2.25 Витоки української соціології, її характерні риси

базою розвитку української соціальної думки, як і української нації взагалі, є Київська Русь, суспільне життя якої склалося в межах давньоруської держави. Слід зробити наголос на тому, що самобутня думка на Русі формувалася під впливом античної та візантійської філософії. Провідною ідеєю цього історичного періоду була ідея об’єднання всього східного слов’янства в єдину незалежну державу. Так, перший митрополіт Київської Русі Іларіон зазначив у своїй праці “Слово про закон та благодать”, що рівноправ’я народів є запорукою величі Русі.

Історія зберегла до нашого часу кілька цікавих документів — пам'яток соціальної думки Київської Русі: «Повчання Володимира Мономаха», «Слово Даніїла Заточника», «Слово о полку Ігоревім» тощо. «Повчання Володимира Мономаха», наприклад, викладає правила суспільної моралі, пропагує ідею правосуддя великого кня­зя. У різні історичні часи висловлювалися суперечливі думки з при­воду козацької держави як прототипу українського національного суспільства. Апогею свого розвитку ко­зацьке суспільство зазнало за часів національно-визвольної бороть­би під головуванням Богдана Хмельницького. Влада українського гетьмана тоді розповсюджувалася на Київське, Бреславське, Черні­гівське воєводства. На цій території Хмельницький і намагався створити козацьке суспільство та незалежну державу.

Важливий внесок у розвиток соціальної думки в Україні в XVII — XVIII ст. зробила Києво-Могилянська академія. Викладачі та випу­скники цього навчального закладу відіграли значну роль у станов­ленні вітчизняної культури. Вершиною розвитку просвітництва й гуманістичних традицій академії стала соціальна філософія видаї ного мислителя, поета, мандрівного філософа й просвітника Г. С. Ско­вороди (1722 — 1794). У своїх філософських працях він підкрес­лював проблему справедливої рівності людей, права кожної особи на свободу та щастя. Наступний етап розвитку соціальної думки в Україні збігається з періодом кризи феодально-кріпосницької системи в Росії. У 1846 р. Києві було створено Кирило-Мефодіївське товариство, засновни­ками його стали Костомаров, Гулак, Куліш, Білозерський, а пізніше р. Г. Шевченко. За допомогою цього товариства слов'янських на­родів та формування розповсюджувалися ідеї звільнення всіх сло­в'янських народів та формування слов'янської федеративної рес­публіки.

2.26 Особливості і зміст основних етапів становлення соціології в Україні

Соц. думка в Україні розвивалася такими відомими людьми: Володимиром Мономахом, Ярославом Мудрим, Сковородою та іншими з появою сусп. (протосоціологія в Україні). З появою соц. як науки в Європі починається її становлення в Укр. (середина ХІХ ст.). Тодішні дослідники були спочатку громадськими діячами, а вже потім соц. Вони в основному трансформували погляди Конта, Спенсера, Маркса, хоча окремі оригінальні ідеї висловлювалися. Наприкінці ХІХ ст. спостерігається бурхливий розвиток соціології: Подолинський, Франко, Потебня та ін. Укр. соціологія до 1917 року розвивалася переважно в даіспорі. Наступний період: 1917 р. – до 30-х рр. ХХ ст. (соціологічна думка розвивалася під впливом марксизму, виникає соціальна інженерія та інші галузі прикладної соціології, в окрему науку так і не інституювалася через політичні обставини, критикувалася західна соціологія). У 30-ті рр. соц. переживає період репресій та терору, марксизм стає основною ідеологією, розвиток науки блокується, спостерігається ізоляція від світової соц. думки. Наступний період – 50-80-ті рр. – відродження соц., формується як окрема наука, запроваджується в систему освіти. З 80-х рр. – до сьогодення – суттєво переглядається роль соціології, проводяться масштабні соціологічні дослідження. У 2001 році вийшов указ президента України “Про розвиток соціологічної думки в Україні”.