3.13. Соціологічне тлумачення соціальної організації, її структури

-група інституційного характеру, яка виконує певну суспільну функцію (банк – накопичення, розподіл і впорядковане викорис­тання грошей, школа – передача знання молодому поколінню і йо­го соціалізація, сім'я – народження дітей і їх виховання і подібне).

Організація як соц. група орієнтується на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур. Дії її членів чітко скоординовані на досягнення спільних для неї результатів у певній сфері діяльності. Вн стр-ра соц. організації є високо формалізованою в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки їхніх членів, є центральним ел будь-якої організації. Центральним ел будь-якої орг є соц структура. Вона ре­презентується нормативною сист (структурою) і фактичним порядком (поведінською струк). До нормативної сист входять цінності, норми та ролеві очі­кування, до поведінської - дії, взаємодії і сантименти, що не рег­ламентуються нормами і правилами. Дії і взаємодії членів організа­ції багато в чому залежать від сантиментів (симпатії та антипатії, прихильність і ворожість).

За мірою формалізації вирізняється формальна соціальна стру­ктура, в якій соц позиції і взаємозв'язки між ними чітко спе­ціалізовано й визначено незалежно від особистих х-к членів організації, що займають ці позиції, і неформальна струк­тура, яка складається із сукупності позицій і взаємозв'язків, що формуються на підставі х-к особистості, і базується на відносинах престижу і довіри.

Надзвичайно важливими в соціальній організації є цілі, заради яких ця організація утворювалася. Ціль - це бажаний результат чи ті умови, котрих намагаються досягти, використовуючи свою акти­вність, члени організації для вдоволення колективних потреб. Важливою складовою організації є члени організації, кожен з яких має певні якості та навички, що дають змогу займати п вні позиції в соціальній структурі і виконувати відповідні соціальні ролі. Члени організації взаємодіють відповідно до нормативної і поведін­ської структури.

Типи організацій: адміністративні, громадські, асоціативні, виробничі. Розрізняють добровільні та примусові. Етапи входження до організації: адаптація, актуалізація

3.14. Сутність теорії соціальної стратифікації

Стратифікація – існуюча в сусп., а також в спільнотах і групах нерівність, розшар, яке виявляється у неоднаковому доступі до соц. благ, ресурсів і володінні ними. Ознаки нерівності: форма власності, розмір доходу, обсяг влади, престиж, професія, рівень освіти, стать, вік, національність, походження. Теорія соц. стратифікації базується на уявленні, що страта являє собою реальну спільноту, що емпірично об’єднує людей на спільних позиціях. В осн. теорії – об’єднання людей у групи та протиставлення їх ін. групам за статусними озн.

Страти – великі сукупності людей, які вирізняються за своїм становищем у соц. ієрархії сусп. Осн. утворення страт є природна і соц. нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та псих. властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особл., родинні зв’язки, фізичні та психологічні особл.). Нервність, зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності, проте головною рисою людського сусп. є соц. нерівність, зв’язана з відмінностями, що зумовлені соціал. чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соц. роллю (інженер, політичний діяч).

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем адапт і соц акт), маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.