6.1. Облаштування фондосховища.

Практично всі експонати та колекції музеїв тривалий час знаходяться у спеціально пристосованих для їх зберігання приміщеннях або фондосховищах. Для облаштуавння останніх підбирають достатні за площею та об’ємом, добре доглянуті і без доступу прямого денного світла кімнати. Вони повинні старанно і регулярно прибиратися, мати регульовані системами вентиляції і опалення, відповідати умовам нормативного зберігання, а також сприяти вивченню музейних цінностей і їх різнобічному використанню. У фондосховищах, для зручності збереження предметів, розставляють полиці, шафи, тумби та інше обладнання, яке буде корисним і зручним при тривалому збережжені там музейних зразків. Під час впорядкування фондосховища, ватро пам’ятати, що предмети у ньому мають бути зручно розташовані – без складних класифікацій, з розділами та підрозділами. До всіх об’єктів має бути швидкий і зручний доступ, організований їх легкий пошук. Тому, у Зоологічних музеях, рекомендується розташування зразків за загальноприйнятою зоологічною систематикою з розташуванням однотипних чи одновидових зразків один поблизу одного. Це дась можливість, при потребі, легко їх знайти і взяти для опрацювання чи робіт пов’язаних з доглядом.

Для невеликих музеїв рекомендуються об’єднування та організація окремих сховищ за типологічно-матеріальними ознаками з урахуванням категорій безпечного зберігання для великих музеїв – за тематичними, а всередині – за матеріальними ознаками. Сховища музейних предметів, що відрізняються за категорією біологічної небезпеки, розташовують в окремих групах приміщень.

Сховища мають максимально відповідати вимогам протипожежної безпеки, мати запасні виходи і відповідне протипожежне обладнання. Кількість горючих елементів в обладнанні сховищ має бути зведена до мінімуму з перспективою повної заміни дерев’яного обладнання на металеве з урахуванням вимог зберігання. Фарбування металевих елементів обладнання допускається речовинами, що не виділяють при висиханні та після витримки сполук, які хімічно взаємодіють з музейними предметами. Приміщення сховищ повинно перевірятися органами технічного нагляду з метою визначення припустимого навантаження на підлогу.

У сховищах для тканин, ботанічних, ентомологічних і зоологічних колекцій робоче місце охоронця повинно розміщуватися в окремому приміщенні, ізольованому від сховища.

У великих музеях фондосховища обладнуються окремим опаленням і оснащуються подвійними дверима. До свого складу вони мають включати: приміщення для співробітників; для приймання і первинного огляду предметів, що поступають до музею; ізолятор та дезкамеру для проведення дезінсекції; для витримування предметів після обробки; спеціальну комору для зберігання господарського інвентарю, пакувального матеріалу та запасу матеріалів консерваційного характеру. Для зберігання експонатів тимчасових виставок також повинно бути окреме приміщення, обладнане з урахуванням вимог зберігання предметів різних видів.

6.2. Вимоги до вологості та її дія на музейні предмети.

Усі застосовані у фондосховищі стелажі та полиці, шафи і тумби повинні бути дерев’яними, сухими і не покриті лаком чи іншими матеріалами, які можуть давати у майбутньому шкідливі та неприємні випари. Металеві стелажі теж можуть знаходитися у фондосховищі, але воно має бути обладнане клімат-контролем, а температура повітря та відносна вологість у приміщенні мають бути постійними. У іншому ж випадку, металеві полиці можуть конденсувати вологу, а вона потраплятиме з них безпосередньо на експонати.

Крім того, стелажі та шафи, у сучасних будівлях (де товщина стін 40-50 см) не слід встановлювати впритул до зовнішніх стін, оскільки різниця температур та вологість всередині приміщення можуть призвести до появи вологи на стінах. Остання, може викликати появу грибків та цвілей, а вільний рух повіря взовж стін дозволить волозі випаровуватися. При підвищеній вологості треба уникати зберігання музейних предметів у щільно зачинених шафах, що стоять дуже близько до стін. Відстань між стінами та обладнанням має бути не менше ніж 10 – 15 см. Забороняється розміщення музейних предметів на стінах чи підлозі з підвищеною вологістю. Шафи і стелажі в сховищах слід ставити впродовж стін або перпендикулярно до них, залишаючи центральний прохід не менше ніж 2,5 – 3,0 м, а проходи між ними не менше ніж 1,0 – 1,5 м, залежно від глибини приміщення і розмірів предметів зберігання. В приміщенні фондосховища неможна також вирощувати квіти, зберігати будь-які біопродукти. Для фондосховищ, розташованих у підвалах або, де стіни розташовані нижче рівня землі, стіни повинні буди оброблені водоізолюючими матеріалами.

При зберіганні музейних предметів забезпечується їх ізоляція від підлоги на відстані не менше ніж 15 см, від бічних поверхонь у середині обладнання – не менше ніж 3 – 5 см, така сама відстань – між музейними предметами. Полиці в шафах мають легко зніматися, протиратися установлюватися на різній висоті.

Забороняється розташовувати поблизу вікон та кватирок відкриті музейні предмети з гігроскопічних матеріалів (олійний та темперний живопис, дерево, тканину, шкіру тощо).

Дуже важливим показником у фондосховищі є його мікроклімат на який впливають: зовнішні кліматичні показники, архітектурні особливості будівлі, внутрішнє оснащення та використання приміщення. Важливим чинником придатності приміщення є добра його теплоізоляція, достатня циркуляція повітря та провітрюваність, і внутрішнє оздоблення стін (стінок) деревом та текстилем, як кліматичними буферами. На стан повітряного середовища в будівлях музеїв впливають також кількість відвідувачів та режим провітрювання приміщень. Для кожного музею повинна бути встановлена граничнодопустима кількість відвідувачів. При цьому необхідно враховувати забезпеченість музею інженерними системами (опалення, вентиляції, кондиціювання повітря). Граничнодопустима кількість відвідувачів установлюється як річна, так і добова.

Доступ відвідувачів у неопалювані музейні приміщення дозволяється тільки в теплий і сухий періоди року.

Зміна температурно-воложистого режиму, при якому зберігаються музейні предмети, здійснюється повільно і поступово.

При надходженні предметів до музею з інших місць особливе значення має їх поступова акліматизація в умовах проміжного режиму. Їх не можна розміщувати в шафах, скринях тощо до повної акліматизації. Під час переміщення музейних предметів з одного будинку в інший або в інше місто необхідно передбачити створення умов, що забезпечують поступову акліматизацію предметів. Бажано переміщувати музейні предмети за найбільш сприятливих погодних умов.

Найважливіші зовнішні причини руйнування музейних предметів (крім руйнувань, що викликані технічними аваріями та стихійними лихами):

• значна та різка зміна температури і вологості, відхилення цих параметрів від встановлених норм;

• шкідливий вплив світла або нестача його;

• забруднення повітря агресивними газовими складовими, пилом, кіптявою, сажею тощо;

• біологічні шкідники;

• використання нестійких матеріалів (фарб, тканин тощо) та недосконалих технологій при виготовленні предметів, що згодом увійшли до музейних колекцій;

• недбайливе ставлення до предмета, що призводить до механічних пошкоджень;

• неправильне зберігання і використання предметів до їх надходження в музей та в самому музеї.

Руйнування музейних предметів може бути й наслідком невмілого або необережного користування, несвоєчасного проведення реставрації, обробки чи догляду.

Найважливішою умовою правильного зберігання музейних фондів є дотримання нормативного та максимально стабільного режиму температури та вологості повітря в усіх приміщеннях будівлі музею. Категорично забороняється допускати різкі зміни температури і вологості повітря та робити перерви в опалюванні в опалювальний сезон у музеї. Мінливість температури та вологості повітря є одним з важливих факторів природного старіння музейних предметів.

У діапазоні допустимих значень не відбувається істотної руйнації матеріалів. Допустимим діапазоном повітряних параметрів у музейних приміщеннях при комплексному зберіганні є: температура повітря 15 – 24^оС, відносна вологість – 40 – 65 %. Нижня межа діапазону відносної вологості повітря менше ніж 40 % призводить до зневоднення матеріалу, його деструкції та прискореному старінню. Верхня межа – 65 % – є сприятливою для розвитку мікроорганізмів.

Оптимальний діапазон повітряних параметрів забезпечує стабільне повітряне середовище та постійний вологовміст матеріалів. Оптимальними параметрами повітряного середовища при комплексному зберіганні експонатів є температура повітря 18+1(2)^оС, відносна вологість повітря – 50+5 % (Інструкція …, 2007).

Внутрішній клімат для фондосховища з біологічними зразками має мати наступні параметри (за Ф. Вайдахером, 2005):

Вологість повітря оптимального збереження має становити для:

- шкір та кісток – 50-60%;

- інших природничих об’єктів – 45-60%;

- законсервованих археологічних знахідок – 40-60%;

- дерева і скульптур – 55-60%.

Температура повітря має знаходитися в межах 16-18^оС, і бути постійною впродовж року. А світло, має використовуватися у фондосховищі лише в міру потреби, і при цьому не дозволяється використовувати лампи розжарювання та транформатори, які призводять до підвищення температури, а також забезпечити захист об’єктів від ульрафіолету чи інфрачервоного випромінювання. Максимальна інтенсивність освітлення у фондосховищі, де зберігаються природничі об’єкти, має бути в межах 50 лк.

За М.А. Заславським (1986) температура в музеї має бути в межах 15-20^оС, з оптимумом 16-18^оС, а вологість повітря в межах 40-45% (у Середній і Центральній Азії), та до 70% у різко морському кліматі.

Згідно з Інструкцією з музейного обліку, зберігання та використання пам’яток державної частини Музейного фонду України (2009), зберігання музейних колекцій належить організовувати так, щоб у приміщенні підтримувалася температура від 15 до 24^оС, а відносна вологість повітря 40-65%, а вітрини, стелажі і розміщені в них матеріали регулярно чистили і в міру можливого просушували та провітрювали (Перейма, 2010).

При недотриманні будь-якого з показників, музейні предмети, які зберігаються у фондосховищі будуть псуватися або руйнуватися. Наприклад, підвищення температури повітря призводить до того, що шкіра, шкури і тканини біологічних об’єктів сатють крихкими, на них утворюються тріщини і розколи, які пізніше важко полагодити. Предмети, де для закупорювання використані різноманітні смоли, віск і парафін – м’якнуть і притягують пил, деформуються, врешті також можуть давати тріщини, що приведе до випаровування консервуючих розчинів. Пониження температури, шкодить перш за все там, де підвищена вологість, оскільки вода замерзаючи збільшує об’єм предметів і теж може призводити до руйнування останніх. А найсильніше вплив температури проявляється там, де є її різкі коливання, відповідно, відбуваються швидкі деформації об’єктів і їх механічне руйнування.

Теж саме стосується й показників вологості повітря у фондосховищі. При підвищенні цього показника матеріали, які містять целюлозу й білок, або такі як папір, пергамент, шкіра, тектсиль і клеї, від адсорбції води розм’якають та розпадаються. Завдяки конденсації здійснюються пошкодження спричинені водою, створюються умови придатні для розмноження грибків, плісняви і мікроорганізмів; розпочинаються різноманітні хімічні та біологічні процеси. Навпаки, при низькій вологості, шкіри зсихаються і деформуються, стають не елстачними, міняються їх розміри та форми, а в результаті таких змін утворюються тріщини і об’єкт руйнується. При змінах вологості у предметів остеологічного та археологічного походження (з кістки) спостерігається розшарування та розтріскування маси – особливо легко руйнуються кінці довгих трубчастих кісток, хребці та зуби.

Якщо в різних частинах музейного приміщення температурно-воложистий режим неоднаковий, то при розміщенні фондів необхідно враховувати специфічні властивості матеріалів.

У приміщеннях, мікроклімат яких близький до норми, розміщуються колекції органічних матеріалів, живопис, тканини, графіка, дерево, шкіра, фотоматеріали, зоологічні та біологічні колекції тощо.

У приміщеннях з підвищеною вологістю допускається зберігання каміння (крім мармуру, вапняку та інших подібних до них матеріалів), кераміки, фарфору за умови задовільного стану їх збереженості. У приміщеннях зі зниженою вологістю доцільно зберігати метал, скло та гіпс.

У музейних приміщеннях, для нормалізації вологісно-температурного режиму можна проводити провітрювання. Можливість і очікуваний результат провітрювання визначаються на основі аналізу співвідношення параметрів внутрішнього і зовнішнього повітря. Провітрювання приміщень передбачає поступове вирівнювання внутрішньої та зовнішньої температур. Воно має проходити при постійному контролі вимірювальними приладами. Тривалі слабкі провітрювання краще зберігають стабільність режиму в залах, аніж короткі та інтенсивні. Підвищення і зниження температури повітря у приміщенні в процесі провітрювання не повинно бути більшим ніж 2^оС.

6.3. Дія світла.

Однією з головних причин старіння матеріалів, з яких виготовлені музейні експонати, є вплив світла.

Найбільш шкідливим за фотохімічною дією є природне світло, характеристики якого істотно залежать від стану хмарного покриву, нахилу сонця над обрієм та ін. У зв’язку з цим необхідно обов’язково застосовувати різні світлозахисні пристрої.

Застосування люмінесцентних ламп, що мають високі складові ультрафіолетового випромінювання та потребують обов’язкової фільтрації короткохвильової частини спектра в музеях, картинних галереях, на виставках тощо не дозволяється, за винятком окремих випадків, погоджених з органами Державного пожежного нагляду.

Для широкого застосування в системах штучного освітлення музеїв рекомендовані лампи розжарювання загального призначення (типу В, Г, Б і БК ) та дзеркальні (типу ЗК, ЗС і ЗШ). Лампи можуть використовуватися тільки у світильниках закритого типу, що унеможливлює випадання частин лампи при її механічному руйнуванні в процесі експлуатації.

Для освітлення найбільш цінних з художнього боку експонатів варто використовувати джерела світла з підвищеними інактивними властивостями. Для цього рекомендується застосовувати низьковольтні галогенні лампи розжарювання з інтерференційними відбивачами, що пропускають інфрачервоні, але добре відбивають видимі випромінювання.

Особливо шкідлива дія світла в сукупності з вологою атмосферою, киснем та агресивними складовими повітря.

Шкідливість різних джерел світла за ступенем фотохімічного впливу на художні твори та інші музейні предмети визначається величинами коефіцієнтів ушкодження (коефіцієнт відносної шкідливості – КВШ), який рівний:

• освітлення неба через віконне скло – 11,4;

• освітлення неба, покритого хмарами – 5,0;

• люмінесцентні лампи денного світла, на зразок ЛДЦ – 4,3;

• люмінесцентні лампи з подвійним шаром люмінофору – 1,7;

• лампа розжарювання 1,0.

Музейні предмети за ступенем світлостійкості матеріалів, з яких вони зроблені, поділяються на три основні групи:

I група. Музейні предмети високої світлостійкості: скло, порцеляна, емаль, кераміка, мінерали, метали і їх сплави

II група. Музейні предмети помірної світлостійкості: олійний живопис, натуральна шкіра, дерево, слонова кістка, клейові фарби, лаки

III група. Музейні предмети низької світлостійкості: акварель, пастель, тканина, фарбована шкіра, деякі види стінного розпису, чучела, а також усі музейні предмети з паперу, особливо рукописи і фотографії.

У системах музейного освітлення обов'язковим є додаткова фільтрація світла для зниження його шкідливого впливу на музейні предмети. У світильниках з лампами розжарювання необхідно використовувати як фільтр, що знижує інфрачервоне й ультрафіолетове випромінювання, скло поліроване теплопоглинальне ПШ, ТУ 21-23 (54)-б53-80 завтовшки 3 і 5 мм з тональними відтінками – бронзове, нейтральне, блакитне.

Нормування рівнів освітлення різних груп музейних предметів і створення умов зорового комфорту повинно здійснюватися за рахунок використання в системах освітлення експозиційних залів, загального освітлення та систем місцевого підсвічування. Місцеве освітлення використовується для світлового виділення одного чи групи предметів особливого характеру, освітлення зон експозицій з однотипними за світлостійкістю предметами, висвітлення стендів, шаф тощо.

Освітлення музейних предметів, розташованих у вітринах, забезпечується світловими приладами, винесеними з корисного обсягу вітрини.

При надмірному ж освітленні музейні предмети, найчастіше, вицвітають і врешті стають безбарвними. Особливою силою дії на них вирізняється дія прямого сонячного та денного світла, дещо опосередковано через нагрівання поверхні предметів впливають лампи розжарювання. Тому, у фондосховищі, варто запобігти дії цих чинників на експонати спеціальними шторами, занавісками, лаками для скла чи тонуючими плівками, якими облаштовують вікна.

Неправильне технологічне освітлення приміщень музеїв прискорює старіння музейних зразків, а у фондосховищах, використовують головним чином, штучне світло, яке має мати силу не більше 50 лк, або ж на лампи встановлюють спеціальні світлофільтри, які знижують силу світла до заданого безпечного рівня та контролюють його спектральний склад випромінювань.

Обмеження та регулювання освітлення в експозиційних залах та сховищах через віконні отвори досягається за допомогою спеціалізованих конструкцій, які мають назву сонцезахисних пристроїв (далі – СЗП). Вибір того або іншого типу СЗП залежить від цілої низки факторів: кліматичної зони розташування музею, орієнтації світлових отворів, фізико-хімічних властивостей експонатів та ін.

Горизонтальні СЗП (козирки, маркізи, жалюзі) ефективні в першу чергу для вікон, орієнтованих на південь, а також можуть застосовуватися зі східного та західного боку. Вертикальні СЗП (ребра, жалюзі) доцільні для світлових отворів, орієнтованих на північний схід і північний захід.

Для приміщень з несвітлостійкими музейними предметами повинні вибиратися найбільш ефективні СЗП.

Для зниження дії ультрафіолету, тепло- та світлопостачання через світлові отвори рекомендується використовувати інші різноманітні конструкції: екрани з полімерних плівок, штори тощо.

При кінозйомках, телевізійних передачах та фотографуванні в музейних приміщеннях необхідно дотримуватися застережних заходів. Джерела світла повинні розміщуватися не ближче ніж 4 м від музейних предметів, а світло потрібно вмикати на мінімальний час (не більше ніж 3–5 хв.). Неприпустимим є підвищення температури, де проводиться зйомка, більше ніж на 2^оС.

Дозвіл на кіно-, фото-, телезйомки дається при обов᾽язковій попередній згоді головного зберігача та згідно з порядком, установленим Міністерством культури і туризму України. Зйомки ігрових фільмів у приміщеннях і на території музею та видача справжніх експонатів на кінозйомки категорично забороняється. Теле- та кінозйомки проводяться без переміщення і розбирання експонатів. Зйомки документальних фільмів дозволяються у виняткових випадках. Дозвіл на подібні роботи для іноземних фірм і організацій дається Міністерством культури і мистецтв України.

Кіно- і телезйомки музейних предметів у незадовільному стані збереженості забороняються.