Допоміжний теоретичний матеріал Тема. Персонаж, засоби розкриття його характеру. До питання № 1.

Термін „персонаж” походить від франц. personnage, лат. persona – маска актора в античному театрі, в переносному значенні – носій маски, актор, зображувана ним істота.

„В том же значении в современном литерату­роведении используются словосочетания литературный герой, действующее лицо (преимущественно в драме, где список действующих лиц традиционно следует за названием пьесы). В данном синоними­ческом ряду слово персонаж — наиболее нейтральное, его этимология...малоощу­тима. Героем (от гр. heros—полубог, обожествленный человек) в некоторых контекстах неловко называть того, кто лишен героических черт («Нельзя, чтобы герой был мелок и ничтожен»,— писал Буало о трагедии), а действующим лицом — бездействующее” [5, с. 149].

Персонаж літературний - носій конструктивної ролі у творі. Ним може бути людина, тварина, рослина, предмет (байки), фантастична істота (казки).

„Персонаж – это либо плод чистого вымысла писателя (велетні Гаргантюа та Пантагрюель у Ф. Рабле – О.Н.), либо результат домысливания облика реально существовавшего человека (будь то исторические личности или люди, биографически близкие писателю, а то и он сам) – (у такому випадку говорять, що персонаж має прототип – О. Н.) ; либо, наконец, итог обработки и достраивания уже известных литературных героев, каковы, скажем, Дон Жуан или Фауст. Наряду с литературными героями как человеческими индивидуальностями, порой весьма значимыми оказываются групповые, коллективные персонажи”[4, с.102], прообразом яких є хор в античній драмі (наприклад, юрба у „Соборі Паризької Богоматері” В. Гюго чи у „Череві Парижу” Е. Золя).

Із поняттям „персонаж” не слід ототожнювати поняття „характер” (гр. сharacter – ознака, відмінна риса). Ще Аристотель вказував, що дійова особа тільки тоді має характер, коли своїми вчинками чи промовами вона проявляє власну волю.

Персонажі відіграють дуже важливу роль у творі. Від ступеню сприйняття та розуміння персонажів залежить загальне сприйняття художнього твору, його ідей. У літературних персонажах віддзеркалюється узагальнений досвід письменника, найбільш суттєві риси людей певної епохи.

Персонажі тісно пов’язані із етичними поняттями, мають величезний моральний потенціал, вони сильно впливають на поведінку та вчинки читача.

«Самой распространенной ошибкой в анализе литературного характера, от которого настойчиво предостерегают профессиональные литературоведы, является уподобление его анкетной характеристике. Пол, возраст, социальное происхождение и положение, образование, род занятий и т.п. – те факторы, которые, несомненно, влияют на поведение человека в обществе, но это не сам характер и , тем более, не его эстетическое воплощение…Анализ художественного характера можно считать вполне состоявшимся лишь тогда, когда удается ответить на следующие вопросы:

- каков изображаемый характер;

- как, с помощью каких художественных средств он создан;

- каково его место и назначение в произведении» [13, с. 34].

Ні в якому разі не слід розглядати й характеризувати персонажа літературного твору як живу людину, свого сусіда чи знайомого. Принципова відмінність образу від реальної особистості полягає у тому, що перший є результатом авторського узагальнення, типізації.