6.Шістдесятники України

Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.

Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Микола Холодний,Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця XIX — початку ХХ ст. Одним із тих, хто закладав фундамент шестидесятництва в Україні став доцент факультету журналістики Матвій Шестопал, так як серед його учнів були В.Чорновіл, Б.Олійник, В.Симоненко, В.Крищенко, Б.Рогоза, М.Шудря, В.Мицик та багато інших патріотично налаштованих особистостей.

Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.

Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.

В'ячеслав Максимович Чорновіл був активним громадським і політичним діячем, публіцистом, послідовно відстоював ідею побудови незалежної Української держави, зробив визначний особистий внесок у національне відродження України, чим заслужив звання Герой України (посмертно). Багатолітній провідник Народного Руху України, Народний депутат України трьох скликань водночас був простою людиною. Він пройшов випробовування таборами суворого режиму та різноманітними ув’язненнями, пов’язаними із політичною діяльністю. Та незважаючи на це, В’ячеслав Чорновіл не здавався, і цілеспрямовано йшов вперед до своєї мети – створення незалежної демократичної держави України.       На віче виступили: Народний депутат України - Олександр Сич, голова Івано-Франківської крайової організації Народного Руху України - Ігор Шумега, один із соратників В.Чорновола – Роман Гладиш, Народний депутат України першого демократичного скликання – Степан Волковецький.       Одним з тих, хто наприкінці 1980-х років розбудовував осередок «Народного руху України за перебудову» на Одещині був заступник міського голови Михайло Верес, який виступаючи, охарактеризував роль шістдесятників загалом, та постаті В’ячеслава Чорновола зокрема в історії українського державотворення. «Сьогодні не так часто згадують таких людей як В. Чорновіл, але людей жертовно відданих Україні дуже мало. Для нього Україна була понад усе, і це були не просто гарні слова, це він довів усім своїм життям, і якби у нас було таких людей побільше, то напевне не в такому стані сьогодні була б Україна»,-переконаний М.Верес.