4. Політика як соціальний інститут, його функції.

Політика - це своєрідна сфера відносин між соціальними групами та спільнотами, яка пов'язана з їх боротьбою за владу, з визначенням форм, завдань, змісту діяльності держави. М.Вебер визначає політику як «прагнен-ня до участі у владі або здійснення впливу на розподіл влади, чи то між дер-жавами, чи всередині держави, між групами людей, котрі її складають. За словами Р.Арона, політика - це боротьба за владу та пов'язані з нею перева-ги».

М.Вебер вважав, що держава - це відносини панування людей над лю-дьми, що спираються як на засіб на легітимне (визначене тими, ким керу-ють) насильство. Він виділяє три типи легітимного панування, що характе-ризують мотиви підкорення. Перший тип - легальне легітимне панування -передбачає правову державу, де всі підпорядковані закону. Другий тип - традиційне легітимне панування ґрунтується на вірі у непорушність, священність давніх порядків і звичаїв. Третій тип - харизматичне панування - пере-дбачає особисту відданість керівникові, вождю, пов'язану з вірою й чого особливі якості, його священний дар (харизму). Існують й інші типи легітимності, зокрема, ідеологічні (класова, націоналістична), ін., пов'язані із ви-правданням влади, тієї чи іншої ідеології.

Політика, як і всі інші сфери соціального життя, має свою специфічну структуру. До неї входять такі складові як політична свідомість, політичні організації та політичні відносини.

Політична організація - це сукупність усіх державних і недержавних закладів і організацій, які реалізують політичну владу, беруть участь у регу-люванні взаємовідносин між соціальними групами. До неї входять органи державної влади і державного управління, заклади, організації, які ставлять політичні цілі. Це -- політичні партії, громадські організації, а також такі неформалізовані інституційні форми, як мітинги, демонстрації і т.д.

Політична свідомість - це почуття, настрої, погляди, уявлення, ін-тереси, ідеї, ідеали, цінності, переконання, пов'язані зі ставленням соціаль-них груп до політичної влади, шляхів і засобів її завоювання та утримання.

Політичні відносини - це стійкі політичні зв'язки і взаємодії, які утво-рюються у зв'язку з функціонуванням політичної влади. Це стосунки полі-тичних діячів, керівників і маси, еліти та електорату (виборців), еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки і т.д.

Політика як соціальний інститут виконує ряд функцій:

ціннісно - орієнтаційну функцію;

управління і керівництва політичними і суспільними процесами;

інноваційну функцію;

інтегральну функцію;

функцію виховання і формування особистості.

5. Релігія як соціокультурний інститут, його функції.

Релігія як соціальний інститут є системою соціальних норм, ролей, історично сформованим комплексом вірувань і звичаїв, ритуалів (культів), стандартів поведінки, духовних цінностей і заповідей, що містяться в духовних текстах, за допомогою яких організується, спрямовується і контролюється релігійна діяльність людей.

Релігія як соціальний інститут існує на двох рівнях:

1) ціннісно-нормативному, що є складною системою вірувань, символів, цінностей, духовних заповідей, які містяться в релігійних текстах. Вони вміщають моральні цінності й настанови, які акумулюють у собі норми і правила людського співіснування, що вироблялися протягом віків.

2) організаційному, тобто церковному.

За релігійно-етично-господарського підходу, розробленого М. Вебером, усю людську спільноту умовно поділяють на народи іудео-християнсько-мусульманських традицій (Захід), що репрезентовані індуїзмом, буддизмом, конфуціанством і даосизмом (Схід — індійці, китайці та ін.).

Функції релігії.

К. Маркс розумів релігію як важливий соціальний чинник, що виконує досить реальні функції в суспільстві:

• ідеологічну, бо виправдовує існуючі соціальні порядки;

• компенсаторну, бо є «серцем безсердечного світу».

М. Вебер вважав, що головна функція релігії — визначення сенсу раціоналізації людської діяльності.

Більшість вітчизняних соціологів додержуються думки, що соціальний інститут релігії виконує інтегруючу, регулятивну, психотерапевтичну та комунікативну функції.

Інтегруюча функція притаманна всім релігіям. Прийняття певної релігії, її символів, цінностей включає людину в певну спільноту, а спільне виконання обрядів згуртовує людей, стабілізуючи цю спільноту.

Інтегруюча функція насамперед поширюється на конкретну конфесію, а коли їх у суспільстві кілька, то можливі міжконфесійні конфлікти. Проте релігія завдяки своєму гуманістичному спрямуванню виконує загальну стабілізуючу роль.

Регулятивна функція полягає у підтримуванні й посиленні дії традиційних для спільноти норм поведінки та в здійсненні соціального контролю.

Отже, регулятивна функція релігії водночас є й ціннісно-нор­мативною, бо вона приписує віруючим певні стандарти поведінки, зумовлені панівними релігійними цінностями, продиктовані релігійними канонами. Канони будь-якої релігії обов’язково містять певну частину загальнолюдських цінностей і гуманних норм.

Психотерапевтична функція інституту релігії полягає в тім, що різні релігійні дійства — богослужіння, молитви, ритуали заспокійливо діють на людей, породжують позитивні емоції, вселяють упевненість, захищають від стресів.

Комунікативна функція реалізується в процесі взаємного спілкування віруючих.

Усі ці функції є універсальними і притаманні кожному типу релігії.