32. Монополія та її форми.

Монополія – це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців. Монополія - окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань - картелі та синдикати.

Картель - об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат - об'єднання декількох підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

У процесі монополізації виробництва з'являються такі форми монополістичних об'єднань, як трест та концерн.

Трест - об'єднання підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність.

Концерн багатогалузевий - об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

У 60-ті роки у США і деяких інших країнах з'явилися і почали зростати конгломерати.

Конгломерат - монополістичне об'єднання, яке утворюється внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то цю ситуацію характеризують як монопсонія (моно - один, псонія - закупівля продовольства). Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія - наявність невеликої групи покупців певного товару чи послуги.

Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніципальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

33. Натуральне та товарне господарство: основні риси та відмінності.

Натуральне господарство - примітивний тип господарювання, при якому виробництво спрямовано лише на задоволення власних потреб (не на продаж). Все необхідне виробляється всередині господарської одиниці, при цьому не виникає потреба в ринку.

Для натурального господарства характерні такі риси, що виражають сутність властивих йому господарських відносин. Натуральне господарство-замкнута система організаційно-економічних відносин. Суспільство, в якому воно панує, складається з маси господарських одиниць (сімей, общин, помість). Кожна одиниця спирається на власні виробничі ресурси і самообеспечивающейся себе всім необхідним для життя. Вона виконує всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини і завершуючи остаточної підготовкою їх до споживання. Для натурального виробництва характерний ручний універсальний працю, що виключає його поділ на види: кожна людина виконує всі основні роботи. У ньому застосовується найпростіша техніка (мотика, лопати, граблі і т. п.) і кустарний інструмент. Природно, що за таких умов трудова діяльність є малопродуктивною, випуск продукції не може скільки-небудь значно зростати. Натуральному господарству властиві прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Воно розвивається за формулою «виробництво - розподіл - споживання». Тобто створена продукція-розподіляється між усіма учасниками виробництва і - минаючи її обмін - йде в особисте і виробниче споживання. Така пряма зв'язок забезпечує натуральному господарству стійкість.

Товарне виробництво - такий тип організації господарства, при якому корисні продукти створюються для їх продажу на ринку. У зв'язку з цим тут по-іншому, ніж у натуральному господарстві, вирішуються головні проблеми економічної організації. Що створювати, як для цього використовувати природні ресурси і для кого призначаються продукти праці - всі ці питання вирішуються відповідно до вимог ринку.

Товарному господарству притаманні такі основні риси.Це господарство є відкритою системою організаційно-економічних відносин. Тут працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь потік нових речей виходить за межі кожної виробничої одиниці і спрямовується на ринок для задоволення попиту покупців. Виробництво товарів засновано на поділі праці. Його розвиток залежить від того, наскільки поглиблюється спеціалізація (відокремлення) працівників, підприємств на випуск окремих видів продуктів або частин складних виробів. Таке явище об'єктивно викликається технічним прогресом, а останній, у свою чергу, отримує великий поштовх при розподілі праці. Нерозривний зв'язок товарного виробництва з поділом праці, а стало бути, з прогресом техніки - одне з його безсумнівних переваг в порівнянні з натуральним господарством. Товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв'язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою «виробництво - обмін - споживання». Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби (або на гроші) і лише потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію для продажу.

Відмінності. Натуральне виробництво: замкнуте господарство, універсальна праця робітників, прямі зв'язки між виробництвом і споживанням. Товарне виробництво: відкрите господарство, суспільний поділ праці, виробництво пов'язане зі споживанням через ринок. 34. Олігополія: сутність та особливості.

Олігополія-ринкова структура, на якій домінують кілька фірм виробників, кожна з яких виробляє значну частину продукції і своєю поведінкою може впливати на ринкову ціну.

1.Усього кілька підприємств постачають продукцію на весь ринок. При цьому олігополісти можуть бути двох типів: виробники стандартизованої (однорідної) продукції (виробництво промислових продуктів: сталь, алюміній, цинк тощо) і виробни-ки диференційованої продукції (виробництво споживчих товарів: автомобілі, пиво, сигарети тощо). Зазвичай на олігополістичнних ринках панує від двох до десяти під-приємств.

2. Принаймні, деякі підприємства в олігополістичній галузі мають великі ринкові частки, тобто мають здатність впливати на ціну товару (послуги), варіюючи його на-явністю на ринку. Отже, олігополісти є підприємствами, «що диктують ціну».

3. Підприємства в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Всі продавці на олігополістичних ринках знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни або обсяг продажів, то наслідки позначаться на прибутках всіх підприємств. Передбача-ється, що кожне підприємство в галузі визнає, що зміна його стратегії на ринку ви-кличе реакцію конкуруючих продавців. Можлива відповідна реакція конкурентів є основним чинником, що визначає рішення підприємства. Реакція, яку окремі продав-ці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

4. Є істотні бар’єри для вступу в галузь. Основними з них є: економічні (ефект масштабу), фінансові (величезні видатки на рекламу), юридичні (патенти і ліцензії), ринкові (власність на сировину). Найбільш значним з них є ефект масштабу. При-чиною виникнення олігополії є переваги великого підприємства над малим, що дає можливість знизити собівартість продукції. В результаті поглинання великими фір-мами менших відбувається конкуренція на ринку, тобто на ньому функціонує декіль-ка підприємств. Це дає можливість їм отримувати великі прибутки. Для входження в ринок даного товару необхідні великі капіталовкладення, що створюють природні перепони для входження ринок.

Отже, особливість олігополії, як особливої ринкової структури, полягає у вза-ємозалежності поведінки продавців. До того ж, на відміну від монополіста і конку-рентного продавця, олігополіст не може розглядати криву попиту на свою продукцію як задану і використовувати при визначенні найкращого випуску відому умову рів-новаги, що полягає в рівності граничного доходу (що залежить від кривої попиту) і граничних витрат. Тому для опису поведінки олігополіста застосовують спеціальні моделі олігополії, що розрізняються припущеннями про характер поведінки конку-рентів на ринку.

35. Основи економічної теорії, її виникнення та розвиток.

36. Основні ознаки ринку, переваги та недоліки

Ринок-це система товарно-грошових відносин з механізмом вільного ціноутворення, з вільним підприємництвом на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача.

Говорячи про ознаки ринку, треба сказати, що, по-перше, сучасний ринок є ринком покупців. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових відносин. Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.

Другою обов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конкурентних відносин між учасниками ринку закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями.

Третя ознака сучасного ринку - стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок - це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки, кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження конкурентоспроможності. А це можливо лише при умові протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів ринкових відносин.

Переваги ринку:

1) ефективний розподіл ресурсів - ринок спрямовує ресурси на виробництво необхідних суспільству товарів;

2) можливість його успішного функціонування за наявності досить обмеженої інформації - досить мати дані про ціну і витратах виробництва. Наприклад, фермеру, що займається виробництвом молока, не потрібно знати, скільки

споживають молока малюки, скільки інших фермерів вирощують корів молочної породи, скільки грошей витрачають на молоко,

а не на цукор. Йому достатньо інформації про ціни на молоко

і на корми, про витрати на різні породи худоби, електроенергію, робочу силу. Маючи таку інформацію, фермер зможе виробляти приблизно ту кількість молока, яке необхідне для споживачів;

3) гнучкість, високу адаптивність до мінливих умов. Так, коли в 70-ті роки різко підвищилися ціни на енергоносії, ринок відповів на це розробкою альтернативних джерел енергії, впровадженням ресурсозберігаючих технологій,

введенням режиму жорсткої економії енергоресурсів;

4) оптимальне використання результатів НТР. Прагнучи,

отримати максимально високий прибуток, товаровиробники

йдуть на ризик, розробляють нові товари, вводять новітні

технології, що дозволяє їм мати тимчасові переваги

перед конкурентами;

5) свободу вибору і дій споживачів і підприємців. Вони незалежні у прийнятті своїх рішень, укладанні

різних угод, наймання робочої сили і т. п.;

6) здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів і послуг, більш швидкому коригуванню нерівноваги.

Недоліки ринку

1.Ринок не містить економічного механізму для вирішення завдань, що мають довгострокове і колективне значення- охорону природного середовища, проведення фундаментальних наукових досліджень, організації соціально-інфраструктурної діяльності( комунальне господарство, громадський транспорт, освіта, охорона здоров’я і тому)

2.Ринок орієнтований не на виробництво соціально необхідних товарі, а на задоволення запитів тієї частини товариства, у якої є гроші.

3.Ринок схильний до нестабільного розвитку з кризами

4.Витісняючи частину конкурентів з ринку, вона породжує в товаристві соціальних аутсайдерів,

5.Цінова конкуренція нерідко йде за раунок зниження якості

6.Існує небезпека недобросовісно конкуренції, що порушує права споживачі, а також конкурентів, сюди відносяться використання дезорієнтуючої або відвертою недобросовісної конкуренції.

37. Постійні та змінні, явні та неявні витрати виробництва.

Виробничі витрати – вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції. Витрати виробництва є формою руху авансованого промислового капіталу.

Поняття витрат в економічній науці базується на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості їх альтернативного використання, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигід від використання відповідних ресурсів найкращим з інших можливих способів. У звязку з цим дійсні витрати поділяються на зовнішні та внутрішні.

Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.

Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС). Зовнішні витрати ( явні ) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Внутрішні витрати ( неявні ) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.

Виокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми.