4.7. Проблеми соціалізації особистості в умовах ринкових відносин.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, тощо.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого процесу дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу.

Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільного середовища), то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості).

У сучасних умовах, коли поширюються можливості вільного самовизначення і самоформування індивіда, його самоорганізації та самоуправління, роль самосвідомості і саморегуляції постійно зростає(важлива характеристика соціалізації на сучасному етапі), треба приділяти особливу увагу у формування самосвідомості кожного громадянина, особливо молодого – майбутнього України.Становлення ринкових відносин формує особливий тип особистостей – конкурентноздатний підприємливість, мобільність, раціоналізм, вигода.

4.8. Соціальна спрямованість особистості у сучасному суспільстві.

Спрямованість особистості — це інтегративна якість, яка визначає сукупність стійких мотивів, що орієнтують життєдіяльність особистості. ;

У сучасному, динамічному суспільстві, що набуває все яскравіше постіндустріальних рис, особистість спрямована на інтеграційні процеси, інтелектуальний та духовний розвиток. Все більшого значення набувають культурні та моральні цінності, посилюється взаємозалежність та взаємодоповнюваність індивідів. Збільшується роль інформатизації в соціумі.

Спрямованість особистості характеризується її потребами, потя­гами, бажаннями, інтересами, схильностями, ідеалами, цінностями, сві­тоглядом, переконаннями та мораллю. Сутність спрямованості полягає в тому, що вона дає відповіді на питання не стільки про те, чого хоче людина, скільки про те, чому вона цього хоче, а відтак визначає її по­ведінку, діяльність.

Загальну характеристику спрямованості особистості можна викласти лише спостерігаючи за життєдіяльністю людини.

Рівень спрямованості характеризує соціальну зрілість особистос­ті, ступінь її свідомості і моральності (від повної узгодженості до за­перечення).

Широта спрямованості засвідчує коло інтересів особистості (най­вища оцінка — професійні, мистецькі, художні, спортивні та інші ін­тереси, а найнижча — відсутність інтересів).

Інтенсивність спрямованості пов'язується з емоційним забарв­ленням життєдіяльності і може змінюватися від нечітких потягів через усвідомлене бажання й активне прагнення до повного переконання.

Стійкість спрямованості характеризується її часом: не змінюється з юнацтва — змінюється декілька разів — повна нестійкість мотивів цінностей.

Дієвість спрямованості — це активність реалізації цілей у діяльно­сті: всі переконання і прагнення реалізуються, здійснюється їх більша (менша) частина, реалізуються лише ті, які легко здійснити, або повна пасивність.