5.2.Обєкт та предмет соціології культури.

Соціологія культури – це одна з найважливіших галузей науки про суспільство, оскільки вона вивчає й аналізує найбільш складні і фундаментальні характеристики людини і суспільства, їхню здатність до ефективного матеріального і духовного розвитку. Предметом соціології культури як наукової галузі є місце і ролі цілісної системи культури суспільства, закономірностей і випадковостей її виникнення й розвитку, явищ і процесів, конкретних матеріальних і духовних цінностей та діяльності людей з їх створення, накопичення, збереження, реалізації і передачі новим поколінням.

. Предметом соціологічного дослідження культури може бути:

• уся система культури як єдине ціле чи будь-який її вид, що розглядається у взаємодії з іншими суспільними системами;

• кожний з елементів соціодинаміки культури, культурної комунікації, що вивчаються у співвідношенні з іншими елементами культури чи з іншими суспільними системами.

Учені виокремлюють такі три складові предмета вивчення соціології культури:

1) суспільство як соціокультурна система (рівень сукупної людини) і субкультури спільнот, що належать до неї;

2) культура соціальної організації (уся сукупність організацій, в яких діє сукупний працівник);

3) культура людини-індивіда, що включає такі сфери, як наука, мистецтво, освіта й виховання.

Об'єктом соціології культури є культура суспільства Як соціальне явище, її виникнення, розвиток, тенденції та суперечності, вплив на різні суспільні групи та її місце у духовному житті суспільства.

Що вивчає соціологія культури: 1.закономірності розвитку людської діяльності в її двох найважливіших вимірах:матеріальна та духовна; 2.рівні розвитку культури та її носії: емпірична, народна, масова, домінуюча, контркультура; 3.субкультури притаманні суспільству; 4. закономірності взаємозв’язку локальної культури з мегакультурами людства; 5.визначення способу життя конкретної людини за такою матрицею: мова, цінності, традиції, звичаї, норми, манера поведінки, етикет, мода, якість житла, умови праці, ставлення до релігії, проводження вільного часу.

1. Політична теорія м.Вебера.

Значний внесок у соціологію кінця XIX — початку XX ст. зробив німецький вчений Макс Вебер (1864— 1920), автор праць з економіки, права, філософії, історії та соціології.

Окремим напрямом його наукових досліджень була соціологія політики і права. Метод розуміючої соціології дав змогу по-новому оцінити зміст і механізми влади. Легітимне (ненасильницьке) панування людини над людиною можливе, за Вебером, лише тоді, коли підлеглі усвідомлюють користь того, що ними керують інші люди. Беручи до уваги три підстави для такого розуміння, він відповідно виділяє три чистих типи панування:

1. Традиційне — базується на звичаях, традиціях певної поведінки, певного типу підкорення. Найбільш чистим його типом є панування патріархальне: батька родини, царя.

2. Харизматичне — опирається на безперечну довіру до лідера. Харизматичний лідер — не просто старша за посадою людина, а обов'язково вождь, за яким ідуть послідовники. Харизмою,(Божим даром) наділені великі полководці, видатні політики, пророки, засновники держав.

3. Легальне — ґрунтується на довірі до права, закону, згідно з яким підкоряються не особистості, а чинним законам.

Розглядаючи систему легального панування, М. Вебер значну увагу приділяє аналізу апарату влади — бюрократії, вбачаючи в ньому технічно найчистіший тип легального панування, найраціональнішу форму здійснення влади.

Веберівські дослідження започаткували концепції наукового управління суспільством. Проблеми, які він розглядав, є і нині провідними в соціології. Обґрунтованими ним базовими соціологічними поняттями і тепер керуються фахівці при вивченні соціальної структури, процесів соціальних змін, при аналізі соціальних диспозицій особистості, її мотивів і ціннісних орієнтацій, поведінки у виробничій, політичній, культурній сферах.