Тема 4. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах

На початку вивчення теми слід відзначити, що напрям, динаміка, склад і структура господарства України зумовлювались значною мірою її політичним статусом. Він характеризувався тим, що Україна в основному не мала своєї повноцінної державності. Динаміка господарства України в минулому була синхронним відображенням розвитку господарських структур тих країн, до складу яких входила її територія. Окремі злети в господарському розвитку радянської України пояснюються тим, що її активно залучали до розв'язання всесоюзних програм - продовольчої, енергетичної, мілітарної. Саме цим можна пояснити створення тут всеімперської житниці, першої вугільно-металургійної бази і великої бази важкого машинобудування. Особливостями України було те, що негативні явища в колишньому СРСР проявлялися тут глибшим руйнуванням продуктивних сил.

Господарство розвивалося в основному екстенсивним шляхом. Промислове виробництво нарощувалося за рахунок експлуатації нових родовищ корисних копалин (вугільних Західного Донбасу, нафтогазових Дніпровсько-Донецького басейну, рудних Подніпров'я, сірчаних Прикарпаття). Більше половини капіталовкладень йшло не на модернізацію виробництва, а на нове будівництво і розширення існуючого. Надмірно розвивалися галузі військово-промислового комплексу (ВПК), кошти на який відривалися від потреб інших галузей виробничої і соціальної сфер.

Економічна неефективність господарства виявлялась, по-перше, у перевазі екстенсивного шляху розвитку над інтенсивним, по-друге, у постійному зниженні віддачі капіталовкладень: чим більше господарство насичувалося основними виробничими засобами - машинами, устатку­ванням, тим помітніше зменшувався вихід продукції на одиницю вартості капіталовкладень; по-третє, у порівняно низькому рівні фондоозброєності праці, що не сприяло підвищенню її продуктивності; по-четверте, у високій сировинно-, матеріало- і енергомісткості виробництва.

Екологічна неефективність господарства виявлялася в реалізації масштабних, але не обґрунтованих науково меліораційних програм і проектів - осушення Полісся і обводнення Степу, що істотно порушило природну рівновагу у цих природних комплексах; створення низки гниючих "рукотворних морів" на Дніпрі; забруднення підземних, поверхневих вод і ґрунтів міндобривами і отрутохімікатами; надмірна концентрація підприємств металургії, хімії, електроенергетики та інших забруднювачів навколишнього середовища; надзвичайно низька екологізація техніки і технології виробництва.

В 1991 р. Україна посідала в Європі перше місце за видобутком залізної руди, виробництвом сталі, тракторів, цукру, мінеральних добрив, третє місце - за видобутком вугілля, виробництвом металорізальних верстатів, цементу, але за життєвим рівнем - лише 85-е місце у світі, а в Європі - передостаннє (гірше жили тільки в Румунії та Албанії). За 1992­1999 pp. стан економіки країни і рівень життя погіршувались. Економічний спад майже в усіх галузях народного господарства України почався ще в 1990 р., в 1994 р. досяг максимуму, в другій половині 90-х років темпи спаду значно знизилися, і спостерігався він не в усіх галузях економіки. За період 1991-1999 pp. виробництво валового внутрішнього продукту і промислової продукції скоротилося більш як удвічі. Лише у другому півріччі 1999 р. подолано падіння ВВП, а обсяг промислового виробництва за 1999 р. зріс на 4,3%.

Нинішня економіка України не є незалежною національною цільністю: вона є уламком економіки колишнього Союзу, що знаходиться на території республіки. Її структура характеризується занедбаністю галузей, які мають працювати на людину (легка і харчова індустрія, соціальна інфраструктура), та розірваністю технологічних ланцюгів випуску навіть простої готової продукції. Тому існує велика залежність української економіки від імпорту навіть найпростіших товарів.

При переважанні ресурсо-, матеріало-, енерго-, трудо- і капіталомістких галузей майже не розвивались електротехніка, електроніка, радіотехніка і комп'ютерна галузь промисловості, сільськогосподарське, технологічне, середнє, точне і медичне машинобудування, а також легка і харчова промисловості.

У структурі господарства України провідне місце належить у групі галузей матеріального виробництва (разом з вантажним транспортом, зв'язком і торгівлею та їх підсобними господарствами). На ці галузі припадає 70% всіх працюючих і стільки ж основних виробничих фондів.

За останні роки здійснено важливі практичні кроки для формування ринкової економіки як функціонально-цілісної системи і стратегічної мети курсу, що проводиться. Набуває розвитку недержавний сектор економіки: у промисловості найбільш поширеними стали підприємства з колективною власністю, в сільському господарстві - колективні та приватні підприємства. Оптимізується структура зовнішньоекономічних зв'язків. Завершується становлення банківської системи. Розроблені і вже реалізуються багато загальнодержавних і галузевих програм. Вони спрямовані на вирішення важливих народногосподарських завдань, це - перш за все - енергозбереження, ракето-, літако- і суднобудування, виробництво вітчизняних електровозів, трамваїв, тролейбусів та автобусів.

Першочерговим завданням подальших економічних реформ в Україні повинно бути повне реформування системи управління і значне скорочення адміністративно-управлінського персоналу. Процес демонтажу бюрократичної системи повинен відбуватися поетапно. На першому етапі уряд і відомчі структури повинні нести повну відповідальність за ефективність роботи підприємств і господарств, за їх прибутки і збитки. Паралельно мають формуватися ринкові структури і органи управління ринковою економікою, які повинні вирішувати питання стратегічного і поточного розвитку виробництва. Необхідна підготовка висококваліфікованого кадрового потенціалу, який би опанував знання основ ринкової економіки, маркетингу, сучасного менеджменту, аудиту.

Держава повинна забезпечити економічну і правову основу як для державних органів управління, так і для діяльності виробників і споживачів.

Народногосподарський комплекс України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обліку на своїй території. Для економіки України характерною є диференційована та диверсифікована структура, для якої характерно висока вага важкої індустрії, недостатній розвиток галузей та виробництв товарів народного споживання, наявність галузей забезпечення НТП, розширення та поглиблення

внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничих зв'язків. На галузеву структуру значно впливають економічні та природні фактори (рівень розвитку продуктивних сил, елементи зростання виробництва, рівень забезпечення сировинною та паливо - енергетичними ресурсами).

Удосконалення народногосподарського комплексу пов'язане з раціональним використанням природних, матеріальних та трудових ресурсів, інтенсивним розвитком економіки, охороною навколишнього природного середовища.

Структура засобів виробництва складається з співвідношення видобувних та обробних галузей. До видобувних належать видобуток мінерального палива, виробництво електроенергії, видобуток руд чорних та кольорових металів, гірничо-хімічна та мінерально-будівельна сировина, лісозаготівлі, вилов риби та морських продуктів.

Слід відмітити, що потрібні пропорції можна забезпечити на основі удосконалення інвестиційної політики, управління, економії сировини та енергії.