9.6 Формування і управління громадською думкою як соціально – політичним феноменом.

Основним змістом політичного життя є організація, регулювання, контроль і управління взаємовідносинами індивідів, соціальних спільностей, верств, класів, націй з приводу захисту і реалізації своїх інтересів.Люди по-різному ставляться до політики, багато таких, хто прагне ігнорувати політику, дистанціюватися від неї. Це нераціональна політична поведінка людей, які мають низький рівень політичної свідомості й самосвідомості. Політика неминучо входить у життя кожної людини від народження до самої смерті у вгляді конституції, законів, правових актів і норм, впливу різних державних органів, закладів, функціонерів, організацій громадянського суспільства на повсякденне життя і поведінку індивіда, соціальної групи, класу, нації.Кожен громадянин мусить брати участь у політиці на рівні і в обсязі тих соціальних ролей, які він виконує, того соціального статусу, який він реально має.

Сфера приватно-гром. життя людей це зона вільних дій і взаємовідн. Індивідів відповідно до їхніх власних інтересів, цілей і бажань. Це сфера презентує громад.сусп. як асоціацію вільних громадян та їхніх самодіяльних організаій, що захищають їхні інтереси.

В громадськ. сусп. люди взаємодіють самостійно і вільно, виходячи із своїх особистих індивідуальних цілей, потреб та інтересів.

Це сфера самодіяльності, самоорганізації і самоупр. людей. Гром. сусп. вимагає певних умов і гарантій прав. і свобод людини з боку правової держави, тому може ств-тися, функц.-ти і розвив. лише разом із правовою державою.

9.7 Мотиви соціально – політичної поведінки .

Кожна особа є передусім членом певних соціальних спільностей — класових, етнічних, демографічних, професійних тощо. Соціальна приналежність, навіть тоді, коли вона несповна або й зовсім не усвідомлюється особою, впливає на її політичну поведінку, спонукає до поведінки як представника тих чи інших соціальних спільностей. Глибинні мотиви політичної поведінки пов’язані з класовою і соціально-професійною приналежністю особи, яка визначається такими соціально-економічними чинниками як відношення до власності на засоби виробництва, місце в системі суспільного поділу праці, спосіб одержання та розмір доходу. Ця об’єктивна соціальна приналежність детермінує умови індивідуального існування особи, а значить, ту чи іншу її політичну поведінку.

Політична поведінка — це будь-яка форма участі у здісненні влади (впливу на владу) або протидія її здісненню.

     Поширеною є типологія політичної поведінки запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність).

Політичне відчуження — процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її.

     Більше того, політики виділяють таке явище абсентеїзм — ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах різного рівня.

Тема 10 Соціолоігя релігії

10.1 Предмет соціології релігії, о-сті соціологічного вивчення релігії.

Соціологія релігії — це галузь соціології, що вивчає релігію як соціальний інститут у взаємодії з іншими соціальними інститутами в суспільстві, як соціальне явище, як важливу структурну складову суспільства в різних її соціальних проявах і на різних соціальних рівнях.

Соціологічні дослідження релігії ґрунтуються на загальних теоретичних засадах та методології соціального пізнання, на принципах історизму.

Релігія має 4 виміра: це форма суспільної свідомості, це специфічний світогляд, це бачення світу, це спосіб пізнання світу: засновані на неземних трансцендентних почуттях. Соціологія релігії відноситься до числа спеціальних соціологічних теорій. Вона повинна відображати перш за все: соціальні умови, що породили релігію; місце та роль релігії у суспільстві; функції релігії у суспільстві; соціальні закономірності розвитку релігії; соціальну структуру та взаємодію її елементів; вплив релігії на інші сторони життя людей: їхні життєві по­зиції, сімейне життя і т. ін. Предметом соціології релігії є широке коло проблем, що визначають соціальну сутність, місце і роль релігії та церкви у суспільстві, її соціальні функції,закономірності і випадковості, ставлення до релігії та церкви різних соціальних спільностей, взаємодію світових релігій тощо.У соціології релігії виділяють такі рівні знання: 1)система фундаментальних положень, що розкривають суть релі­гії, її відношення до економічного базису, її соціальні корені тощо; 2) система знань, яка характеризується меншим ступенем уза­гальнення в порівнянні з першим рівнем. До понять цього рівня відносяться «структура релігії», «функції релігії», «рівні релігійної свідомості», «культ», «релігійна група», «секта», «церква» і т. ін.; 3)сукупність понять, що інтерпретуються, та емпіричних узагальнень: «релігійність», «критерії релігійності», «стан релігійності», «відношення людей до релігії та атеїзму» і т. ін. Операціональна інтерпретація понять відіграє важливу роль у розробці методики соціологічних досліджень, а емпіричні узагальнення є основою тео­ретичного аналізу.