5) Економічний розвиток країн стародавнього сходу
Звертаючись до історії стародавнього сходу, ми розуміємо країни і народи південної Азії, частково Північної Африки, а також Індію і Китай. Місце Стародавнього Сходу у всесвітній історії ні в яком випадку не можна недооцінювати. Саме там вперше відбувся розклад первіснообщинного ладу і з’явилася приватна власність, класовий антагонізм і державна влада. На Сході виникли і найдавніші системи писемності. Саме тут вперше відбувся перехід до класового суспільства у тих країнах, в яких був теплий клімат і основну частину території складали долини великих повноводних рік (Ніл, Тигр і Євфрат, Ганг, китайські річки). Природні умови сприяли прискореному розвитку продуктивних сил. Навіть при низькому рівні техніки на родючих землях можна було отримати значний додатковий продукт. Специфіка соціально-економічного розвитку країн Стародавнього Сходу, особливості функціонування рабовласницького ладу дали підставу науковцям називати східний спосіб виробництва «східним рабством». «Східне рабство» суттєво відрізнялося від античного, яке мало місце значно пізніше — у Стародавній Греції та Римі у II–I тис. до н.е. Особливості східного рабства можна узагальнити так: — воно не володіло суспільним виробництвом. Головна сфера економічного життя — сільське господарство — залишалося поза рабовласницьким виробництвом. Лише частково праця рабів використовувалася для обробітку ґрунту, особливо у системі царського і храмового господарства; — раби належали в основному державі, головними джерелами рабства були війни, піратство, борги; — використання рабської праці було однобоким і непродуктивним. Рабів використовували для обслуговування рабовласників, вони брали участь у будівництві пірамід, каналів тощо; — «східне рабство» не було класичним, у ньому перепліталися громадські і рабовласницькі елементи (співіснування сільської общини з рабовласницькими елементами, слабкий розвиток приватної власності на землю); — на Сході раби не були головною продуктивною силою суспільства. Виробництвом матеріальних благ, сільським господарством і ремеслом займалися в основному люди, які вважалися вільними. — земля на Сході знаходилася у державній або державно — общинній власності. Причини таких особливостей полягали у збереженні общинних відносин. На Сході не можна було розділити зрошувальну систему, а роботи по зрошуванню та осушуванню вимагали колективних зусиль. Тому община зберігалася. Зрошувальні системи були власністю держави. Земля без води не становила цінності, тому держава стала верховним власником землі. До того ж общинну землю легше було зробити державною, ніж приватну власність.
6) Економічна думка стародавнього сходу.
Економічна думка стародавнього сходу має в основному релігійну форму і підпорядкована вирішенню соціальних та політичних проблем. В економічних творах того чсу проблеми економіки в цілому не стали предметом наукового аналізу. У той же час економічні праці містили рекомендації з управління державою і контролю за економічною діяльністю громадян.
Економічна думка Стародавнього Китаю
Одним з перших економічних праць є Давньо Китайський «Гуан-Цзи», 564 об'єднав трактату, створених в 7-4. до нашої ери. В «Гуан-Цзи» з'явилася ідея врівноваження ринкової стихії. Правитель повинен утримувати товар, який знаходиться у надлишку у населення і випускати в обіг товар, який знаходиться в недостачі. Автори трактатів висловлювалися за нормовану емісію грошових знаків, а також державне регулювання цін з метою стабілізації економіки[2].
Економічна думка Стародавньої Індії
Основним економічним працею Стародавньої Індії є трактат «Артхашастра» складається з 15 книг. Трактат присвячено «Артхе» — матеріальній вигоді, яку можна отримати шляхом завоювання нових населених земель. За рахунок доходів від нових земель цар може зібрати більше військ і в результаті стати «володарем світу». У трактаті є конкретні рекомендації для поповнення скарбниці: максимально можливі і різноманітні податки, у тому числі за алкогольні напої, стягнення коштів з паломників, страта і конфіскація майна злочинців. Однією з головний завдань ставиться боротьба з корупцією і як заходи боротьби пропонується часта зміна чиновників, щоб вони не встигли звикнути до посади і використовувати своє становище в корисливих цілях[3].