10.2 Релігія як соціальний інститут, ефективність його функцій.

Релігія як соціальний інститут є історично сформованим комплексом вірувань, символів, дух цінностей і заповідей, що містяться у духовних текстах, за допомогою яких організується, спрямовується і контролюється релігійна діяльність людей. Релігія як соціальний інститут існує на двох рівнях: 1) ціннісно-нормативному, що є складною системою вірувань символів, цінностей, духовних заповідей, які містяться у релігійню текстах (у християн — Біблія, у мусульман — Коран). З них віруючі дізнаються про релігійні уявлення щодо будови світу, природи, чер­пають уявлення про космос, людину, суспільство. Із цих знань фор­муються поняття та ідеї, що справляють сильний вплив на психіку та емоції віруючих, породжуючи страх, радість, любов до Бога. Ре­лігійні знання й вірування можна розглядати як ціннісні системи, котрі займають неабияке місце в духовній культурі суспільства, бо вони здатні змінювати поведінку людини, їхній зміст включає мо­ральні цінності й установки, які акумулюють у собі норми і правила людського співжиття, що вироблялися протягом віків. 2) організаційному, тобто церковному. У структуру церкви входять клір (священно- і церковнослужителі) та миряни — прості віруючі. Функції: Інтегративна функція притаманна всім релігіям. Прийняття певної релігії, її символів, ціннос­тей включає людину в певну спільноту, а спільне виконання обрядів об'єднує людей, стабілізуючи цю спільноту. Релігія завдяки своєму гуманістичному спряму­ванню виконує загальну стабілізуючу роль. Регулятивна функція полягає у підтримуванні й посиленні дії традиційних для спільноти норм поведінки та у здійсненні соціаль­ного контролю. Соціальний контроль соціальним інститутом релігії здійснюється як формально - через заохочування й покарання ві­руючих церковними організаціями, так і неформально — самими ві­руючими як носіями моральних норм стосовно свого оточення. Регулятивна функція релігії водночас є й ціннісно-нор­мативною, бо вона приписує віруючим певні стандарти поведінки, зумовлені панівними релігійними цінностями, продиктовані релі­гійними канонами. Канони будь-якої релігії обов 'язково містять пе­вну частину загальнолюдських цінностей і гуманних норм. Психотерапевтична полягає в тіім, що різні релігійні дійства породжують поз емоції, вселядть упевненість, захищають від стресів. Комунікативна реалізується в процесі взаємного спілкування віруючих.

10.3 Основні елементи структури релігії.

Релігія є одним із найдавніших соціальних інститутів і має досить складну структуру. Основними елементами є релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні організації. Релігійна свідомість – це релігійна віра, релігійні норми, символи, ціннісні орієнтації, санкції, заборони, упередження і т.ін. Релігійна свідомість буває масовою, груповою та індивідуальною. Релігійна діяльність – це практично духовне освоєння світу. Розрізняють два види релігійної діяльності: позакультову та культову. Позакультова діяльність здійснюється в духовній та практичній сферах. Розробка релігійних ідей, систематизація та інтерпретація догматів теології відносяться до духовної сфери. До практичної сфери належать місіонерська діяльність релігійних індивідів (їх групи); викладання богослівських дисциплін у навчальних закладах; управлінська діяльність у системі релігійних організацій та ін.Культова діяльність – це культ у власному розумінні цього сло­ва, тобто це релігійні дії віруючих (поклони, вставання на коліна, складання рук, хресне знамення тощо при молитвах, а також сим­волічні боготворчі акти – богослужби, обряд, проповідь, жерт­ви, таїнства). Релігійні відносини залучені до систем суспільних відносин матеріальних та ідеологічних. Вони складаються відповідно з релі­гійною свідомістю, існують через релігійну діяльність. У зв"язку з цим релігійні відносини бувають культові (існують через культову діяльність) та позакультові (існують через позакультову діяльність). Носіями релігійних відносин виступають релігійні індивіди, групи. Структура релігійної організації пов’язана з традицією та звичаєм, церковним правом або статутом.

10.4.Соціологічна оцінка сакралізації та секуляризації. Функції релігії змінюються з розвитком суспільства. Ці зміни відображені в поняттях «сакралізація» та «секуляризація». Сакралізація – це процес залучення у сферу релігійного санкціонування інших форм масової (індивідуальної) свідомості, соці­альних відносин, діяльності людей та інститутів. З цим зв'язане підвищення впливу релігії на суспільну систему, поширення її функцій у суспільстві. Інакше кажучи, це процес, при якому в основі суспільних відносин лежить культова релігійна діяльність.Сакралізація характерна для ранніх стадій історії релігії, реци­диви її виявляються й пізніше. Саме через сакралізацію релігійний комплекс виконує свою основну функціональну роль у суспільстві, оскільки освячує фундаментальні соціальні зв'язки, які надають спільнотам ієрархічної цілісності. У первісних суспільствах весь соціальний устрій був релігійно освячений. Всі писані й неписані закони пояснювалися божественною волею, яку до людей доносили пророки, котрі "знали й розуміли" волю богів. Тому невиконання їх, відповідно, могло викликати гнів богів і подальше суворе покарання винуватців. При цьому для первісних людей контроль за виконанням цих законів здійснювався як по вертикалі (Боги), так і по горизонталі (з боку одноплемінників).

Секуляризація – це процес, протилежний сакралізації, це, навпаки, визволення масової та індивідуальної свідомості від впливу релігійних ідей, соціальних відносин – від релігійного санк­ціонування, тобто вивільнення суспільного життя від впливу релігії та церкви, перехід функцій, що виконувала релігія, до інших со­ціальних інститутів.Процес секуляризації найбільш притаманний соціалістичному суспільству

Це – ровесниця атеїзму та один із його проявів. В сучасну епоху соціального прогресу, стрімкого науково-технічного розвитку, секуляризацію пов’язують із зменшенням впливу релігії на духовність людини і звуженням впливу церкви на суспільні відносини. Церкву відокремлюють від держави, звільнення сфери освіти від впливу церкви, також, усунення релігійних сюжетів з мистецтва, взагалі, устремління зробити науку автономною, щоб виключити можливість релігійного впливу та присутності. За такими діями криються різні негативні наслідки та деградація суспільства: споживацтво, розпад сім’ї, наркоманія, пияцтво, розгнузданість особи, безвідповідальність... У цьому випадку можна говорити про секуляризацію суспільства, а також – особи чи певної групи осіб.