50. Суть, структура та види економічних циклів.

Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів активності протягом кількох років, тобто це рух сусп. вирва. від одного криз. явища до іншого, який постійно повторюється. Кожний цикл являє собою певну послідовність з альтернатив. фаз, які повтор. одна за одною. Це означає, що кожна з його поперед. фаз повинна мати здатність до відтвор. наступних. У підсумку економ. цикл набуває здатності до самовідтворення. Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує норм. хід економ. розвитку, а всі наступні фази – відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утвор. умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази. Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змін. спадом (кризою). Обсяги ВВП, зайнятості і вир-ва скорочуються. Ціни і прибутки зниж., а безробіття зростає. За спадом виник.д ипресія. Відновлення при цьому може бути повільним і швидким. У цьому випадку рівень вир-ва підвищ., а зайнятість зростає. В міру того як пожвавл. в економіці набирає сили, зрост. темпи приросту цін. Після досягн. в економіці повної зайнятості, тобто повного використ. виробн. ресурсів, економіка переходить до фази піднесення. Нова смуга піднесен.може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, збільшення к-ті вільних робоч.місць, підвищ.жит.рівня населення або ж швидке роздування цін і зростан.спекуляції, за якими настає нова криза. Осн.ознаками, які характер.економ.цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумов.генезис і механізм його проходження. З цьогопогляду всі економ.цикли поділяються таким чином:

1) Цикли Кондратьєва, або ж довгохвильові цикли, тривалість яких дорівн. 40-60 років.Їхня головна руш.сила – радикал.зміни в технолог.базі сусп.вир-ва, його структур.перебудова. 2) Цикли Кузнеца – тривалість 20 років, а руш.силами є зрушення у відтворюваній структурі вир-ва. 3) Цикли Джаглера– з періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредит.факторів. 4) Цикли Китчина – тривалість 3-5 років, що обумовлюється динамікою відносн.величини запасів товарно-матер.цінностей на підприємствах. 5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1-12р. та існують у зв’язку з коливаннями інвест.активності. До найбільш значних причин цикл.коливань. можна віднести: 1) великі техн.нововведення, які з’яв.нерегулярно і зумовл.коливання в діловій активності. 2) політ.перевороти, різка трансформація соц.-економ.системи, війна та інші випадкові проблеми системного характеру. 3) помилкові рішення в грошово-кредит.політиці, які супроводж.появою надмірної кількості грошей або надмірним вилученням грошей з обігу. 4) різкі зміни в зовн.умовах функціонування нац.економіки (зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза у торг.партнерів тощо).

51. Сучасні системи заробітної плати.

Пряма відрядна система оплати праці. За індивідуальної прямої відрядної системи розмір заробітної плати прямо залежить від результатів роботи кожного робітника. Виготовлена робітником продукція або виконана ним робота оплачується за індивідуальними розцінками.

Підрядно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що загальний заробіток робітника складається з заробітної плати, нарахованої за фактично виконану роботу чи вироблену продукцію за прямими (необмеженими) відрядними розцінками, і премії за виконання та перевиконання установлених планових (нормативних) кількісних і якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.

Відрядна-прогресивна система. Сутність її полягає в тому, що заробітна плата робітникам нараховується за обсяг виконаної роботи чи виробленої продукції в межах планової норми (бази) виробітку за основними незмінними відрядними розцінками, а за обсяг роботи чи продукції понад вихідну планову норму (базу виробітку), – за підвищеними чи прогресивно зростаючими прямими відрядними розцінками. Ступінь збільшення розцінок визначається спеціальною шкалою. Вони можуть бути одно- і двоступінчасті .

Непряма відрядна система заробітної плати, використовується для визначення заробітку допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників та ін.), у тих випадках, коли праця допоміжного робітника, який зайнятий обслуговуванням основних робітників-відрядників, значною мірою впливає на результати їх роботи і коли його праця не може бути нормованою.

Величина заробітної плати допоміжного персоналу визначається за результатами праці основних робітників з урахуванням виконання норм виробітку (норм часу) основними робітниками та їх чисельності.

Акордна система оплати праці. Застосовується для окремих груп робітників. Сутність її полягає у тому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи із діючих норм часу і розцінок. Дана система заінтересовує робітників у скороченні строків роботи проти установлених норм.

Погодинна форма оплати праці. За погодинної форми заробітної плати оплата праці здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом.

При простій погодинній системі оплати праці загальний заробіток працівника обчислюється шляхом множення годинних тарифних ставок, які відповідають тарифному розряду працівника, на кількість фактично відпрацьованого часу. За способом нарахування заробітної плати погодинна оплата буває годинна, денна, місячна.

При погодинно-преміальній системі оплати праці, крім заробітку, обчисленого за тарифними погодинними ставками за фактично відпрацьований час, працівникові додатково нараховується премія за досягнення певних кількісних і якісних показників.

Кількісними показниками можуть бути відпрацьований час, виконання планових і нормованих завдань, а якісними — здавання продукції з першого подання, підвищення сортності продукції, економія сировини, матеріалів, пального, інструментів, дотримання технологічних режимів тощо.

При погодинно-преміальнії системі із нормованими завданнями робітники преміюються за виконання установлених їм нормованих завдань.

Для оплати праці професіоналів, фахівців, технічних службовців застосовується погодинна форма заробітної плати. Преміювання даної категорії працівників здійснюється за конкретні досягнення у виробничій діяльності. У зв’язку з цим найпоширенішою системою оплати праці є погодинно – преміальна, за якою заробітна плата складається з посадового окладу, доплат, надбавок і суми премій.

У ринкових умовах удосконалення системи заробітної плати полягає в подальшому підвищенні ролі погодинної оплати праці, в поширенні стимулюючих і гнучких систем оплати праці, систем винагороди за кваліфікацію і особисті заслуги, за працею і власністю, що враховують кінцеві фінансові результати діяльності підприємств.

Гнучка система оплати праці – це система, за якої певна частина заробітку ставиться в залежність від особистих заслуг і загальної ефективності роботи підприємства. Під час визначення розміру оплати праці ураховується не тільки стаж, кваліфікація, професійна майстерність, а і значущість працівника, його здатність досягнути певних цілей щодо розвитку організації.

Розширення економічної самостійності супроводжується використанням безтарифної системи оплати праці.

Безтарифна система оплати праці – це організація оплати праці, що ґрунтується на принципі часткового розподілу зароблених колективом коштів між працівниками згідно з прийнятими співвідношеннями ( коефіцієнтами ) в оплаті праці різної якості (залежно від кваліфікації, посади, спеціальності працівників тощо).

В умовах становлення ринкової економіки поширення набуває контрактна система оплати праці.

У контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати і організації праці, підстави для розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, організації чи роботодавця.

Оплата праці в бригадах. В умовах становлення ринкових відносин застосування колективних систем оплати праці найдоцільніше у тих випадках, коли бригадна форма організації праці зумовлена технологічною необхідністю і кінцеві результаті виробничого процесу є безпосереднім результатом праці трудового колективу бригади. Для оплати праці в бригадах може застосовуватися як відрядна, так і погодинна форма заробітної плати.

Преміювання. В системі заробітної плати премії виконують функції забезпечення заінтересованості працівників у результатах праці. На підприємствах залежно від конкретних виробничих і організаційно-технічних умов розробляється щорічне преміальне положення, яке погоджується з профспілковим комітетом і включається до колективного договору як додаток.

Основні показники мають відбивати важливі напрями виробничої діяльності підприємства і його підрозділів і впливати на ефективність і якість роботи, кінцеві результати виробництва. У разі їх перевиконання розмір премії збільшується, а невиконання — не виплачується взагалі. З метою стимулювання певних досягнень колективів або окремих працівників установлюються додаткові показники, невиконання яких супроводжується зниженням розміру премії.

52. Типи економічних систем.

Економічна система – це певним чином упорядкована система звязків між виробниками та споживачами матеріальних благ та послуг.

Чистий капіталізм

Характерними рисами та особливостями "чистого" капіталізму епохи вільної конкуренції є:

1. Приватна власність на фактори виробництва.

2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей.

3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.

4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик.

5. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає.

6. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.

Командна економіка

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Традиційна економіка

Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є:

1. Панування приватної власності.

2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.

3. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.

4. Технічний прогрес різко обмежений.

5. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.

6. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.

7. Велика зовнішня фінансова заборгованість.

8. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Змішані системи

Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді. Отже, Україна мусить скористатися кращими світовими надбаннями господарювання і, враховуючи власні особливості, побудувати економічну систему, засновану на різноманітності форм власності і видах господарювання.

53. Товар як економічна категорія.

Товар - це продукт праці, який задовольняє будь-яку потребу людини й призначений для обміну шляхом купівлі-продажу. Товар, як і все сутнє у цьому світі, має матеріальний характер, але може виступати і як річ, і як послуга.

Товар має дві властивості: споживчу вартість і вартість. На це вказує вже великий Аристотель, коли пише про те, що сандалії можна використати двояко: їх можна взути і користуватись ними, а можна їх обміняти на іншу річ. Ці властивості товару існують як дві протилежні, але нерозривні його сторони.

Товар - будь-яка річ, яка бере участь у вільному обміні на інші речі. Продукт праці, здатний задовольнити людську потребу і спеціально вироблений для обміну. Предмети, вироблені для особистого споживання, в економічному сенсі товарами не є.

Адам Сміт в аналізі процесу обміну вказував на наявність в будь-якому товарі одночасно двох різних категорій: «споживчої вартості» (цінність, корисність для споживача) і «обмінної вартості» (вартість, щось, що дозволяє обмінювати різні товари в певних пропорціях один до одного і при цьому кожна зі сторін вважає такий обмін справедливим).

Марксизм так само розглядає товар як єдність споживної й обмінної вартості. Товар тут:

1.«Зовнішній предмет, річ, яка, завдяки її властивостям, задовольняє будь-які людські потреби» ;

2.річ, обмінюється на іншу річ;

тобто, як продукт праці, зроблений для продажу . У цьому ракурсі Карл Маркс виділяв дві властивості товару:

•споживчу вартість, як здатність товару задовольняти потребу у використанні його корисних властивостей (і тим самим забезпечити попит);

•вартість, як втілення суспільно-необхідних для виробництва товару витрат робочого часу.

У нормальних, ідеальних умовах товари продаються «за вартістю», тобто у відповідності з грошовим відображенням трудовитрат, пов'язаних з виробництвом товару.

Марксистська політична економія строго розмежовує категорії ціни та вартості товару:

•вартість товару є еквівалент суспільно-необхідних витрат праці на його виробництво;

•ціна товару є грошове вираження вартості.

При цьому на реальному ринку ціна як сума, фактично сплачується за товар, відхиляється від вартості в силу різних причин.

За загальним правилом, ціна так чи інакше перевищує виробничі витрати. Це забезпечує виробнику можливість як простого відтворення, так і розширеного.

Якщо виробник змушений продавати товар, не покриваючи своїх витрат на виробництво - це розглядається як ознака економічної кризи, деградації. Виробник, систематично не покриває своїх витрат, «проїдає» свій капітал і рано чи пізно перестає існувати як капіталіст, як виробник - настає банкрутство.

Монополія (обмеженість пропозиції товару) - важлива, але не єдина причина завищення товарних цін. У цьому ж напрямку діють: цінові змови і інші прийоми монополістичного ціноутворення, стихійна й організована спекуляція, фактори національної і міжнародної кон'юнктури, вплив реклами, маркетингові маніпуляції (брендинг, спекуляція на почутті страху за здоров'я, на прагненні здаватися представниками привілейованих класів) і т. п.

Прагнення продавця до завищення цін над вартістю багато хто вважає передумовою інфляції.

54. Фактори виробництва. Їх доходи

1.Земля. Охоплює усі дари природи, які можна розташувати у процесі виробництва.(доходом від землі є рента)

2.Праця. Всі фізичні та розумові здібності, які застосовуються у виробництві.(доходом є заробітна плата)

3.Капітал. Створені людьми засоби виробництва та грошові нагромадження, що використовуються у виробництві/дозволяє отримати прибуток(доходом є позичковий відсоток, який надає банк для використання капіталу)

4.Підприємницькі здібності. Підприємницькі здібності виявляються у функціях підприємства. Особисте прийняття рішень та відповідальність за наслідки цих рішень, новаторство,ризик(доходом від підприємницької діяльності є прибуток підприємства)

5.Інформація.(доходом є корисність)

6.Наука. Система знань про закономірності розвитку природи і суспільства(доходом є нові винаходи, технології і т. ін.)

7.Екологія. Наука про взаємозв’язок та результати впливу людини у процесі господарської діяльності на навколишнє середовище та фактор, що передбачає інтеграцію підприємства у єдину екосистему(доходом від екології є забезпечення сприятливих умов існування всіх учасників екосистеми)

55. Фінансова система та фінансова політика держави

Фінансова система національної економіки - це сукупність фінансових відносин при формуванні, розподілі й використанні коштів.

Структура фінансової системи:

1. Державні фінанси

2. Фінанси господарчих суб’єктів

3. Фінанси населення

Система фінансових відносин містить такі ланки:

• бюджети різних рівнів;

• фонди соціального, майнового і особистого страхування;

• валютні резерви держави;

• грошові фонди підприємств, організацій, фірм;

• інші спеціальні грошові фонди.

Через фінансовий механізм держава створює фонди коштів (максимальні, мінімальні, зовнішні, внутрішні), які використовуються для реалізації різних функцій держави в економічній, соціальній і політичній сферах. Найпоширенішим принципом побудови фінансової системи в сучасних умовах є фіскальний (тобто в інтересах скарбниці). Він припускає таке:

1. Економічну самостійність і чітке розмежування функцій між окремими ланками фінансової системи, тобто уряд фінансує виконання завдань загальнодержавного значення (оборона, космос, зовнішньоекономічна діяльність), місцеві органи - розвиток шкіл, комунальних установ. Місцеві бюджети зі своїми доходами й витратами не входять до державного бюджету.

2. Формування бюджету здійснюється на нормативній основі.

3. Взаємодія бюджетів різних рівнів усередині держави будується на основі угод.

4. Дохідна частина бюджетів формується в основному за рахунок податків. У такий спосіб за допомогою фінансової системи відтворюються всі процеси перерозподілу суспільного продукту й національного доходу.

Кошти фінансової системи виконують ряд функцій, насамперед три основні класичні функції.

Перша функція - аллокація ресурсів. Ця функція пов'язана з наданням суспільству певних благ з боку держави, які не може надати приватний сектор (внутрішня й зовнішня безпека, створення транспортної мережі: дорог, освітлення; будівництво міських інженерних комунікацій: водопроводу, каналізації). Надання таких благ припускає, що частину наявних виробничих ресурсів буде витрачено інакше, ніж це було б зроблене приватним сектором, тобто буде здійснено аллокацію ресурсів.

Друга функція - перерозподіл доходів, що припускає коректування розподілу доходів і майна для досягнення більшої соціальної справедливості. Перерозподіл доходів ґрунтується на двох основних правилах:

• особи, що мають підвищений дохід, вносять у фонд суспільства більшу за своїми розмірами частку, яка використовується державою на суспільну допомогу;

• особи з низькими доходами одержують від держави більше, ніж вкладають у загальний фінансовий фонд.

Третя функція - стабілізація економіки - здійснюється шляхом економічної політики, спрямованої на забезпечення високої зайнятості, стабільності цін, постійного й розмірного економічного зростання.

Крім цих функцій фінансова система також виконує більш вузькі, або традиційні функції. До них відносять такі:

• акумулюючу, що складається з концентрації засобів у бюджетах і позабюджетних фондах і створення матеріальної бази держави;

• регулюючу, за допомогою якої встановлюється величина плати за кредити, розмір резервів банків;

• розподільчу, що реалізується шляхом формування й використання коштів через відповідні фонди цільового призначення: держбюджет, фонд соцстраху, фонди підприємців, соціальні фонди (пенсійний);

• контрольну, яка забезпечує правильність стягнення податків, відсотків та їх використання за призначенням.

Заходи держави з мобілізації фінансових ресурсів, їхнього розподілу й використання на основі фінансового законодавства становлять фінансову політику, яка розглядається як об'єктивний і суб'єктивний процеси й регулюється державою.

Об'єктивність фінансової політики полягає в тому, що вона будується відповідно до вимог економічних закономірностей. Успіх її реалізації багато в чому залежить від виявлення й пізнання цих закономірностей. Об'єктивні моменти фінансової політики є базою при побудові фінансового законодавства. Разом з тим політика, в тому числі й фінансова, завжди є суб'єктивною, тому що реалізується людьми, їхніми волею й зусиллями.

Проведена фінансова політика обумовлена станом економіки держави.

Так, в умовах кризи фінансова політика, з одного боку, спрямована на припинення спаду виробництва, стимулювання його розвитку, концентрацію фінансових ресурсів для їх вкладення в пріоритетні галузі економіки (відновлення основного капіталу), а з іншого - на стримування соціальних програм, скорочення витрат на оборону.

При досягненні стійкого розвитку змінюється й фінансова політика, тут вона вже має бути спрямована на підтримку стійкого загальноекономічного розвитку і економічного зростання.

Суб'єктами (або носіями) фінансових відносин є:

• держава;

• підприємства, різні об'єднання і організації;

• окремі громадяни.

Фінансова політика, що проводиться державою, й відповідні їй фінансові відносини між суб'єктами господарювання створюють умови для проведення грошово-кредитної політики держави, яка полягає в такому:

• регулюванні величини грошової маси;

• управлінні кредитуванням, платою за користування кредитами, безготівковими розрахунками, фінансовим ринком;

• зміцненні національної валюти.

Реалізація грошової політики здійснюється безпосередньо банківською системою національної економіки країни, яка складається з трьох ланок: центрального банку, в Україні це Національний банк України (НБУ);комерційних банків; спеціалізованих кредитно-фінансових установ.

Найважливішим знаряддям регулювання національної економіки є центральний банк, він же є основною ланкою всієї банківської системи.

56. Фіскальна політика держави – це сукупність фінансових заходів держави по регулюванню доходів і витрат бюджету з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Це зміни в урядових видатках і оподаткуванні, спрямовані на досягнення повної занятості та неінфляційного обсягу виробництва.

Цілі фіскальної політики:

• забезпечення фінансування економічної системи;

• забезпечення суспільства загальними благами (школи, дороги, охорона тощо);

• захист населення від негативних впливів виробничої діяльності;

• перерозподіл доходів (через оподаткування);

• стабілізація економіки в цілому.

Заходи держави по досягненню цілей:

1. переконання (мало дієвий);

2. штрафи та податки;

3. перерозподіл доходів – підтримка бідних, страхування бідних і багатих, субсидії та інші допомоги малозабезпеченим;

4. стабілізація економіки з метою недопущення банкрутства, безробіття, інфляції тощо.

Головним важелем фіскальної політики виступає державний бюджет. державний бюджет - це фінансовий план видатків держави та джерел їх покриття за рік. Закон України про бюджетну систему України описує державний бюджет, що складається з двох ланок:загальнодержавний бюджет та місцеві бюджети. Доходи держбюджету (≈ 90\%) – доходи від оподаткування: прямі та непрямі податки, відрахування з фонду заробітної плати (у фонд зайнятості, пенсійний та чорнобильський фонди). Інші надходження: рентні платежі від видобування нафти, вугілля, газу, від продажу державних цінних паперів, від зовнішньоекономічної діяльності, позики у інших країн, від інвестування і т. ін. Витрати держбюджету: культура, освіта, охорона здоров’я, громадський порядок, безпека, соціальна допомога, інвестування, кредитування, розрахунки по боргах держави, допомога різним галузям, витрати на формування державних резервів.Позабюджетні фонди – грошові кошти держави, що мають цільове призначення, і які не включаються у державний бюджет. Якщо витратна частина держбюджету перевищує доходну або є недоотримання по запланованих доходних статтях, виникає дефіцит. Дефіцит в 2–3\% ВВП – вважається допустимим.