Французька література

Французька література - література французького народу на французькій мові, що сформувалась на території сучасної Франції.

Середньовіччя.

Раннє Середньовіччя (9-поч. 12 ст.).

Фольклорні пісні та релігійна література на латинській мові. Виникнення народного епосу („Пісня про Роланда”).

Зріле Середньовіччя (12-поч. 14 ст.)

Розвиток жанрів лицарського роману, куртуазної лірики, драматургії (міракль), фабліо, новели (лє), сатиричної традиції, пов’язаної з традиціями міської літератури та творчістю вагантів, тваринного епосу („Роман про Лиса”) тощо.

Пізнє Середньовіччя (14-1 п. 15 ст.)

Розвиток лірики (особливе значення – творчість Ф. Війона), драматургії (виникає жанр містерії, функціонують мораліте та фарс).

Відродження (2 п. 15 – 16 ст. включно).

Найбільш глибокий та різнобічний письменник, талант якого розкрився у прозі, – Ф. Рабле, автор „Гаргантюа та Пантагрюеля”. З цим твором пов’язаний подальший розвиток таких жанрів як філософський роман, роман-мандри, сатиричної прози тощо. Близька до Рабле також творчість К. Маро, гострого сатирика, майстра епістоли, елегії, епіграми, балади. Жанр новели прдставлений збірками Н. де Труа, М. Наваррської.

Реформу поезії, спрямовану на розвиток національних мови та традиції, здійснює „Плеяда”, група поетів, до складу якої входили П. Де Ронсар, Ж. Дю Белле, Ж. Дора та інш.Вони збагатили літературу новими формами (сонет, ода, епічна поема тощо).

Перші зразки жанру есе створює М. Монтень („Досвіди”).

Література 17 ст.

Традиції ренесансного вільнодумства продовжують лібертени (найвизначніший серед них – Т. де Віо), паралельно розвивається преціозна (вишукана, аристократична, салонна) література, і в першу чергу, пасторальний та авантюрно-героїчний романи. Її своєрідною пародійною антитезою є література бурлески, заснована на протиставленні змісту та форми (Ш. Сорель, П. Скаррон).

Але ведучим напрямком стає класицизм: його теоретиками та зачинателями є Н. Буало та Ф. Малерб, найвидатнішими майстрами трагедії – П. Корнель та Ж. Расін, комедії – Ж.Б. Мольєр, байки – Ж. Лафонтен, роману – М. Лафайєт.

Література 18 ст.

Розвиваються такі напрямки як рококо (Е. Парні, Ж. Казот та інші), просвітницький класицизм (Волтер), сентименталізм (Ж.Ж. Руссо).

Домінуючими жанрами стають трагедія (Вольтер), комедія (Данкур, А.Р. Лесаж, П. Маріво), міщанська драма (Д. Дідро, П.О.К. Бомарше), роман, заснований на поєднанні традицій шахрайської та психологічної літератури (А.Р. Лесаж, А.Ф. Прево), епістолярний філософський роман (Ш.Л. Монтеск’є, Д. Дідро), епістолярний психологічний роман (Ж.Ж. Руссо, А.Ф. Шодерло де Лакло), філософська повість (Вольтер) та автопсихологічна проза (Ж.Ж. Руссо).

Література 19 ст.

На поч. 19 ст. ведучим літературним напрямком стає романтизм. Активно розвивається жанр психологічного, історичного роману, автобіографічна та автопсихологічна проза: Ф.Р. де Шатобріан, А.Л.Ж. де Сталь, Жорж Санд, Б. Констан, В. Гюго, А. де Мюссе. Новатором у сфері драматургії стає В. Гюго. Завдяки П. Меріме „заново народжується” жанр новели.

Формування реалістичного методу відбвається уже у памфлетах П.Л. Кур’є, сатирах та піснях П.Ж. Беранже, складне поєднання елементів романтичної та реалістичної поєтики – у соціально-психологічних романах Стендаля, циклі романів і новел О. де Бальзака „Людська Комедія”. Вершиною французького реалізму є творчість видатного романіста Г. Флобера.

У 2 п. 19 ст. активно розивавається поезія: творчість Ш. Леонта де Ліля, Т. де Банвіля та інші видавці збірки „Сучасний Парнас” – „парнасці”, Ш. Бодлера.

Література к. 19-20 ст.

Формуються такі літературні напрямки як натуралізм (романи Е. Золя), символізм (поезія С. Малларме, П. Верлена, А. Рембо), кращі традиції реалізму розвивають Г. де Мопассан (новели, романи), пізніше – А. Франс (роман) та Р. Роллан (роман-епопея).