7. Нікейський 2-й Вселенський собор.

Сьомий Вселенський Собор відбувся в 787 році в місті Нікеї за імператриці Ірини (вдови імператора Лева Хозара), і в ньому брали участь 367 отців.

Собор було скликано проти іконоборчої єресі, яка виникла за 60 років до Собору, за грецького імператора Лева Ісавра, який, бажаючи навернути магометан у християнство, вважав за необхідне знищити вшанування ікон. Ця єресь тривала за його сина Костянтина Копроніма й онука Лева Хозара.

Собор осудив і відкинув іконоборчу єресь і визначив - ставити і покладати у св. храмах, разом із зображенням Чесного і Животворчого Хреста Господнього, і святі ікони, шанувати і віддавати їм поклоніння, підносячись розумом і серцем до Господа Бога, Божої Матері і святих, на них зображених.

Після VII Вселенського Собору гоніння на святі ікони знову були відновлені наступними трьома імператорами: Левом Вірменином, Михайлом Бальбою та Феофілом і майже 25 років хвилювали Церкву.

Шанування св. ікон було остаточно відновлено і затверджено на Помісному Константинопольському Соборі в 842 році, за імператриці Феодори.

На цьому Соборі, з вдячності Господу Богу, який дарував Церкві перемогу над іконоборцями та всіма єретиками, встановлено свято Торжества Православ'я, яке належить святкувати в першу неділю Великого посту і яке відзначається й дотепер у всій Вселенській Православній Церкві.

Лютерани, незважаючи на приклад апостолів і визнання всієї Християнської Церкви, не визнають жодного Вселенського Собору.

3. Патристика. Саме грецька патристика заклала основи у формулюванні

основних догматів християнства і перш за все догмата триєдності божества, боговтілення та спасіння. Найвідоміші у грецькій патристиці Кападокійці: Василій Великий, його молодший брат Григорій Ніський та його друг Григорій Назіанзан (Богослов). Відредагували Символ віри. Догмат трійці був сформульований наступним чином. Бог має три іпостасі: його перше обличчя Бог-Отець - безмовний та безпочатковий першопочаток; Бог-Син, слово-логос безмовного буття - прийшовший на землю - Ісус Христос; Дух Святий - живо творіння, початок всього живого. Трійця єдиносущна, нероздільна та незлитна. Завдяки любові вони поєднані. Їх пов’язує жертовна любов.

Філософська задача християн - правильно розтлумачити Святе Письмо.

Але, щоб зрозуміти текст, потрібно з’ясувати, чим Бог не є. Так з’являється апофатична («заперечуючи») теологія. Катафатична теологія - з’ясування того, чим Бог є. Апофатика та катафатика проявляються найбільш яскраво у роботі «Аеропагітики».

Діонісія Аеропагіта, який взагалі вважав, що потрібно вірити у Пресвітлу темряву, у Першопочаток, який не є ні знанням, ні істиною, ні мудрістю. Саме постійне знання того, що існує щось поза сущим залишає нам простір для пізнання стану речей за межами світу і залишає нас у стані здорового глузду. При цьому також йде мова про те, що потрібно враховувати впливи природи, космосу для того, щоб розуміти та знати як діяти.

Його небесна ієрархія: 1) херувими, серафими; 2) царство сили та влади; 3) початок, ангели, архангели.

Святий Григорій Ніський у роботі «Об устроении человека» свої погляди коротко висвітлює у заголовках, наприклад: «Глава VI Исследование о сродстве ума с природой, в котором мимоходом опровергается учение аномеев. Глава ХХVI О том, что в воскресении нет ничего невероятного. Глава ХХVII О том, что после разложения человеческого тела на елементы вселенной каждому можна вновь благополучно извлечь из общего свое индивидуальное. Глава XXVIII Против утверждающих, что души предсуществовали телам или, наобот, что тела были созданы прежде душ. В ней же и опровержение баснотворства о переселении душ (метемпсихоз)».

Із представників латинської (західної) патристики варто згадати праці Аврелія Августина: «Сповідь», «Про град Божий».

Августин Аврелій створив онтологічне вчення про Бога, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини. Психологізм найбільше проявився у його вченні про час як сутність, що не може існувати без душі, яка пам'ятає, чекає, споглядає дійсність, яка все сприймає через теперішнє, яке неділиме. Цитати із «Сповіді»: «Щасливе життя ніщо інше як радість істині… Мало любить Тебе той, хто любить іще щось не заради Тебе. Ти велиш стриманість: дай, що повелиш і вели, що хочеш… Якщо б нічого не проходило, не було б минулого часу; якщо б ніщо не приходило, не було б майбутнього часу; якщо б нічого не приходило, не було б і теперішнього…. Якщо б теперішнє завжди залишалося теперішнім і не відходило у минуле, то це був би не час, а вічність; справжнє - час лише через те, що відходить у минуле…» [C. 253 - 257]. «… Не тримайся істини як власності, щоб не позбавитися її… Не підлаштовуйтеся під ваш час, але преображайтесь оновленням розуму вашого, і не будьте дітьми розумом; на зле будьте немовлятами, а по розуму будьте повнолітніми» [C. 361]. «Преображайтеся оновленням розуму вашого вже не «по роду вашому», не наслідуючи близьких предків, живучи не по прикладу кращої, ніж ви, людини. Ти ж не сказав: «Нехай буде людина, відповідаюча своєму родові», а сказав: «Створимо людину по образу та подобі Нашій; пізнаємо у чому Твоя воля» [C. 375]. Людська душа: пам’ять, увага, надія.

Думаю, що він виділяє свою свободу та свободу Божу, проте він не протиставляє їх, а скоріше розглядає себе як частину Бога, яка має пізнати благо, розтлумачити всі речі, сприймаючи Бога як Всемогутнього. Він, вірячи у Бога, вірячи у слово Боже, постійно намагається зрозуміти, наскільки може, Боже благо у своїх думках, словах, переживаннях, діях. Проте, Августин писав, що ніщо не робиться добре, якщо воно проти волі людини, навіть, якщо людина робить щось добре. «Ти ж звелів – і так воно і є, - щоб всяка невпорядкована душа сама в собі несла своє покарання», з чого можна зробити висновок, що саме людині властиво змінити внутрішній світ та стан. Августин вірить, щоб зрозуміти. У Августина виокремлюють авторитет по відношенню до часу, а по відношенню до діла - розум. Любов для нього - сутність людини.