Джерела права: Кодифікація Юстиніана

За Юстиніана була здійснена найбільш масштабна кодифікація римського права. В 528 р. н. є. він утворив комісію з 10 чол. на чолі з магістратом Трибоніаном та константинопольським професором права Теофілем з метою систематизації імператорських конституцій. 16 квітня 529 р. кодекс Юстиніана вступив у силу, і всі конституції, що не потрапили до нього, втратили свою силу. Але робота кодифікаційної комісії тривала і далі.

В новій редакції Codex Iustinianus був прийнятий в 534 р. Ця кодифікація складається з 12 книг, кожна з яких поділена на титули з власним заголовком. Книга 1 містить конституції з церковного права, з 2 по 8 - з цивільного права, 9 - карного права, 10—12 — положення з державного управління. Одночасно з кодифікацією імператорських конституцій проводилася робота з кодифікації творів юристів (комісія в складі 17 чол. під керівництвом того ж Трибоніана діяла з 530 p.). Вказаній комісії надавалося право змінювати та редагувати тексти оригінальних творів, давати власні доповнення і коментарі, і навіть виключати застарілі положення. Так, наприклад, комісія «відредагувала» процедуру усиновлення (надзвичайно поширений інститут римського права) в тому ключі, що первісна роль народних зборів в затвердженні усиновлення була витіснена імператорським рескриптом.

Через три роки робота з кодифікації творів класиків юриспруденції була завершена і опублікована - це т. зв. Дигести (або Пандекти - від грец. всеохоплюючий) Юстиніана. Дигести становлять собою збірник уривків з 2000 творів 39 найбільш відомих римських юристів. Вони поділяються на 50 книг, книги - на титули (крім 30-32 книг, які титулів не мають). Титули поділені на фрагменти, об'ємні фрагменти - на параграфи.

Дигести об'єднують витяги з 275 творів 38 класичних римських юристів. 1-ша книга присвячена загальним питанням права, 2-га -46-та - приватному праву, 47-48-ма - кримінальному праву, 49-та -апеляціям, фіскальному праву і військовим справам, 50-та - адміністративному праву, юридичним дефініціям і правилам. Кожна книга поділяється на титули - усього 432, титули - на фрагменти; поділ великих фрагментів на параграфи був здійснений у середні віки.

Цитування Дигестів здійснюється таким чином: ім'я юриста (часом не наводиться), D, та 1-3 цифри. Наприклад, Pav., D, 41, 1, 26, 1 -Павел, 41-а кн. Дигест, 1-й титул, 26-й фрагмент, 1-й параграф (в даному конкретному випадку мова йде про пересаджене дерево - поки не прив'ється, належить попередньому господарю, надалі - новому). Найбільша кількість фрагментів використана з творів Ульпіана (2.462) та Павла (2.083). Одночасно була здійснена обробка (і переробка) Інституцій Гая (друга пол. II ст. н. е.) - найпоширенішого посібника з вивчення римського права, який з часу свого оприлюднення встиг на VI ст. н. є. суттєво застаріти. ЗО грудня 533 р. цей відредагований твір був опублікований, але уже під назвою Інституції Юстиніана (4 книги, 98 титулів).

Нарешті в 535-542 pp. були укладені т. зв. Новели Юстиніана, загальним числом 158, головним чином із сімейного і спадкового права. Вони були написані грецькою мовою, що також не було випадковим. Класичне римське право занепадало разом з самим Римом і Західною Римською імперією, Візантія переймала пальму першості.

Держава і право Польщі

Утворення Польської держави

У Польщі утворення феодальної держави пов'язане з діяльністю великопольського князя Мешко І (960-992) з династії П'ястів. Він об'єднав під своїм керівництвом Мазовію, Помор'я і Сілезію, населені племенами мазовшан, віслян і поморян. За його правління було прийняте і християнство. Згідно з легендою, семирічний Мешко осліп і прозрів лише після того, як йому обрили голову. Це було витлумачено як свідчення того, що у його королювання Польща буде осяяна великим світлом. Однак на перших порах він зазнавав поразку за поразкою, розважаючись з наложницями, замість того, щоб будувати державу. Лише після прийняття християнства та одруження з дочкою богемського короля Болеслава (цей шлюб облаштувала римо-като лицька церква) справи відразу пішли на краще. Щоправда, уже за правління Мешка папа призначив для Польщі двох архієпископів, заснував 7 єпископств та безліч церков. З того часу Польща стає однією з найрелігійніших країн світу, де духовенство активно втручається у питання внутрішньої і зовнішньої політики. Ця тенденція зберігається до сьогодні.

У Х-ХІ ст. в Польщі виникають перші міста - Краків, Вроцлав. Дружина Мешка І не була великою, вона налічувала близько З тис. воїнів. Дружинники одержували від короля утримання (зброю, коней, харч, одяг, гроші), але не ленні володіння, як це було у Західній Європі. Його наступник Болеслав І Хоробрий (992-1025) включив до складу Польської держави Словаччину, Моравію, Чехію. Болеслав був тестем київського князя Святополка Окаянного (1015-1019), братовбивці, чиє правління проходило у боротьбі з новгородським князем Ярославом, майбутнім Ярославом Мудрим. Надаючи допомогу Свя-тополку, Болеслав зайняв Київ, пізніше поляки аж до 1031 р. скуповували Червенські міста, тобто сучасну Західну Волинь і Галичину.

Після усобної боротьби, що розпочалася по смерті Болеслава, на польський трон не без допомоги Ярослава Мудрого зійшов Казимир Одновитель. Однак Польща в цей час переживала період феодальної роздробленості, викликаної тими ж причинами, що й у західних та східних сусідів. У XII ст. вона фактично розпадається на незалежні князівства. Короля Болеслава III Кривоустого в 1138 р. змусили підписати статут про надання знаті майже повної самостійності. Після смерті цього правителя Польська держава була розділена між його чотирма синами. Ще більше права знаті та її імунітети були розширені у т. зв. Ленчинсь-ких статутах: посилюється незалежність від королівської влади і князів церкви, тобто вищого духовенства. Після з'їзду у Божикові (1210 р.) прелати вважають себе незалежними від світської адміністрації і суду. Канонічне (церковне) право поширюється на все нові сфери життя.