний аспект.

Підприємництво як соціально-економічне явище охоплює практично усі сфери життя суспільства, торкаючись його ідеології, культури, відносин, поглядів на шляхи подальшого розвитку соціальної системи. підприємництво несе в собі великі потенційні можливості, які, насамперед, пов’язані з творчою природою людини, розкриття якої залежить від створення для її розвитку суспільством усіх належних політико-ідеологічних, соціально-економічних, соціокультурних і соціально-психологічних умов.

Як показує досвід України, перехід до ринку, позбавлення залежності від тоталітарності, принципів командно-адміністративного управління – це тривалий процес, який пронизує усе суспільство. Не обминув цей процес і ставлення до розвитку підприємництва, з яким у масовій свідомості дуже часто пов’язуються різного роду упередження, недовіра, стереотипність мислення, осуд його окремих проявів.

Формування ринк системи господарювання в Укр. пов’язане із зростанням підпр активності в усіх сферах економіки. Підприємництво відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація амін-команд ек в соціально-спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро так і на макроек рівні. Підприємництво базується на самостійній, ініціативній, систематичній діяльності.

На сьогодні, говорячи про розвиток підприємств в Україні та соціологічний аспект цього явища, треба сказати про 2 його прояви, які стосуються умов виробництва та започаткування тенденції до соціалізації праці та капіталу. Соціалізація капіталу у трансформаційній економіці України перебуває на етапі формування, що викликає “розриви в соціальній тканині суспільства” [3, с.31]. Проявом цього стала соціальна незахищеність широких верств населення і випадання з нормального процесу життєдіяльності цілих суспільних груп. Стосовно соціалізації праці, яка передбачає перетворення праці із засобу заробляння грошей на засіб самореалізації індивіда, то цей аспект передбачає рух по ієрархії потреб від нижчого рівня – задоволення фізіологічних потреб людини, до вищого – її самовдосконалення і самореалізації. На перший план виходить творчий елемент (не просто накопичення нових знань і навичок у процесі трудової діяльності, але й уміння їх творчо застосовувати), що по суті свідчить про вироблення ноу-хау у процесі праці. Цьому значною мірою сприяє рівень розвитку соціальної сфери, зокрема базових її елементів – системи освіти, охорони здоров’я, сфери культури.