3. Екологічна криза та форми її прояву.

Сьогодні загострюється екологічна проблема. Забруднення навколишнього середовища сьогодні досягло загрозливих масштабів.

Про масштаби екологічної кризи свідчать такі приклади. По-перше, це інтенсивне знищення лісів та виснаження земельних ресурсів. Щорічно на планеті знищується понад 20 тис. км² лісів. Особливо загрозливе становище склалося в зоні тропічних лісів.

Деградація земельних ресурсів відбувається під впливом надмірного скотарства, водяної та вітрової ерозії, забруднення хімічними відходами, будівельних робіт та інших факторів. У результаті щорічно зі світового сільськогосподарського обороту вилучається близько 7 млн. га родючих земель, які поступово перетворюються у пустовище.

По-друге, катастрофічне забруднення світової екологічної системи відходами виробничої та невиробничої діяльності людини. Усі відходи поділяються на тверді, рідкі та газоподібні. В структурі твердих відходів переважають промислові та гірничопромислові відходи. Рідкими відходами забруднюється перш за все гідросфера, до того ж основними забруднювачами є стічні води та нафта. За деякими оцінками, щорічно у світовий океан потрапляє близько 3,5 млн. т нафти та нафтопродуктів. Приблизно 1,3 млрд. осіб користуються в побуті тільки забрудненою водою, що є причиною багатьох епідемічних захворювань.

Головними забруднювачами атмосфери, як правило, вважають діоксид сірки, окисень азоту, оксид вуглеводу. Щорічно в атмосферу землі викидається близько 60 млн. т твердих частин, які сприяють утворенню смогу і понижують її прозорість.

Оскільки процеси забруднення набули глобального характеру в 1960-70-х рр., на початку 70-х рр. XX ст. виник екологізм як громадський рух. Його представників можна поділити на чотири групи:

1. „противники культури”, яких називають мрійниками. Вони закликають до відмови від урбанізації і повернення до сільського життя;

2. „енвайронменталісти” — це переважно професійні екологи. Вони концентрують увагу на проблемах забруднення навколишнього середовища і погіршання якості життя в промислових містах, вважають можливим повне вирішення цих проблем за відповідних капіталовкладень, на базі науки і техніки, шляхом консервації природи у формі національних парків і заповідників.

3. „екопрогресисти”, які впевнені, що впровадження так званих м'яких — енерго- і матеріалозберігаючих, не забруднюючих технологій має зберегти природні ресурси;

4. прихильники „соціального руху”. Вони намагаються виявити зв'язки між „суспільством споживання” і екологічною деградацією біосфери. Екологістів даного напрямку називають також „антипродуктивістами”, оскільки вони вважають, що всі суперечності розвитку країн мають одну причину — „продуктивізм”.

Незважаючи на різні підходи щодо захисту навколишнього середовища, учені-екологи, економісти єдині в тому, що захист природи потребує значних витрат — до 3-5% ВВП, тобто не менше 150 млрд. дол. щорічно. Країни з розвинутою економікою в середньому витрачають до 1,7 % свого ВНП на екологічні потреби, але цього мало, тому що величина збитків, які завдаються природному середовищу щорічно, оцінюється приблизно в 6% ВНП.